Постанова

від 22.05.2018 по справі 175/5695/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/914/18 Справа № 175/5695/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі Попазовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго про визнання незаконними та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди , -

ВСТАНОВИЛА:

30 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що згідно наказу № 32-к від 03.08.1998 року його було переведено у Відокремлений підрозділ Дніпропетровські магістральні електричні мережі на посаду тракториста шостого розряду служби механізації і транспорту з оплатою праці згідно штатного розпису. Згідно наказу №4-к від 04.01.2000 року він був переведений на посаду машиніста бульдозера п'ятого розряду служби механізації і транспорту, а згідно наказу №64-к від 18.04.2000 року він був переведений на посаду водія автомобіля другого класу, 01.08.2002 року йому було присвоєно перший клас водія. В 2004 році на підприємстві була проведена атестація робочих місць з узгодженням з територіальною державною інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області. Умови праці на робочому місці водія були визнані шкідливими, за що він мав право на додаткову відпустку 7 днів. Під час роботи на підприємстві його жодного разу не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, отримував лише подяки. Через шкідливі умови праці в останні роки він хворів. В кожному листі непрацездатності зазначено причину непрацездатності - загальне захворювання, та вказано, що він може стати до роботи після закриття цього листка. Жодної заборони щодо неможливості працювати водієм в висновках лікарів немає. В жовтні 2013 року йому було проведено періодичний медичний огляд у Дніпропетровській Клініка медичної академії . Згідно виданої медичної довідки від 07.10.2013 року його визнано не придатним для роботи за професією водія на період до встановлення групи інвалідності по профзахворюванню. На підставі медичної довідки від 07.10.2013 року його не допускали до роботи, просили надати висновок МСЕК, але й не давали можливості пройти комісію, оскільки відмовлялися видавати лікарям документи, які свідчили про те, що він працював не тільки водієм, але й бульдозеристом, працював на автокрані, на автовишці, на тракторі, екскаваторі, тобто продовжував працювати у шкідливих умовах, а розряди в зв'язку із переведенням на посаду водія, були знижені та зменшені доплати. Окрім цього, йому не видавали направлення на проходження МСЕК. На підставі наказу №14-к від 20.01.2014 року позивача було звільнено у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи. Підставою звільнення стала вказана медична довідка від 07.10.2013 року. Звільнення було здійснено після погодження 20.01.2014 року з профспілковою організацією, яка розглянула подання адміністрації підприємства за №930/01 від 20.11.2013 року про звільнення його з посади. З наказом про звільнення позивача ознайомили під особистий підпис, але копію наказу він отримав лише 20 травня 2014 року. Вказав, що в оскаржуваному наказі №14-к від 20.01.2014 року невірно зазначено підстава звільнення - висновок медичної комісії, оскільки це не відповідає дійсності. Висновком медичної комісії були дані рекомендації про надання йому іншого місця роботи без шкідливих умов праці, і визнано його непридатним для роботи водія на період до встановлення групи інвалідності по профзахворюванню, тобто його тимчасово визнано не придатним до роботи, до того часу поки не буде встановлена інвалідність. До звільнення, в листопаді 2013 року йому запропонували роботу електриком, але він відмовився, оскільки не має відповідної кваліфікації, а навчання за цією професією йому не пропонували. Роботодавець, не дочекавшись висновку МСЕК, передчасно зробив висновок про те, що він через стан здоров'я не відповідає займаній посаді. Окрім цього, позивачу заподіяна моральна шкода через незаконне звільнення, яку він оцінює в розмірі 300000,00 грн. Тому позивач, уточнивши позовні вимоги, просив:

визнати незаконним та скасувати наказ №14-к від 20 січня 2014 року про припинення трудового договору з ОСОБА_2, виданого директором Відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі Державного підприємства Національної енергетичної компанії Укренерго ОСОБА_3;

поновити його, позивача, на посаді водія автотранспортних засобів служби механізації та транспорту Відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі ДП Національної енергетичної компанії Укренерго ;

стягнути з ДП Національної енергетичної компанії Укренерго на користь позивача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 324295,70 грн. за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів;

стягнути з відповідача на його, позивача, користь моральну шкоду в розмірі 300000,00 грн. та стягнути з відповідача на його користь витрати по сплаті судового збору під час звернення з касаційною скаргою до ВССУ у розмірі 584,64 грн., а рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання (а.с. 59-61 т.3).

Справа розглядалась судами неодноразово, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ №14-к від 20 січня 2014 року про припинення трудового договору з ОСОБА_2, виданого директором Відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі Державного підприємства Національної енергетичної компанії Укренерго ОСОБА_3; поновлено ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів служби механізації та транспорту Відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі Державного підприємства Національної енергетичної компанії Укренерго ; стягнуто з ДП Національної енергетичної компанії Укренерго на користь позивача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 324295,70 гривень за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 3000,00 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 584,64 грн.; стягнуто з ДП Національної енергетичної компанії Укренерго на користь держави судовий збір у розмірі 3973,75 грн., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 68-71 т.3).

В апеляційній скарзі ДП Національна енергетична компанія Укренерго , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 122-128).

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів , апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, часткової зміни та скасування оскаржуваного рішення місцевого суду, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що на підставі наказу від 03 серпня 1998 року №32к ОСОБА_2 був прийнятий на роботу за переведенням до Дніпропетровських магістральних електричних мереж на посаду тракториста 6-го розряду в службу механізації і транспорту, що підтверджується копією трудової книжки позивача БТ-І №0395355 (а.с. 16-18 т.1).

Наказом від 04 січня 2000 року №4к ОСОБА_2 переведений на посаду машиніста бульдозера 5-го розряду служби механізації і транспорту, а наказом від 18 квітня 2000 року №64к - на посаду водія автомобіля 2-го класу зазначеного підрозділу.

Згідно наказу від 01 серпня 2002 року №96-к ОСОБА_2 присвоєно перший клас водія.

Також встановлено, що відповідно до медичної довідки про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду у відокремленому структурному підрозділі Клініка медичної академії Дніпропетровської медичної академії від 01 квітня 2013 року, позивачу видано медичну довідку про його придатність для роботи за професією водія до 01 вересня 2013 року з рекомендацією повторного медогляду (а. с. 63 т. 1).

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 пройшов повторний медичний огляд у вищезазначеному закладі охорони здоров'я, за результатами якого видано медичну довідку від 07 жовтня 2013 року про непридатність ОСОБА_2 для роботи за професією водія з рекомендацією, що на період до встановлення групи інвалідності, пов'язаної із профзахворюванням, він може працювати без шкідливих умов праці (а. с. 21 зворот, 64 т. 1).

Згідно наказу директора ВП Дніпропетровські магістральні електричні мережі від 21 жовтня 2013 року №340 Про недопуск до роботи ОСОБА_2 водієм автотранспортних засобів СМтаТ , з яким позивача було ознайомлено під підпис, та наказу №341 Про результати періодичного медогляду встановлено допускати ОСОБА_2 до роботи лише згідно з рекомендаціями, визначеними у медичній довідці, тобто до роботи без шкідливих умов праці (а.с. 25, 66 т. 1).

Позивачу було запропоновано вакантні посади, зокрема, електромонтера з обслуговування підстанцій, електрослюсаря з ремонту устаткування розподільчих пристроїв, начальника служби діагностики, ізоляції та захисту від перенапруг, а також заступника начальника служби діагностики, ізоляції та захисту від перенапруг, що підтверджується протоколами від 01.11.2013 року, від 20.12.2013 року, від 20.01.2014 року (а.с. 73, 74, 76 т. 1).

Згідно з випискою з протоколу засідання профспілкового комітету від 20 січня 2014 року №52 останнім була надана згода на звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню цієї роботи (із виплатою вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку) (а. с. 15, 79 т. 1).

Наказом ВП Дніпропетровські магістральні електричні мережі ДП НЕК Укренерго від 20 січня 2014 року №14-к, у зв'язку із виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, ОСОБА_2 звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 14 т.1).

У день звільнення 20.01.2014 року позивач отримав трудову книжку, що стверджується витягом з книги №1 обліку руху трудових книжок та вкладишів до них, що представлений відповідачем (а.с. 152 - 155 у т. 1).

З наказом про звільнення позивача було ознайомлено особисто під підпис 20.01.2014 року та 20 травня 2014 року позивачу вручено копію наказу (а.с. 14 т. 1).

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Як роз'яснено в п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 6 листопада 1992 року №9 При розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.

Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов'язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором. Проте у випадках, коли згідно з законодавством виконання певної роботи допускається після надання в установленому порядку спеціального права (водії автомобільного та електротранспорту тощо), позбавлення цього права може бути підставою для звільнення працівника з мотивів невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі з додержанням правил ч.2 ст.40 КЗпП.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно статті 170 КЗпП України, працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

Також, за змістом ч. 3 ст. 3 Закону України Про охорону праці працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Частиною 5 ст. 6 Закону України Про охорону праці встановлено, що працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року , не з вини працівника, орган, якийрозглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, - колегія приходить до висновку про наявність підстав для визнання незаконним наказу директора Відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі від 20 січня 2014 року №14-к про звільнення з роботи ОСОБА_2 за п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, а також необхідність поновити позивача на посаді водія автотранспортних засобів з моменту звільнення, тобто з 20 січня 2014 року.

Неможливість виконання ОСОБА_4 роботи на посаді водія (на час звільнення) належним медичним висновком не підтверджена; наявна в матеріалах справи медична довідка відокремленого структурного підрозділу Клініка медичної академії Дніпропетровської медичної академії про повторний медичний огляд позивача від 07.10.2013 року не є висновком медико-соціальної експертизи, яка відповідно до законодавства встановлює стійке порушення функцій організму, а отже не носить обов'язковий характер та не може бути підставою для застосування п.2 ч.1ст.40 КЗпП України.

Твердження роботодавця про звільнення позивача у зв язку з неможливістю перевести працівника на іншу роботу через відсутність вакантних посад - є необґрунтованим та недоведеним.

Ні ч. 1 ст. 170 КЗпП України, ні статтею 35 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням не пов'язують обов'язок роботодавця із його можливостями щодо переведення працівника на іншу, легшу, роботу. Роботодавець завжди має можливість використовувати працю осіб, які потребують за станом здоров'я переведення на іншу, легшу, роботу.

Більше того, пропонуючи позивачу вакантні посади електромонтера з обслуговування підстанцій, електрослюсаря з ремонту устаткування розподільчих пристроїв, начальника служби діагностики, ізоляції та захисту від перенапруг, заступника начальника служби діагностики, ізоляції та захисту від перенапруг, - відповідачем безпідставно не було запропоновано ОСОБА_2 проходження навчання для набуття відповідної професії , оскільки зазначені посади потребують певної кваліфікації та знань у відповідній спеціальній галузі. Не було також запропоновано позивачу, у разі потреби, встановити скорочений робочий день на період навчання тощо. Дані факти не оспорюються відповідачем, що стверджується протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.

Дійшовши правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконним наказу від 20 січня 2014 року №14-к та поновлення позивача на роботі, місцевий суд помилково ухвалив рішення про скасування вказаного наказу, що є неналежним способом захисту прав працівника за нормами глави ХУ Кодексу законів про працю України. Скасування наказу, що визнаний судом незаконним, відноситься до компетенції відповідного уповноваженого органу роботодавця (керівника, представника адміністрації з певними повноваженнями). Тому рішення суду першої інстанції в частині скасування наказу №14-к від 20 січня 2014 року про припинення трудового договору з позивачем необхідно скасувати, а в задоволенні даної позовної вимоги - відмовити.

Крім того, судом першої інстанції неправильно розраховано розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки при визначенні середньоденної заробітної плати безпідставно враховано виплачені позивачу кошти на оплату лікарняних, відпускні та повний розмір премії до Дня енергетика, що виплачується раз на рік на підставі умов колективного договору (а.с. 218 т.1).

При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.01.2014 року по 25.09.2017 року, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2, колегія приймає до уваги представлений ДП Національна енергетична компанія Укренерго детальний розрахунок на аркуші справи 154 у томі 3, відповідно до якого загальна сума, що підлягає стягненню становить 172319.10 грн. та розраховується наступним чином: 187,10 грн. (середньоденна заробітна плата) х 921 дні.

Доводи роботодавця про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача лише за один рік - не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки справи про поновлення на роботі розглядалась судами неодноразово та наявність у цьому вини працівника не встановлено.

Враховуючи викладене, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року в частині розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів), стягнутої з відповідача на користь ОСОБА_2, необхідно змінити з 324295,70 грн. на 172319,10 грн.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія погоджується з розміром моральної шкоди в сумі 3000,00 грн., яка визначена місцевим судом до стягнення з відповідача на користь позивача та спричинена останньому внаслідок незаконного звільнення, що призвело до моральних страждань, порушення звичного укладу життя, необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Вказаний розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості, є достатнім та необхідним.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як встановлено судом, у день звільнення 20.01.2014 року позивач отримав трудову книжку, що стверджується витягом з книги №1 обліку руху трудових книжок та вкладишів до них (а.с. 152 - 155 у т. 1). Знаказом про звільнення позивача було ознайомлено особисто під підпис 20.01.2014 року, але копію вказаного наказу про звільнення позивачу було вручено лише 20 травня 2014 року (а.с. 14 т. 1).

