Постанова

від 11.09.2018 по справі 826/567/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/567/18 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Файдюка В.В.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2018 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Ринок Лісовий до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування податкової консультації, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Ринок Лісовий звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати податкову консультацію від 31.08.2017 № 1777/6/99-99-12-02-03-15/ІПК.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2018 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 21.07.2017 товариство з обмеженою відповідальністю Ринок Лісовий звернулось до голови Державної фіскальної служби України з листом № 3 Про надання індивідуальної податкової консультації , в якому просило: у відповідності до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роз'яснити чи є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкт нежитлової нерухомості будівля ринку - торговий павільйон, площею 1749,6 кв.м.

У вказаному листі позивач зазначив, що товариство з обмеженою відповідальністю Ринок Лісовий згідно частини 3 статті 55 Господарського кодексу України є суб'єктом малого підприємництва, а відтак будівля ринку - торговий павільйон за адресою: 02192, м. Київ, вул. Миропільська, 2А не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Державна фіскальна служба України на запит позивача щодо справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надало індивідуальну податкову консультацію № 1777/6/99-99-12-02-03-15/ІПК від 31.08.2017.

Податковий орган в зазначеній індивідуальній податковій консультації зазначив, що застосування норм підпункту е підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України товариством, господарська діяльність якого згідно з КВЕД належить до класу 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна не є правомірним.

Вказаний висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що застосування до торгового павільйону податкової преференції, визначеної підпунктом е підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - Преференція) передбачає виключення із об'єкта оподаткування податком об'єктів нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках.

При цьому, державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, у класі 1230 Будівлі торгівельні відносить до різних підкласів Торгові центри, універмаги, магазини (підклас 1230.1) та Криті ринки, павільйони та зали для ярмарків (підклас 1230.2). За таких обставин, об'єкт, який, очевидно, класифікується у підкласі Торгові центри, універмаги, магазини (підклас 1230.1), що розташований на території критого ринку, не може бути ідентифікованим як об'єкт нерухомості, на який поширюється дія Преференції в значенні на ринках .

На думку Державної фіскальної служби України, текст Преференції на ринках може поширюватись на об'єкти нерухомості, які є об'єктом права власності суб'єктів господарювання, що утворені та зареєстровані в установленому порядку як ринки і належать до категорій суб'єктів господарювання малого та середнього бізнесу.

Крім того, в індивідуальній податковій консультації зазначено, що Преференція застосовує термін мала архітектурна форма , що встановлює обмеження її застосування до об'єктів нежитлової нерухомості площею 30 м 2 незалежно від функціонального використання земельної ділянки, на якій розміщено такий об'єкт, наприклад Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури , то, зважаючи на приписи підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, норма уточнення щодо виключення із об'єкта оподаткування податком об'єктів нежитлової нерухомості на ринках , може бути поширеною на об'єкти нежитлової нерухомості елементів торгової мережі ринку, площа яких не перевищує площі малої архітектурної форми.

Незгода позивача із висновками індивідуальної податкової консультації № 1777/6/99-99-12-02-03-15/ІПК від 31.08.2017 зумовила його на звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач при наданні оскаржуваної податкової консультації виходив з розширеного тлумачення норм Податкового кодексу України, діяв всупереч основних принципів податкового законодавства України, а тому така податкова консультація підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що при наданні податкової консультації, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент звернення за податковою консультацією) за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно пункту 52.2 статті 52 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Пунктом 52.3 статті 52 Податкового кодексу України визначено, що за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

З оскаржуваної податкової консультації вбачається, що позиція контролюючого органу базується на тому, що господарська діяльність позивача згідно КВЕД належить до класу 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна , а тому застосування норм підпункту е підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є правомірним. На думку податкового органу, торговий павільйон, в якому позивач здійснює свою діяльність не підпадає ні під поняття ринок, ні під поняття малої архітектурної форми.

Питання оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки регулюються статтею 266 Податкового кодексу України.

Зокрема, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України - є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України - є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктами 14.1.129 та 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти житлової нерухомості - це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, а об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду.

При цьому, підпунктом е підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування: об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках.

Тобто, позиція податкового органу, зводиться до того, що щоб скористатися пільгою, передбаченою підпункту е підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України:

- об'єкт нерухомості має бути розташований на ринку й належати на праві власності суб'єкту господарювання, зареєстрованому як ринок, або

- власником об'єкта нерухомості може бути інший суб'єкт, аніж ринок, однак право користування земельною ділянкою в межах ринку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомості, повинне бути зареєстроване.

При цьому, фіскальний орган вважає, що для застосування передбаченої в пп. е пп. 266.2.2 ПКУ пільги площа об'єктів нерухомості, розташованих на території ринку, не повинна перевищувати 30 кв. м (тобто такі об'єкти нерухомості мають бути малими архітектурними формами).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності позивача є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна .

Водночас, відповідно до національного класифікатору України класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) ДК 009:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України 11.10.2010 № 457, із змінами і доповненнями, внесеними наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530, до класу 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна включає в себе також надання в оренду та управління власним або орендованим нерухомим майном: багатоквартирними будівлями та житлом; нежитловими будівлями, у т.ч. виставковими залами, складськими приміщеннями; земельними ділянками; надання будівель, упоряджених або неупоряджених квартир чи апартаментів для довготермінового використання зазвичай на умовах щомісячної або річної оплати.

Цей клас також включає: діяльність ринків; розроблення будівельних проектів для власного використання; експлуатацію житлових мобільних комплексів; надання приміщень виключно для утримання тварин.

Крім того, відповідно до пункту 3.2 статуту товариства з обмеженою відповідальністю Ринок Лісовий предметом діяльності товариства є, зокрема, організація роботи ринків.

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю Ринок Лісовий є власником торгового павільйону з продажу металовиробів площею 1749,6 кв.м. літ. А , що розташований за адресою: м. Київ, вул. Миропільській, 2-а.

Колегія суддів звертає увагу, що вказаний павільйон будувався на земельній ділянці, переданій у користування рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 989/1650 Про передачу ЗАТ Ринок Лісовий земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування ринку з продажу виробів з металу по вул. Миропільській, 2 , що підтверджується звітом про проведення технічного огляду на відповідність будівельних конструкцій, інженерних систем та будівельно-монтажних робіт проектній документації та державним будівельним нормам від 15.10.2009.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що з 2010 року зазначена земельна ділянка з цільовим призначенням будівництво, експлуатація та обслуговування ринку по продажу виробів з металу передана у власність позивача, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 15.07.2010.

При цьому, факт правонаступництва товариства з обмеженою відповідальністю Ринок Лісовий не заперечується відповідачем та підтверджується вимогами пункту 1.1 статуту позивача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з моменту введення об'єкта в експлуатацію він (об'єкт) використовується з метою розміщення на ньому ринку.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду листа товариства з обмеженою відповідальністю Ринок Лісовий від 12.10.2017 № 06 щодо класифікації об'єкта будівництва, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України листом № 8/16-749-17 від 08.11.2017 повідомило, що з питань застосування положень ДКБС необхідно звертатись до Держстату.

У відповідь на запит позивача щодо надання роз'яснень щодо Державного класифікатора будівель та споруд, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, Державна служба статистики України повідомила позивачу листом № 03.6-07/154-17 від 30.10.2017, що органи державної статистики використовують ДК 018:2000 для проведення державних статистичних спостережень зі статистики будівництва та публікації даних за їх результатами. Відповідно до статистичної методології, нежитлова будівля - торговий павільйон з продажу металовиробів відноситься до підкласу 1230.2 Криті ринки, павільйони та зали для ярмарків , класу 1230 Будівлі торгівельні .

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що пунктом 2 розділу І Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України № 57/188/84/105 від 26.02.2002, передбачено, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Водночас, вказаними Правилами не визначено порядку, в якому має реєструватись ринок.

При цьому, листом від 12.12.2014 № 3345/22-14-7.2 Державна реєстраційна служба України щодо порядку проведення державної реєстрації ринків в Україні повідомила, що відповідно до розділу І щодо Методичних рекомендацій базових моделей ринків з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 28.07.2004 № 281, ринок - суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

При цьому, відповідно до вимог статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Також, у вказаному листі Державна реєстраційна служба України зазначила, що порядок проведення державної реєстрації юридичної особи встановлений статтями 24, 25-27 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , тобто підтвердила відсутність законодавчо передбаченого особливого порядку реєстрації ринків в Україні.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач у листі-запиті № 3 від 21.07.2017 зазначив, що згідно з фінансовою звітністю річний доход ТОВ Ринок Лісовий становить біля 2,2 млн. грн., а середня кількість працівників за звітний 2016 рік складає 18 осіб.

Відповідно до частини 3 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами малого підприємництва є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Наведене свідчить, що позивач належить до суб'єктів малого підприємництва, що відповідачем не враховано при наданні оскаржуваної податкової консультації.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що об'єкт з моменту введення його в експлуатацію використовується з метою розміщення в ньому ринку, при цьому, у позивача наявні всі необхідні документи, що підтверджують реєстрацію такого об'єкта, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що об'єкт нерухомого майна - торговий павільйон з продажу металовиробів, площею 1749,6 кв.м. літ. А , що розташований за адресою: м. Київ, вул. Миропільська, 2А, який належить товариству з обмеженою відповідальністю Ринок Лісовий у відповідності до підпункту е підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного суду від 15.05.2018 у справі 806/2676/17 та у справі 806/2461/17.

При цьому, відповідно до вимог підпункту 4.1.4 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку, згідно якого, в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач при наданні оскаржуваної податкової консультації діяв всупереч основних принципів податкового законодавства України, а тому така податкова консультація підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на вимоги пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Файдюк В.В.

Повний текст постанови виготовлений 13.09.2018.