Рішення

від 30.05.2018 по справі 910/3430/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2018Справа № 910/3430/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" в інтересах PERFORMING RIGHT SOCIETY LIMITED (PRS)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНО СПОРТ"

про стягнення 37 230,00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від позивача: Мельник В.А. за дов.;

Сергійчук М.С. за довіреністю;

від відповідача: Власенко О.С. за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна організація "УКРАЇНСЬКЕ АГЕНТСТВО З АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва в інтересах PERFORMING RIGHT SOCIETY LIMITED (PRS) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНО СПОРТ" (далі - відповідач) про стягнення 37 230,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив майнові авторські права позивача на твір, а саме назва твору: ІНФОРМАЦІЯ_1; виконавець - ОСОБА_9 (Mousse T S Home A Lone Mix) (ОСОБА_8), шляхом публічного сповіщення вказаних творів 13.07.2017 у період з 13:31 год. до 14:45 год.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2018 року розгляд справи № 910/3430/18 постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 26.04.2018 року.

25.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та зобов'язання позивача надати ТОВ "Арно Спорт " копію CD (DVD) диску відеозвукозапису, доданого позивачем до позовної заяви.

Представник позивача у судовому засіданні 26.04.2018 підтвердив факт повернення конверту з копією позовної заяви та додатками, яка направлялась відповідачу, на заперечував проти надання копії CD (DVD) диску відеозвукозапису, доданого до позовної заяви.

В судовому засіданні 26.04.2018 року судом було розглянуто вищевказане клопотання відповідача та вирішено його задовольнити.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2018 року судове засідання у справі відкладено на 21.05.2018 року.

17.05.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивачем не доведено факт виростання спірного музичного твору відповідачем, оскільки надані акт фіксації публічного використання творів від 13.07.2017 року та CD (DVD) диску відеозвукозапису, на переконання відповідача, не є належними, допустимими та достатніми доказами по справі. Також, відповідач вважає неводним наявність майнових авторських прав на музичний твір ІНФОРМАЦІЯ_1 у PERFORMING RIGHT SOCIETY LIMITED, а у позивача - повноважень на управління майновими правами суб'єктів авторського права, зокрема, щодо музичного твору ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, позивач стверджує про правомірності використання ним музичних творів у своїй господарській діяльності, що підтверджує Договором № 01/2014 від 27.12.2013 року, укладеним між Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контент Ділівері Сервіс", Договором доручення № 01-14/12/2015/КДС від 14.12.2015 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Контент Ділівері Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арно Спорт".

В судовому засіданні 21.05.2018 року оголошувалась перерва до 30.05.2018 року.

В судовому засіданні 30.05.2018 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позовні проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у відзиві.

Також, в судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про призначення судової експертизи.

Так, в клопотанні про призначення судової експертизи відеозапису відповідач просив суд поставити на вирішення судовому експерту такі питання:

Розглянувши клопотання відповідача про призначення судової експертизи та заслухавши пояснення представників сторін, суд відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів

Відхиляючи клопотання відповідача про призначення судової експертизи, суд виходив з того, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Відповідні приписи містяться у п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".

Водночас судом враховано, що обов'язок доказування і подання доказів в силу статті 74 ГПК України покладається на сторони, а господарський суд, відповідно до ст. 76 ГПК України, приймає тільки ті докази, які стосуються предмета доказування, та здійснює їх оцінку в порядку, визначеному статтею 86 ГПК України.

Суд також взяв до уваги, що в обґрунтування позовних вимог подано не лише відеозаписи, а питання, які можуть бути вирішені в результаті експертного дослідження, не спростують обставини публічного виконання спірного музичного твору відповідачем, що підтверджується зібраними у справі іншими доказами та поясненнями сторін.

Крім того, питання, які стосуються дослідження відеозапису фіксації публічного виконання, підлягають вирішенню в процесі судового розгляд, а питання щодо ідентифікації творів не потребують спеціальних знань та вирішуються в процесі розгляду спору по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 30.05.2018 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Частиною 1 ст. 47 Закону передбачено, що суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.

Згідно ч. 4 ст. 47 ЗУ "Про авторське право і суміжні права", організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів. Організації колективного управління можуть доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі за кордоном майновими правами українських суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Згідно з частиною першою статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підпунктом "г" частини першої статті 49 Закону встановлено, що організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема, таку функцію: звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів. При цьому окреме доручення для представництва в суді не є обов'язковим.

Разом з тим така організація, пред'явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду за захистом прав суб'єктів авторського і (або) суміжних прав, а не своїх прав. Позивачем у таких випадках буде суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація.

У випадку, якщо організація колективного управління звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства. Якщо ж вона звертається на захист юридичних осіб, то, залежно від суб'єктного складу, спір розглядається в порядку господарського судочинства.

У пункті 49 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (далі - Постанова № 12) наведено, що організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права. Якщо у організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб'єкта авторського права, зокрема, щодо конкретного твору, судам слід відмовляти у задоволенні позову цієї організації.

Документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, Державна організація "Українське агенство з авторських та суміжних прав" є організацією колективного управління, яка діє на підставі Статуту, Свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління № 3/2003 від 22.08.2003 року та згідно зі статтями 47-49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 року № 3792-ХІІ управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України "Про авторські і суміжні права" організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Як встановлено судом, 01.06.2006 року (дата підписання в м. Києві 01.08.2006 року) Performing Right Society Limited (PRS) і Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (УААСП) було укладено договір про взаємне представництво інтересів (далі - Договір від 09.06.2006 року), за умовами якого PRS надає УААСП невиключне право видавати на території, на якій діє остання, необхідні дозволи на всі види публічного виконання музичних творів з текстом або без тексту, що охороняються згідно з національним законодавством, двосторонніми угодами та багатосторонніми міжнародними конвенціями в галузі авторського права (копірайт, інтелектуальна власність і т.п.), як тих, що діють нині, так і таких, що будуть прийняті і наберуть чинності під час дії цього Договору (пункт 1 статті 1 Договору від 09.06.2006 року).

Кожна із договірних сторін надає в розпорядження іншої всю необхідну документацію для того, щоб остання могла обґрунтувати роялті, за збір яких вона відповідає згідно з цим Договором, а також для надання можливості подавати будь-які позови та вживати інших заходів (пункт 1 статті 4 Договору від 09.06.2006 року);

Performing Right Society Limited - це юридична особа Великобританії, яка заснована в 1914 році (зареєстрована 06.03.1914 року та знаходиться за адресою: 29-33 Berners Street, London WT 3 AB, United Kingdom) групою музичних видавців з метою захисту авторського права і надання допомоги у забезпеченні отримання доходів для композиторів, авторів і музичних видавців.

Вказана юридична особа має право видавати ліцензії на використання музичних творів, у тому числі на публічне сповіщення.

При цьому, система управління майновими авторськими правами "на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів" існує в рамках міжнародної неурядової організації - Міжнародної конфедерації авторських та композиторських товариств (CISАС), заснованої у 1926 році з метою забезпечення захисту творців духовних цінностей і координації технічної діяльності між товариствами авторів та композиторів. Дана організація підпорядковується і координується Всесвітньою організацією інтелектуальної власності.

ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав" є єдиною в Україні організацією колективного управління музичними та літературними творами, яка має міжнародне значення, зокрема, є постійним і повноважним членом Міжнародної конфедерації авторських та композиторських товариств (CISAC).

Кожна організація, що є членом CISAC, має повну детальну інформацію щодо кожного члена та кожного твору, створеного його членами. Кожне товариство-член CISAC надає іншим членам CISAC імена своїх членів, а також іншу інформацію, згідно якої їх члени можуть бути ідентифіковані.

Товариства можуть отримати такі дані за допомогою юридично дійсних та аутентичних електронних баз даних, які складають частину мережевого проекту Загальна Інформаційна Система CISAC ("Cis-Net"), в тому числі системи ІРІ.

Згідно з Угодою користувачів ІРІ від 30.01.2006 року, укладеною Швейцарським товариством з прав авторів на музичні твори SUISА (як адміністратором системи ІРІ) та ДП "УААСП" (як користувачем), SUISA надав користувачеві доступ до системи ІРІ, тобто міжнародної бази даних та інформаційної система, яка є підсистемою Загальної інформаційної системи (CIS), в якій містяться дані щодо правовласників авторських майнових прав на музичні твори, передані в колективне управління авторсько-правовим організаціям - членам CISAC.

Відповідно до п. 4.1. Угоди Користувачів ІРІ, користувач має право вести пошук даних використовуючи інструментарій (інформаційну-довідкову службу тощо), доступний для цих цілей і використовувати дані одноособово відповідно до цілей, визначених статутом. З метою здійснення захисту суб'єкта авторського права Користувач має право пред'являти в усі судові та правоохоронні органи тільки ту частину даних Системи ІРІ, яка стосується цього суб'єкта авторського права.

В матеріалах справи наявна виписка із системи ІРІ, з якої вбачається, що майновими авторськими правами на музичні твір ІНФОРМАЦІЯ_1 управляє Performing Right Society (PRS).

В свою чергу, на території України ДО УААСП, як організація колективного управління, управляє майновими авторськими правами іноземних суб'єктів авторського права, зокрема правом дозволяти чи забороняти публічне виконання/сповіщення музичного твору ІНФОРМАЦІЯ_1 та несе зобов'язання щодо захисту таких прав у судовому порядку на підставі Договору про взаємне представництво інтересів укладеного між Державним підприємством "Українське агентство з авторських та суміжних прав" і Performing Right Society (PRS) від 01.06.2006 року.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" здійснює колективне управління виключними майновими авторськими правами на спірний музичний твір, а отже довела належність їй авторського права на музичний твір ІНФОРМАЦІЯ_1.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір, відповідно до ст. 440 ЦК України, відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права", виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання творів.

Як зазначено в пункті 41 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання, в тому числі з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення) у місці, відкритому для публічного відвідування. Відповідальність за публічне виконання твору несе, зокрема, юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.

Відповідно до приписів статті 1 Закону, публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31-33 Закону: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку; використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Відповідно до пункту 3 статті 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Пунктом 28 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" визначено, що з огляду на приписи ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача;

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).

Вважаючи права Performing Right Society Limited на музичний твір ІНФОРМАЦІЯ_1 порушеними з огляду на їх використання відповідачем у власній господарській діяльності без належного дозволу та без сплати авторської винагороди, організація звернулася з позовом про стягнення з відповідача компенсації.

В підтвердження факту використання відповідачем спірних музичних творів, позивач зазначив, що 13.07.2017 року представниками ДО "УААСП" ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проведено фіксацію фактів використання музичних творів в приміщенні магазину "Nike" за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 30/1, в якому господарську діяльність здійснює ТОВ "Арно Спорт" на підставі чого складено акт фіксації публічного використання творів від 13.07.2017 року, яким зафіксовано факт публічного виконання музичного твору, який належать позивачу та відносяться до репертуару ДО "УААСП", а саме, музичного твору ІНФОРМАЦІЯ_1 (автор - ОСОБА_8; виконавець - ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_2) (ОСОБА_8)). Розповсюдження звукової хвилі - тобто подання музичних творів (публічне виконання) безпосередньо зафіксовано на доданому до акту відеозаписі здійсненому на карту пам'яті Goodram № 1646 HS 39616 (фіксація здійснювалась з використанням відеокамери Sony HDR AS 20).

У процесі розгляду справи, судом здійснено дослідження наявних речових доказів, зокрема, відеозаписe, що міститься серед додатків до позовної заяви ДО "УААСП". Так, судом встановлено, що використання музичних твору ІНФОРМАЦІЯ_1 в приміщенні магазину "Nike" за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 30/1 (в якому здійснює господарську діяльністю ТОВ " Арно Спорт ") здійснювалося шляхом публічного виконання для фонового озвучення приміщення магазину за допомогою наявних в приміщенні технічних засобів; якість відеозапису та безперервна зйомка виключають можливість монтажу.

Вищезазначений акт та відеозапис суд вважає належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує факт використання відповідачем об'єкту авторського права (музичного твору ІНФОРМАЦІЯ_1), у зв'язку з тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року № 71 „Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 року № 450) надано право представникам уповноважених організацій колективного управління фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації.

До того ж, слід звернути увагу, що чинне законодавство не містить обов'язкових вимог до порядку проведення факту комерційного використання музичних творів способом публічного виконання/публічного сповіщення та складання актів фіксації представником (-ами) організації колективного управління.

Крім того, в матеріалах справи наявний наказ в.о. Генерального директора ДО "УААСП" від 12.07.2017 року № Ф/87/17 відповідно до якого направлено начальника та головного фахівця відділу моніторингу та фіксації порушень авторських прав управління зборів авторської винагороди ДО УААСП ОСОБА_5 та ОСОБА_6 13.07.2017 року о 13:30 на фіксацію на матеріальні носії публічного виконання творів у приміщенні магазину "Nike"; результати фіксації наказано оформити у вигляді акту, що підтверджує правомірність здійснення проведеної фіксації фактів використання музичних творів в приміщенні публічного магазину "Nike".

За таких обставин, судом відхиляються у зв'язку з їх безпідставністю твердження скаржника про те, що надані позивачем акт фіксації та відеозапис не є належними доказами публічного виконання спірних музичних творів відповідачем.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арно Спорт" заперечує проти позову з підстав правомірності використання музичних творів у своїй господарській діяльності, що підтверджує Договором № 01/2014 від 27.12.2013 року, укладеним між Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контент Ділівері Сервіс", Договором доручення № 01-14/12/2015/КДС від 14.12.2015 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Контент Ділівері Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арно Спорт".

Судом встановлено, що 27.12.2013 року Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контент Делівері Сервіс" було укладено договір № 01/2014.

14.12.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Арно Спорт" (Довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контент Делівері Сервіс" (КДС) було укладено договір доручення № 01-14/12/2015/КДС, відповідно до якого:

- довіритель даним приєднується до усіх правочинів, як вже укладених КДС, так і тих, що можуть бути укладені від його імені КДС у майбутньому, у такий спосіб надаючи відповідне уповноваження КДС на укладення від імені Довірителя таких правочинів, виконання їх умов, їх подальшу зміну та/або припинення, положеннями яких забезпечуєтьсяврегулювання усіх питань правомірності використання першим обєктів права інтелектуальної власності з Музичного та/або Аудіовізуального репертуару та інших об'єктів авторського права у погоджених згідно із умовами договору закладах довірителя. Вказане схвалення обмежується Довірителем погодженим сторонами у цьому договорі розміром сум винагороди (роялті), які Довіритель сплачує через КДС на користь суб'єктів майнових прав за використання способом публічного виконання (показу) об'єктів права інтелектуальної власності з Музичного та/або Аудіовізуального репертуару у погоджених згідно із умовами договору закладах Довірителя та за використання Довірителем бази ліцензованого контенту (п. 1.1. договору доручення);

- КДС згідно із умовами договору набуває виключних прав представляти Довірителя у відносинах із суб'єктами (та їх представниками) майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що використовуються Довірителем (п. 2.1. договору доручення);

- протягом строку дії договору видані на підставі укладених КДС від імені Довірителя правочинів невиключні ліцензії є чинними. Договір набирає чинності з 01.07.2015 року і діє по 31.12.2020 року (п. 6.1. договору доручення).

Також, сторонами було укладено додаток № 1 та додаток № 2 до договору доручення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, станом на 13.12.2016 року Договір № 01/2014 від 27.12.2013 року, укладений між Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав" та ТОВ "Контент Ділівері Сервіс" є припиненим в силу п. 5.3. та 5.4. Договору, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав" від 15.11.2016 року № 04.03/3437 про розірвання договору, який адресований ТОВ "Контент Ділівері Сервіс".

Отже, починаючи з 13.12.2016 року відповідач у своїй господарській діяльності використовував музичні твори без відповідного договору від суб'єкта авторського права чи організації колективного управління, що є порушенням вимог Закону України "Про авторське право і суміжні права".

При цьому, саме ТОВ "Арно Спорт", яке здійснює господарську діяльність у відповідному закладі, несе відповідальність за додержання в ньому вимог закону щодо охорони права на об'єкти інтелектуальної власності.