Отже, враховуючи дату отримання позивачем трудової книжки, встановлений ст. 233 КЗпП України місячний строк сплив 21.02.2014 року. З даним позовом позивач звернувся до суду 30.12.2014 року, що стверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на а.с. 2 у т. 1.

Викладене свідчить про порушення позивачем передбаченого ст. 233 КЗпП України місячного строку. Надавши належної детальної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія дійшла висновку про наявність поважних причин порушення позивачем вказаного строку, наявність підстав для його поновлення, зважаючи на наступне.

Після звільнення стан здоров'я позивача залишався незадовільним. Так, з 11.03.2014 року по 21.03.2014 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні; згідно виписки-епікризу з медичної карти №1032 стаціонарного хворого, позивачу, зокрема, призначено після виписки з лікарні пройти курс медикаментозного та, в подальшому, санаторно-курортного лікування (а.с. 26 - 27 т. 1).

Крім того, колегія приймає до уваги доводи позивача про те, що після звільнення ним здійснювались активні дії для вирішення конфлікту з роботодавцем щодо незаконного звільнення, які полягали у зверненнях до відповідача, до прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська із заявою про вчинення кримінального правопорушення представниками адміністрації відповідача, на яке було надано відповідь 30.04.2014 року (а.с. 20, 21 у т. 1).

Вчасному зверненню до суду позивачу перешкоджав факт невручення йому відповідачем копії наказу про звільнення, яку позивач отримав лише 20 травня 2014 року, що стверджується наведеними вище письмовими матеріалами справи та визнано сторонами. В день звільнення копію наказу про звільнення позивачу вручено не було.

На письмове звернення позивача, яке отримано роботодавцем 07.02.2014 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції останнього (а.с. 14 у т. 1), копію наказу про звільнення позивачу вручено не було. Твердження відповідача про те, що позивач уникав зустрічей та телефонних розмов з представником відповідача для отримання копії наказу про звільнення - не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки не підтверджуються будь-якими доказами; крім того, роботодавець не реалізував своє право щодо направлення копії відповідного наказу поштовим відправленням за адресою місця проживання позивача.

Встановлено, що вперше з позовом про визнання незаконним наказу про звільнення №14-к від 20 січня 2014 року та поновлення на роботі позивач звернувся до суду 10.06.2014 року, що стверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на а.с. 1 у цивільній справі №200/9421/14-ц за позовом ОСОБА_2 до Відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі . Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2014 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2014 року у вказаній справі скасовано, а в задоволенні позовних вимог відмовлено, у зв'язку з незалученням місцевим судом до участі у справі належного відповідача. Вказане рішення набрало законної сили; цивільна справа №200/9421/14-ц оглянута судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, висновок місцевого суду про дотримання позивачем передбаченого ст. 233 КЗпП України місячного строку - є хибним, що, однак, не вплинуло на правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для судового захисту порушених трудових прав позивача, оскільки строк звернення до суду позивачем порушено через наявність сукупності поважних причин, які наведені вище.

Посилання відповідача на необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, в редакції, що діяла по 14.12.2017 року) - є безпідставними, оскільки у наведеній вище цивільній справі №200/9421/14-ц, що оглянута апеляційним судом, було розглянуто позов до іншого відповідача - Відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі .

За змістом ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи зміну розміру стягнутого з відповідача середнього заробітку за час вимушеного, оскаржуване рішення також підлягає зміні в частині розміру судового збору, стягнутого з ДП Національної енергетичної компанії Укренерго на користь держави, з 3973,75 грн. на 2453, 99 грн.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковій зміні та частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року в частині скасування наказу №14-к від 20 січня 2014 року про припинення трудового договору з ОСОБА_2, виданого директором Відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі Державного підприємства Національної енергетичної компанії Укренерго - скасувати.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго про скасування наказу №14-к від 20 січня 2014 року про припинення трудового договору - відмовити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року в частині розміру середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів), стягнутої з Державного підприємства Національної енергетичної компанії Укренерго на користь ОСОБА_2, - змінити з 324295,70 грн. на 172319 (сто сімдесят дві тисячі триста дев'ятнадцять) грн. 10 коп.; та в частині розміру судового збору, стягнутого з Державного підприємства Національної енергетичної компанії Укренерго на користь держави, - змінити з 3973,75 грн. на 2453 (дві тисячі чотириста п'ятдесят три) грн. 99 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді