Рішення

від 22.05.2018 по справі 917/2081/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2018 р. Справа № 917/2081/17

м. Полтава

за позовною заявою Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, вул. В.Козака, 1, м. Полтава, 36020

до 1. Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, вул. Шевченка,5, м.Полтава, 36000

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Сад", вул. Облачна,1, с. Розсошенці, Полтавського району, Полтавської області, 38751

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову на стороні позивача: 1. Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, вул.Уютна,23, м. Полтава, 36038

2. Нестеренківська сільська рада Полтавського району Полтавської області, вул. Миру,10, м. Нестеренки, Полтавський район, Полтавська область, 38734

про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та зобов"язання повернути земельні ділянки

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олійник Н.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 прокурор, посв. в протоколі

від відповідачів:1. не з"явився; 2. ОСОБА_2, дов. в протоколі

від третіх осіб: 1. не з"явився; 2. не з"явився

Розглядається позовна заява про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)» № 316 від 05.04.2011 року; визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення: від 23.12.2011року, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 31,7790 га (кадастровий номер 5324083700:00:003:0299), від 27.12.2011року, згідно якого передано в користування земельнуділянку (земельний сервітут) площею 43,0000га (кадастровий номер 5324083700:00:002:0009), від 27.12.2011 року, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 11,4967 га (кадастровий номер 5324083700:00:003:01), від 27.12.2011 року, згідно якого передано в користування земельнуділянку (земельний сервітут) площею 12,5119 га (кадастровий номер 5324083700:00:003:0300), укладених між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ «Полтава-Сад» та зобов"язання ТОВ «Полтава-Сад» повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 98,7876 га, що розташовані на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району Полтавської області у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 13.12.2017р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 917/2081/17. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.01.2018 р.

У зв"язку з набранням чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, судом постановлено ухвалу від 24.01.2018, якою призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження; стадія підготовчого засідання та відкладено розгляд справи на 26.02.2018 року.

Ухвалою господарського суду від 26.02.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 28.03.2018р.

Ухвалою суду від 28.03.2018р. розгляд справи відкладено на 23.04.2018р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 23.04.2018р. закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду по суті на 18.05.2018р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)» № 316 від 05.04.2011 року та договори про встановлення земельного сервітуту суперечать вимогам закону, тому є підстави для визнання недійсним та скасування вищезазначеного розпорядження, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та повернення земельних ділянок державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Від відповідача 1 надійшла заява про розгляд справи без участі його представника (вх. №105 від 04.01.2018 р.)

Відповідач 2 позовні вимоги заперечує з мотивів, зазначених у відзиву на позовну заяву (вх. № 531 від 16.01.2018 р.) та вказує, зокрема, на те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підкріплені жодними доказами, що свідчили б про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів сервітуту недійсними. Відповідач 2 вважає, що вимога про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)» № 316 від 05.04.2011 року підлягає розгляду адміністративним судом. Жодних доказів не настання наслідків, встановлених договорами, позивач не надав. ТОВ Полтава-Сад сумлінно виконує усі умови укладених договорів.

Відповідач 2 зазначає, що не є зрозумілим у чому саме позивач вбачає порушення цивільних прав держави і чому, зважаючи на презумпцію правомірності правочину оспорювані договори мають бути визнані недійсними. Позивач зробив передчасний висновок про мету їх укладення. Дані договори у своєму тексті містять лише вказівку на цільове призначення земельних ділянок, а саме, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Не вказування в тексті договору встановлення земельного сервітуту мети його укладення не може бути єдиною та достатньою підставою для визнання його недійсним.

Від відповідача 2 надійшла заява про застосування строків позовної давності (вхід. №3222 від 28.03.2018 р.), в якій відповідач 2 зазначає, що прокурор мав можливість та обов"язок проводити нагляд за дотриманням законності при виникненні спірних відносин ще в 2011 році. Невчинення будь-яких дій з боку органів прокуратури, а також невчасне інформування органами Держгеокадастру органів прокуратури про існування спірних правовідносин не може бути покладено в основу доведення поважності причин пропущення строків позовної давності.

Від третьої особи 1 - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшли пояснення щодо позову (вх. № 2160 від 27.02.18 р.), додаткові пояснення щодо позову (вих.№369 від 23.04.18 р.), в яких третя особа просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Третя особа 2 - Нестеренківська сільська рада Полтавського району Полтавської області пояснень по суті спору не надала, явку представника у судове засідання не забезпечила.

Представник прокуратури у судовому засіданні 22.05.2018 р. позов підтримав, просив суд позов задовольнити у повному обсязі

В судовому засіданні 18.05.2018 р. оголошувалась перерва до 22.05.2018 р. до 15 год. 00 хв.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 22.05.2018р. заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд у позові відмовити.