Необхідно також зазначити, що використання музичних творів у господарській діяльності певної особи неможливе без її ініціативи (у тому числі, свідомого допущення звучання музичних творів у приміщенні, в якому нею здійснюється господарська діяльність); особа, яка здійснює господарську діяльність у відповідному закладі несе відповідальність за дотримання вимог закону у ньому, у тому числі у сфері інтелектуальної власності; право на використання музичних творів у здійсненні господарської (комерційної) діяльності надається суб'єкту, який таку діяльність здійснює, а не певній території, на якій вона (діяльність) здійснюється. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2017 року у справі № 916/4242/15).

За наведеного, доводи відповідача стосовно правомірності використання спірних музичних творів не приймаються судом та спростовуються матеріалами справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши всі матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи наявні докази обґрунтовано підтвеого музичного твору шляхом здійснення його публічного виконання. В той же час, матеріали справи не містять належних доказів наявності у ТОВ "Арно Спорт" дозволу правовласника на здійснення використання (публічного виконання) спірних музичних творів, що свідчить про порушення ним вимог ЦК України та Закону України „Про авторське право і суміжні права".

Використання твору без дозволу уповноваженої особи та без сплати авторської винагороди є порушенням авторського права, передбаченим пунктом "а" статті 50 України "Про авторське право та суміжні права", за яке пунктом "г" частини другої статті 52 цього Закону передбачено можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.

Так, у пункті 42 постанови пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що розмір компенсації визначається судом виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат (пункт "г" частини другої статті 52 Закону), які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

Пунктом "г" частини першої статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) передбачено право суб'єкта авторського права подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Таким чином, стягнення компенсації є альтернативним видом відповідальності.

Пунктом "г" частини другої статті 52 Закону передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При цьому, чинне законодавство не містить приписів щодо безпосереднього причинного зв'язку між фактом завдання збитків та їх розміром і розміром можливої компенсації.

Так, приписи Цивільного кодексу України та Закону не ставлять розмір компенсації у залежність від кількості використаних об'єктів або їх складових частин (не містять приписів стосовно залежності розміру компенсації), а лише встановлюють право стягнення компенсації, виходячи з самого факту вчинення порушення авторського права. Інші обставини (стосовно систематичності вчинення порушень, їх (його) обсягу, кількості неправомірно використаних об'єктів тощо), в свою чергу, повинні враховуватися судом у визначенні суми компенсації в кожному конкретному випадку, виходячи з меж, встановлених згаданою статтею 52 Закону (від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат).

Аналогічна позиція Вищого господарського суду України викладена, зокрема, в оглядовому листі № 01-06/417/2012 від 04.04.2012 року.

Проте, суд зазначає, що Вищий господарський суд України листом №07.01-11/1085/17 від 06.07.2017 року роз'яснив господарським судам України, що у визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення (абзац третій підпункту 51.3 пункту 51 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").

Водночас відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.

Наразі такі зміни до Закону не внесені. Водночас виплата згаданої компенсації підпадає під ознаки "інших виплат", про які йдеться у наведеному приписі Закону України від (16.12.2016 № 1774-VIII, тобто розмір мінімальної заробітної плати, визначений цим Законом, на даний час не підлягає застосуванню як розрахункова величина при визначенні компенсації, пов'язаної з порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Отже, при визначенні розміру відповідної компенсації слід виходити з приписів пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та застосовувати розрахункову величину у розмірі 1 600 грн.

Таким чином, беручи до уваги зазначену позицію Вищого господарського суду України та обставини порушення ТОВ "Арно Спорт" виключних майнових авторських прав, з огляду на спрямованість застосовуваних судом компенсаційних заходів на захист порушеного права, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, суд вважає частково обґрунтованим стягнення компенсації у загальному розмірі 16 000 грн., тобто у розмірі мінімальної компенсації за використання твору (1 600*10).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з ТОВ "Арно Спорт" компенсації доведеними, обґрунтованими, такими, що підлягають частковому задоволенню, а сааме у розмірі 16 000 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНО СПОРТ" (01133, м. Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 24; ідентифікаційний код 39967493) на користь Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 41-А, офіс 1-3; ідентифікаційний код 31025266) в інтересах PERFORMING RIGHT SOCIETY LIMITED (29-33 Berners Street, London WT 3 AB, United Kingdom) компенсацію за порушення майнових авторських прав в сумі 16 000 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 757 грн. 24 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 12.06.2018 року.

СуддяМ.Є. Літвінова