Постанова

від 19.09.2018 по справі 809/769/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/4959/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

ОСОБА_1,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року (прийняте у м. Івано-Франківську суддею Матуляком Я.П.) в адміністративній справі № 809/769/18 за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю Мірам про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2018 року Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Івано-Франківське ОВ ФСЗІ) звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із цим позовом та просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Мірам (далі - ТзОВ Мірам ) адміністративно-господарські санкції в сумі 112 554,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та не сплатив адміністративно-господарські санкції за 2 робочі місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами за 2017 році в розмірі 112 554,00 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило Івано-Франківське ОВ ФСЗІ, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що норма статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні зобов'язує роботодавця самостійно здійснювати працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Як встановлено судом, ТзОВ Мірам є юридичною особою, яке здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.

22.02.2018 ТзОВ Мірам подало позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 298 осіб; з них 10 осіб, яким встановлена інвалідність та працювали на підприємстві; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні відповідачем визначено в 12 одиниць (осіб); фонд оплати праці штатних працівників становив 16 770 500,00 грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача становила 56 277,00 грн (а.с. 9).

Згідно з розрахунком заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2017 рік становила 12 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) 10 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 16 770 500,00 грн в рік, середня річна заробітна плата штатного працівника відповідача - 56 277,00 грн, відповідно сума адміністративно-господарських санкцій за 2017 рік за 2-х не працевлаштованих інвалідів становить 112 554,00 грн (а.с. 10).

Приймаючи рішення про відмову в задоволення позову, суд першої інстанції обгрунтовував його тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому на відповідача не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами у необхідній кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені в Законі України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Згідно частини третьої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 19 цього Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із частиною другою статті 19 цього ж Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини дев?ятої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

За приписами статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач щомісячно протягом 2017 року подавав до Тисменицького районного центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії), що підтверджується звітністю форми № 3-ПН від 03.01.2017 (а.с. 20), 01.02.2017 (а.с. 21), 01.03.2017 (а.с. 22 - 23), 03.04.2017 (а.с. 24 - 25), 05.05.2017 (а.с.26 - 27), 01.06.2017 (а.с. 28 - 29), 03.07.2017 (а.с. 30), 01.08.2017 (а.с. 31 - 32), 01.09.2017 (а.с. 33 - 34), 02.10.2017 (а.с. 35 - 36), 01.11.2017 (а.с. 37 - 38), 01.12.2017 (а.с. 39 - 40).

Крім того, ТзОВ Мірам неодноразово зверталося до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів із запитами, щодо допомоги по працевлаштуванню осіб з інвалідністю (а.с. 43 - 49).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в матеріалах адміністративної справи відсутні докази того, що відповідач створював перешкоди для працевлаштування інвалідів чи вчиняв інші дії або бездіяльність, які б вказували на суб'єктивне невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Крім того, суд зазначає, що обов?язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов?язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України за № 802/707/17-а від 20.03.2018 року та за № 823/512/16 від 11.04.2018 року.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року в адміністративній справі № 809/769/18 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_1