У судовому засіданні 22.05.2018р. суд, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив дату складення повного рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача 2, суд встановив:

Полтавською місцевою прокуратурою, за результатами вивчення законності користування земельними ділянками сільськогосподарського-призначення на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району, виявлені порушення інтересів держави при встановленні земельних сервітутів на земельні ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Полтава-Сад (далі ТОВ Полтава-Сад ) та подальшого користування ними.

Так, Головою Полтавської районної державної адміністрації прийнято розпорядження Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) №316 від 05.04.2011 року.

У подальшому, Полтавською районною державною адміністрацією із ТОВ Полтава-Сад укладено договір про встановлення земельного сервітуту (далі-Договір) від 23.12.2011 року (а.с. 40-41).

У відповідності до Договору ТОВ Полтава-Сад надано право обмеженого користування земельною ділянкою (земельний сервітут) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходиться за межами населених пунктів на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району (землі запасу) площею 31,7790 га (землі сільськогосподарського призначення).

Цільове призначення земельної ділянки, на яку установлюється сервітут, не змінюється.

Відповідно до п. 4.2 Договору, цей договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації та діє до 23.12.2018 року. Плата за встановлення сервітуту вноситься у грошовій формі в розмірі 21 904,63 грн. щорічно.

Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.12.2011р. за №532400004001080. Кадастровий номер земельної ділянки 5324083700:00:003:0299.

Також, 27.12.2011 року Головою Полтавської районної державної адміністрації із ТОВ Полтава-Сад укладено Договори з аналогічними умовами, строками, цільовим призначенням земельних ділянок, які зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області 27.12.2011 року, а саме:

- договір, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 43,00 га, кадастровий номер 5324083700:00:002:0009, запис про державну реєстрацію №532400004001085;

- договір, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 11,4967га, кадастровий номер 5324083700:00:003:01, запис про державну реєстрацію №532400004001086.

- договір, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 12,5119 га, кадастровий номер 5324083700:00:003:0300, запис про державну реєстрацію №532400004001084.

Прокурор в позові посилається на те, що відповідно до норм ЦК України земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

З огляду на вказане, прокурор зазначає, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 316 від 05.04.2011 року Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) , не тільки грубо порушує вимоги ст. 134 ЗК України щодо набуття права на оренду земельної ділянки державної власності на конкурентних засадах (земельних торгах), а й фактично призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельні ділянки вибули із державної власності безоплатно і Державний бюджет не отримав взагалі коштів від надання земельних ділянок у користування юридичній особі.

Прокурор зазначає, що аналіз ст. 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) дає можливість дійти висновку, що земельні торги проводяться з метою отримання максимальної економічної вигоди територіальною громадою або державою за земельну ділянку, яка вибуває із власності або передається у користування.

Враховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок - землі запасу сільськогосподарського призначення (рілля), мету укладення спірних Договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також оплатний характер цих Договорів, між сторонами Договорів склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельними ділянками для ведення ТОВ Полтава-Сад підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі наведеному у ст. 1 Закону України Про оренду землі .

Отже, враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, прокурор зазначає, що правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Крім того, відповідно до вимог ст. 136 ЗК України, стартова (мінімальна) вартість земельної ділянки та розмір орендної плати визначається за результатами виготовлення та затвердження нормативної або експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до вимог Закону України Про оцінку земель .

Однак, нормативна або експертна грошова оцінка земельних ділянок не проводилася.

Прокурор в позові зазначає, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням, однак до Договорів не долучено розрахунки орендної плати, не визначено нормативно грошову оцінку земель.

В обгрунтування позову прокурор зазначає, що в силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Згідно ч. 6 п.3 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Враховуючи викладене, не передбачено повноважень щодо звернення Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області до суду про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Враховуючи те, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду, прокурор пред'являє цей позов в інтересах держави як позивач.

Звернення прокурора до суду у цій справі, спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення земельних ділянок державної форми власності, які незаконно вибули із власності держави.

Незаконна передача земельних ділянок ТОВ Полтава-Сад на підставі земельного сервітуту у спосіб не передбачений законодавством, порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів.

Ці дії знижують рівень довіри суб'єктів господарювання та населення до органів державної влади, у зв'язку з чим порушуються інтереси держави.

Звернення першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до суду з позовною заявою викликано необхідністю захисту майнових інтересів держави та реалізації конституційного права громадян користуватися об'єктами права власності Українського народу.

З огляду на викладене, прокурор просить суд визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 316 від 05.04.2011 року Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) , а також визнати недійсними вищезазначені договори про встановлення земельного сервітуту та повернути земельні ділянки державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

У відповіді на відзив (вх. № 762 ві 24.01.2018 р. ) прокурор вважає безпідставними та необґрунтованими заперечення відповідача 2 проти позову і просить позов задовільнити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши додані до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ст. 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості, проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Статтею 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платнеабо безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

За приписами ст. 99 ЗК України, передбачені види права земельного сервітуту, які власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення.

Відповідно до статті 100 ЗК України, сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Таким чином, земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби, такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Аналогічна позиція закріплена також п.2.32. та п.2.34. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин , згідно яких: види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом, (п.2.32.); обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 2 не є власником земельних ділянок у якого є потреба у використанні суміжних (сусідніх) земельних ділянок, щоб усунути недоліки своїх ділянок, зумовлені їх місцем розташування або природним станом.

Посилання відповідача 2 на те, що він є користувачем земельних ділянок, що межують з тими земельними ділянками, на які встановлено сервітут (договори оренди землі, а.с.141-178) суд вважає безпідставним, оскільки обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Відповідач 2 не надав суду доказів неможливості задоволення його потреби при користуванні суміжними земельними ділянками в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої, влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Підстави та порядок передачі в оренду земельних ділянок державної власності встановлений ст. 124 ЗК України та нормами Законом України Про оренду землі .

Аналіз вимог ст. ст. 122, 124, ч. 1 ст. 123, п. 12 Розділу Перехідні положення ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження відповідачем 1 та укладення договорів) дає підстави дійти висновку, що надання земельних ділянок в оренду, суборенду здійснюється у відповідному порядку. Тобто, на підставі рішень органів виконавчої влади, зокрема районних та обласних державних адміністрацій, за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до статті 124 ЗК, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу .

Згідно із ч. 1 ст. 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Разом з тим, головою Полтавської районної державної адміністрації прийнято розпорядження Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) №316 від 05.04.2011 року з порушенням вимоги ст. 134 ЗК України, що, фактично призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельні ділянки вибули із державної власності безоплатно.

Таким чином, Полтавською районною державною адміністрацією ТОВ Полтава-Сад надано земельні ділянки сільськогосподарського призначення в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок,

Згідно ч. 1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)» №316 від 05.04.2011 року є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи і підлягає задоволенню.

Обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню судом є також вимоги позивача про визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення: від 23.12.2011року, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 31,7790 га (кадастровий номер 5324083700:00:003:0299), від 27.12.2011року, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 43,0000га (кадастровий номер 5324083700:00:002:0009), від 27.12.2011 року, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 11,4967 га (кадастровий номер 5324083700:00:003:01), від 27.12.2011 року, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 12,5119 га (кадастровий номер 5324083700:00:003:0300), укладених між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ «Полтава-Сад» , виходячи з наступного.

Зі змісту спірних договорів про встановлення земельного сервітуту вбачається, що у спірних договорах не ; зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відповідає правовідносинам щодо оренди землі.

В матеріалах справи відсутні докази того, що потреби суб'єкта господарювання (відповідача 2), а саме, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не могли бути задоволені іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту.

Таким чином, суть правовідносин між сторонами договорів, їх зміст та мета отримання земельних ділянок не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст договорів суперечить вищезазначеним положенням Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України та Закону України Про оренду землі . Суд також зазначає, що спірні договори не спрямовані на реальне настання наслідків, що ними обумовлені.

Таким чином, у ТОВ Полтава-Сад не виникло право на встановлення спірних земельних сервітутів.

Враховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок - землі запасу сільськогосподарського призначення (рілля), мету укладення спірних договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також оплатний характер цих договорів, суд дійшов висновку, що між сторонами договорів склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельними ділянками для ведення ТОВ Полтава-Сад підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі наведеному у ст. 1 Закону України Про оренду землі .

Отже, враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, правом земельного сервітуту було замінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Крім того, обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим, однак до спірних договорів не долучено розрахунки орендної плати, не визначено нормативно грошову оцінку земель всупереч ч. 1 ст. 13 Закону України Про оцінку земель .

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності - правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає укористуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 3 ст. 207 ГК України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набуло майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов"язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов"язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною та відновлення стану земельної" ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

З огляду на викладене, указані правочини суперечать вимогам вищезазначених Законів, а тому є підстави для визнання їх недійсними.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, а також те, що спірні договори про встановлення земельного сервітуту визнані судом недійсними, вищезазначені земельні ділянки підлягають поверненню відповідачем 2 державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача 2 на те, що вимога позивача про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)» №316 від 05.04.2011 року не підсудна господарському суду, оскільки, на думку відповідача 2, повинна розглядатись за правилами ст. 19 КАСУ, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 58 ГПК України (в редакції станом на 12.12.2017 р.) не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

У пункті 3.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, зокрема, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав iводночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Однорідними вимогами слід вважати такі, що одночасно являють собою однаковий спосіб захисту права; мають ті самі чи однорідні підстави виникнення; обставини, на яких вони ґрунтуються, підтверджуються тими самими доказами.

Вимоги прокурора про визнання недійсним розпорядження головиПолтавської районної державної адміністрації та визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту, являють собою однаковий спосіб захисту права, передбачений п.2. ч.2 ст. 20 ГК України, мають ті самі підстави виникнення; обставини, на яких ґрунтуються ці вимоги та підтверджуються тими самими Доказами.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують, спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Підстава виникнення - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердженнянаявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Доказами в господарському судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, діючим законодавством на дату звернення прокурора з позовом до суду передбачалась можливість об'єднання позовних вимог, якщо вони мають ті самі чи однорідні підстави виникнення.

Прокурором об'єднано вимоги: провизнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та зобов'язання повернути земельні ділянки.

Вимоги прокуратури мають однорідний характер, ті самі підстави виникнення; правовідносини, які склались між сторонами у справі випливають з тих фактичних обставин, на яких ґрунтуються вимоги прокурора.

Пунктами 1.2.2-1.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 р. Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин визначено, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Таким чином, порушений спір не є публічно-правовим, а є спором про право, який зводиться до визначення правомірності використання земельних ділянок ТОВ Полтава-Сад , скасування розпорядження Полтавської районної державної адміністрації та повернення земельних ділянок, отже, зазначені позовні вимоги прокурора належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України суд зазначає, що підстави для її задоволення відсутні з огляду на наступне.

Пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів закріплено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

З матеріалів справи вбачається, що органам прокуратури про порушення речового права держави як власника вказаних земельних ділянок та інших вимог земельного законодавства стало відомо 03.11.2017 року, тобто, з дати звернення Нестеренківської сільської ради з листом до Полтавської місцевої прокуратури від 03.11.2017 р. за №359 (а.с.28).

3 огляду на викладене, прокурор звернувся до суду про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та повернення земельних ділянок з дотриманням вимог ст.ст. 256, 261 ЦК України, тобто, у межах строку позовної давності.

Посилання відповідача 2 у заяві про застосування позовної давності на те, що позивач мав можливість та обов'язок, здійснюючи прокурорський нагляд відповідно до ст. 1 ЗУ Про прокуратуру від 05.11.1991 р., довідатися про існування оскаржуваного ним розпорядження №316 від 05.04.2011 р. та укладення договорів сервітуту ще в 2011 р. суд вважає безпідставним, оскільки відповідно до ст. 19 Закону України Про прокуратуру (в редакції станом на 05.04.2011 р.) перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю та не втручається в господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Є безпідставним та необґрунтованим також посилання відповідача 2 на п.10 Наказу Генеральної прокуратури № 3гн від 18.10.2010 р. щодо періодичності, але не рідше одного разу на місяць, перевірки законності правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, оскільки даний наказ не є законодавчим актом.

Щодо посилання відповідача 2 на постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2016 року по справі № 922/4326/15 та від 19.10.2017 р. по справі № 910/23948/16 про застосування судом позовної давності, суд зазначає, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII іншими судами при застосуванні норм права враховуються висновки щодо застосування таких норм права, викладені лише у постановах Верховного Суду.

Інші заперечення відповідача проти позову є безпідставними і такими, що не відповідають встановленим судом обставинам справи.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті позивачем судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) №316 від 05.04.2011 року.

3. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.12.2011 року, укладений між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ Полтава-Сад , згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 31,7790 га (кадастровий номер 5324083700:00:003:0299).

4. Визнати недійсним договір про встановлення земельногосервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 27.12.2011 року, укладений між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ Полтава-Сад , згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 43,0000 га (кадастровий номер 5324083700:00:002:0009).

5. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 27.12.2011 року, укладений між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ Полтава-Сад , згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 11,4967 га (кадастровий номер 5324083700:00:003:01).

6. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 27.12.2011 року, укладений між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ Полтава-Сад , згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 12,5119 га (кадастровий номер 5324083700:00:003:0300).

7. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Полтава-Сад повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 98,7876 га, що розташовані на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

8. Стягнути з Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, вул. Шевченка,5, м. Полтава, 36011, код ЄДРПОУ 04057505 на користь прокуратури Полтавської області, вул. 1100-річчя Полтави,7, м. Полтава, р/р 35210088006160 банк ДКСУ м. Київ МФО 820172 ЗКПО 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800 - 4 800,00 грн. - витрати по сплаті судового збору.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Сад", вул. Облачна,1, с. Розсошенці, Полтавського району, Полтавської області, 38751, код ЄДРПОУ 32986834 на користь прокуратури Полтавської області, вул. 1100-річчя Полтави,7, м. Полтава, р/р 35210088006160 банк ДКСУ м. Київ МФО 820172 ЗКПО 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800 - 4 800,00 грн. - витрати по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Солодюк О.В.

Повне рішення складено 01.06.2018р.