Постанова

від 05.06.2018 по справі 720/34/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 червня 2018 року м. Чернівці

справа № 720/34/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретаря Собчук І.Ю.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

учасники справи

позивач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2018 року, головуючий у першій інстанції ОСОБА_4,

встановила:

ОСОБА_2 у січні 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Зазначав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики 24 лютого 2017 року.

ОСОБА_2 передано ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 4800 доларів США.

ОСОБА_3 зобов язався повернути грошові кошти до 24 квітня 2017 року.

Вказував на те, що направив ОСОБА_3 вимогу про повернення грошових коштів 27 грудня 2017 року.

Посилаючись на те , що ОСОБА_3 не повернуто грошові кошти, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 4800 доларів США у грошовій одиниці України гривні за курсом,

Справа №720/34/18 Головуючий у 1 інстанції Ляху Г.О.

Провадження №22-ц/794/596/18 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

Категорія 27

встановленим Національним Банком України на день ухвалення рішення.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2018 року позов задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позики від 24 лютого 2017 року в сумі 4800 доларів США, що складає 126480 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2018 року скасувати.

Зазначає про неповне з ясування обставин, що мають значення для справи, щодо порядку повернення грошових коштів, встановленого домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, сплати на рахунок подружжя ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 20100 грн., відсутності відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за договором позики.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції керувався положеннями ч.2 ст.533, ч.1 ст.545, ч.1 ст.1046 ЦК України та вважав встановленим, що ОСОБА_3 не виконано зобов язання за договором між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позики від 24 лютого 2017 року з повернення грошових коштів.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на розписку ОСОБА_3 від 24 лютого 2017 року.

Водночас суд першої інстанції зазначив про недоведеність здійснення ОСОБА_3 передачі ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 1380 доларів США та на рахунок ОСОБА_5 в сумі 20100 грн. виконання договору.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинено договір позики 24 лютого 2017 року.

На підставі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст.1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Верховний Суд України в постанові №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

До матеріалів справи приєднано розписку ОСОБА_3 від 24 лютого 2017 року (а.с.6).

За змістом наведеної розписки ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 4800 доларів США, які зобов язується повернути до 24 квітня 2017 року.

З матеріалів справи вбачається здійснення ОСОБА_2 направлення ОСОБА_3 вимоги про повернення грошових коштів від 27 грудня 2017 року (а.с.9).

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до частин третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Частина 1 ст.545 ЦК України встановлює, що прийнявши виконання зобов язання кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

За змістом частини 2 та 4 наведеної норми якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, зазначав про повернення ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1380 доларів США та сплату на рахунок подружжя позивача ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 20100 грн.

У матеріалах справи відсутні докази про одержання ОСОБА_2 виконання за договором між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позики від 24 лютого 2017 року частково.

У такому разі суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів за договором між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позики від 24 лютого 2017 року.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Вказані норми права дають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу валютою платежу, засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

При ухваленні судом рішення потрібно перерахувати суму боргу з іноземної валюти на національну, урахувати офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 позики в розмірі 4800 доларів США у національній валюті України за курсом, встановленим Національним Банком України на день ухвалення рішення.

Відповідно до правила, встановленого ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ч.4 наведеної норми суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку , суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм

процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_3, на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо здійснення сплати на рахунок подружжя ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 20100 грн. відповідно до порядку повернення грошових коштів, встановленого домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

На підставі ч.1 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

За змістом ч.1 та 2 ст.527 ЦК України боржник зобов язаний виконати свій обов язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов язанні має право вимагати доказів того, що обов язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред явлення такої вимоги.

Приєднана до матеріалів справи розписка ОСОБА_3 від 24 лютого 2017 року не містить домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо прийняття виконання шляхом сплати грошових коштів на рахунок подружжя ОСОБА_5

У матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_5 є уповноваженою на прийняття виконання зобов язання за договором між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позики від 24 лютого 2017 року.

Тому самі по собі обставини здійснення ОСОБА_3 сплати на рахунок ОСОБА_5 грошових коштів не свідчать про здійснення виконання зобов язання за договором між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позики від 24 лютого 2017 року.

Ураховуючи наведене висновки суду першої інстанції про недоведеність виконання ОСОБА_3 зобов язання повернення позики шляхом сплати на рахунок ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 20100 грн. відповідають обставинам справи.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_3, на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Судом першої інстанції правильно застосовано правила, передбачені частинами 1 та 3 ст.274 ЦПК України, з огляду на малозначність справи.

Отже, рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2018 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 7 червня 2018 року.

Головуючий Половінкіна Н.Ю.

Судді Кулянда М.І.

ОСОБА_7