Ухвала

від 05.06.2018 по справі 910/11838/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

05.06.2018Справа № 910/11838/13

За заявою Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар"

про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа

до виконання та видачу дублікату наказу

За позовом Заступника прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави в особі:

1. Київської обласної державної адміністрації (далі-позивач-1);

2. Київської обласної ради (далі - позивач-2);

3. Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар" (далі позивач-3);

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлор-Україна"

про стягнення 7 393,29 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: не з'явились;

Від стягувача 1: не з'явились;

Від стягувача 2: не з'явились;

від стягувача 3 (заявника): Терехова А.О.- за дов.;

від боржника : не з'явились;

Державний виконавець: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.09.2013 у справі № 910/11838/13 (Суддя Цюкало Ю.В.) позов заступника прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави в особі:1. Київської обласної державної адміністрації (далі-позивач-1); 2. Київської обласної ради (далі - позивач-2); 3. Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар" (далі позивач-3) задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлор-Україна" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 101, код ЄДРПОУ: 36059551) на користь Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар" (02100, м. Київ, вул. Краківська, 6-А, код ЄДРПОУ: 02466949) заборгованість по оплаті орендної плати в розмірі 7 299 (сім тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень 55 копійок, по відшкодуванню витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна: за комунальні послуги - 86 (вісімдесят шість) гривень 98 копійок, податку на землю - 6 (шість) гривень 76 копійок. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлор-Україна" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 101, код ЄДРПОУ: 36059551) на користь державного бюджету України судовий збір у сумі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 50 копійок.

17.09.2013 року на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

25.05.2018 року Комунальне підприємство Київської обласної ради "Друкар" звернулось до господарського суду міста Києва з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату наказу з примусового виконання вищевказаного судового рішення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2018 заяву по справі № 910/11838/13 прийнято до розгляду суддею Літвіновою М.Є., судове засідання призначено на 05.06.2018 року.

У судовому засіданні 05.06.2018 року представник стягувача 3 (заявника) подав заяву про уточнення заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу.

Представник стягувача 3 (заявника) підтримав заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу з урахуванням заяви про уточнення.

Представники прокуратури, стягувачів 1, 2, боржника та державний виконавець в судове засідання 05.06.2018 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом у судовому засідання 05.06.2018 задоволено заяву про уточнення заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу, спір вирішується з її урахуванням.

В судовому засідання 05.06.2018 судом розглянуто подану Комунальним підприємством Київської обласної ради Друкар заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу та вирішено задовольнити її, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на момент вчинення оскаржуваної дії) передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

1) є письмова заява стягувача;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;

9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

04.06.2015 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 42055596 про повернення виконавчого документа - наказу господарського суду міста Києва від 17.09.2013 у справі № 910/11838/13 стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент прийняття даної постанови).

Водночас, розглянувши заявлені вимоги про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату наказу господарського суду міста Києва від 17.09.2013 у справі № 910/11838/13, суд вирішив задовольнити їх, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об'єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на пред'явлення наказу до виконання протягом законодавчо встановленого терміну.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстав, з яких стягувач вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у стягувача не було можливості.

Відновлення пропущеного процесуального строку означає, що суд дає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущений.

Як стверджує заявник, про повернення наказу господарського суду міста Києва від 17.09.2013 у справі № 910/11838/13 він дізнався лише 17.05.2018 року з автоматизованої системи виконавчого провадження, що 04.06.2015 Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження , оскільки ані оригіналу виконавчого документа, ані копії постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 04.06.2015 на його адресу не надходило. Доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином, стягувач був позбавлений можливості повторно пред'явити наказ від 17.09.2013 у справі № 910/11838/13 для примусового виконання до органів виконавчої служби в межах встановленого строку.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що строк пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 17.09.2013 у справі № 910/11838/13 пропущений заявником з поважних причин, у зв'язку з чим подана ним заява в цій частині підлягає задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Доказів повного виконання рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2013 у справі № 910/11838/13 матеріали справи не містять.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, суд вважає заяву в частині вимог про відновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 17.09.2013 у справі № 910/11838/13 обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п.19.4 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Господарський процесуальний кодекс України не надає права відмовити у задоволенні заяви про видачу дублікату наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу.

В даному випадку, стягувач був позбавлений можливості повторно пред'явити наказ від 17.09.2013 у справі № 910/11838/13 для примусового виконання до органів виконавчої служби в межах встановленого строку, у зв'язку з його втратою.

Відсутність наказу у стягувача унеможливило виконання рішення суду та порушує права заявника.

Задовольняючи заяву стягувача про видачу дублікату наказу, суд виходить з того, що стягувачем означену заяву подано з дотриманням встановлених Господарським процесуальним кодексом України вимог, а також того, що в добровільному порядку рішення господарського суду у даній справі боржником не виконано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012), а також Рішення від 26.червня 2013 року, № 5-рп/2013.

Водночас, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Також, суд звертає увагу на те, що видача дублікату наказу жодним чином не порушує права боржника та не покладає на нього якихось додаткових зобов'язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі.

З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 329, 342, пунктом 19.4 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Заяву Комунального підприємства Київської обласної ради Друкар задовольнити.

2. Поновити Комунальному підприємству Київської обласної ради Друкар строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 17.09.2013 у справі № 910/11838/13.

3. Видати Комунальному підприємству Київської обласної ради Друкар дублікат

наказу господарського суду міста Києва від 17.09.2013 у справі № 910/11838/13.

4. Ухвала набрала законної сили 05.06.2018 року та може бути оскаржена в порядку,

передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст ухвали складено та підписано 12.06.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова