Рішення

від 11.06.2018 по справі 809/769/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

               ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД                                                                 РІШЕННЯ                                                       ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ "11" червня 2018 р.                                                                                 справа № 809/769/18 м. Івано-Франківськ   Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Мірам" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 112554,00 грн., -                                                               ВСТАНОВИВ: Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірам" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 112554,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів  та не сплатив адміністративно-господарські санкції за 2 робочі місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами за 2017 році в розмірі 112554,00  грн. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення. Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 24.05.2018 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.15-16). Просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що з метою працевлаштування інвалідів відповідач щомісяця протягом 2017 року подавав інформацію про наявність робочих місць до Тисменицького районного центру зайнятості, однак останній не направив відповідачу достатньої кількості інвалідів для їх працевлаштування. 29.05.2018 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача (а.с.65-67). В обґрунтування поданої відповіді зазначив, що відповідно до статі 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", обов'язок відповідача полягає не тільки у створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів , але й супроводжується обов'язком працевлаштування інвалідів на створених робочих місцях. В зв'язку із наведеним просить  позов задовольнити повністю. Позивачем вищенаведена відповідь на відзив 24.05.2018  була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанцією про відправлення (а.с.68). Однак, заперечення на відповідь у строк, встановлений судом та інших заяв відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечення у встановлений судом строк не повідомив. Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мірам" є юридичною особою, яке здійснює господарську діяльність та використовує найману працю. 22.02.2018 товариство з обмеженою відповідальністю "Мірам" подало позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 298 осіб; з них 10 осіб, яким встановлена інвалідність та працювали на підприємстві; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем визначено в 12 одиниць (осіб); фонд оплати праці штатних працівників становив 16770500,00 грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача становила 56277,00 грн. (а.с.9). Згідно з розрахунком заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2017 рік становила 12 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) 10 осіб, фонд оплати праці штатних працівників становив 16770500,00 грн. в рік, середня річна заробітна плата штатного працівника відповідача становила 56277,00 грн., відповідно сума адміністративно-господарських санкцій за 2017 рік за 2 не працевлаштованих інвалідів становить 112554,00 грн. (а.с.10). Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені в Законі України  "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Згідно частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно частини 2 статті 19 коментованого Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Відповідно до частини 9 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Згідно зі статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України за № 70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Абзац 3 пункту 2 вказаного Порядку, передбачає обов'язок роботодавців подавати центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач щомісячно протягом 2017 року подавав до Тисменицького районного центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії), що підтверджується звітністю форми № 3-ПН від 03.01.2017 (а.с.20), від 01.02.2017 (а.с.21), від 01.03.2017 (а.с.22-23), від 03.04.2017 (а.с.24-25), від 05.05.2017 (а.с.26-27), від 01.06.2017 (а.с.28-29), від 03.07.2017 (а.с.30), від 01.08.2017 (а.с.31-32), від 01.09.2017 (а.с.33-34), від 02.10.2017 (а.с.35-36), від 01.11.2017 (а.с.37-38), від 01.12.2017 (а.с.39-40). Крім того, ТОВ "Мірам" неодноразово зверталося до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів із запитами, щодо допомоги по працевлаштуванню осіб з інвалідністю  (а.с.43-49). Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Частиною 3 статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Окрім того, згідно з частиною першою статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Оскільки відповідачем виділено та створено 12 робочих місць для працевлаштування  інвалідів при нормативі робочих місць для працевлаштування інвалідів 12 чоловік, які незаповнені у повному обсязі через небажання осіб з обмеженими фізичними можливостями працювати або ж відсутність достатньої кількості таких осіб на ринку праці, а тому відсутні підстави для стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Мірам" адміністративно-господарських санкцій. Суд зазначає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Аналогічна правова позиція викладена в постановах  Верховного Суду України № 802/707/17-а від 20.03.2018 року та № 823/512/16 від 11.04.2018 року. Враховуючи те, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому на відповідача не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами у необхідній кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись. За таких обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позову Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Мірам" адміністративно-господарських санкцій на загальну суму 112554,00 грн. слід відмовити. На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 257-258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -                                                                   ВИРІШИВ: В задоволенні позову Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13662300, вул. Гуцульська, 9, м. Івано-Франківськ, 76007) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірам" (код ЄДРПОУ 37050984, вул. Чорновола, 28 п, смт. Лисець, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77455) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 112554,00 грн. - відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.          Суддя                                                                                                                                    Матуляк Я.П.