Постанова

від 07.06.2018 по справі 910/18213/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2018 р. Справа№ 910/18213/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання: Степанець О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЛІН УКРАЇНИ"

на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року

у справі №910/18213/17 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймлогітікс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЛІН УКРАЇНИ"

про стягнення 13305,84 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Таймлогітікс" подало до Господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЛІН УКРАЇНИ" про стягнення 13 305, 84 грн .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався за надані позивачем послуги з перевезення у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі №910/18213/17 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЛІН УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймлогітікс" 11 400, 00 грн. заборгованості, 1 370, 83 грн. витрати по сплаті судового збору та 4 283, 83 грн. витрат по сплаті послуг адвоката. В іншій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем обов'язку з оплати наданих послуг з перевезення на підставі договору-заявки на перевезення вантажу № 1 від 15.07.2016 року. Також місцевий господарський суд зазначив, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності. Окрім того, в рішенні господарського суду встановлено, що у зв'язку з ненаданням суду доказів, що підтверджують дату прострочення відповідачем оплати отриманих послуг за договором (доказів направлення відповідачу оригіналів акту виконаних робіт та рахунку-фактури) для здійснення судом власного розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, вимоги позивача про стягнення з відповідача 284 грн. 07 коп. 3 % річних та 1 621 грн. 77 коп. інфляційних втрат є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Господарським судом міста Києва від 27.03.2018 року у справі №910/18213/17 видано наказ про примусове виконання рішення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОТЛІН УКРАЇНИ" подало 10.04.2018 року до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки викладені у рішенні не відповідають в повній мірі обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що місцевим господарським судом були проігноровані доводи відповідача щодо застосування річного строку позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості. На думку апелянта, в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про намагання відповідача вирішити питання пов`язане з розрахунком за надані послуги в добровільному порядку, відтак на думку скаржника суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що дії відповідача прирівнюються до навмисного правопорушення.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2018 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 року у справі №910/18213/17 відкрито апеляційне провадження у спрощеному позовному провадженні та поновлено строк для подання апеляційної скарги.

02.05.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від позивача до Київського апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу.

10.05.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від відповідача до Київського апеляційного господарського суду подано клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 року розгляд справи призначено на 07.06.2018 року.

23.05.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від відповідача надійшла відповідь на відзив в якій останній просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

05.05.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з відрядженням.

В судове засідання 07.06.2018 року представники не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з підстав необґрунтованості.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 14.07.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Котлін Україна" (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таймлогістикс" (перевізник за договором) укладено договір-доручення на експедиційно-транспортне обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 2. (далі договір; а.с. 14-16).

Відповідно до п. 1.1. договору предметом даного договору є взаємини сторін, зв'язані з організацією перевезень вантажів у міжнародному сполученні відповідно до діючого законодавства України, вимогами міжнародних Конвенцій, угод і інших нормативних документів в області транспортно-експедиторської діяльності.

Згідно пунктом 2.1. договору перевізник зобов'язується від імені за плату і за рахунок замовника, організовувати всі дії необхідні для перевезення вантажів, а замовник надавати до перевезення вантажі в обсягах і на умовах, зазначених у заявці, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до цього договору замовник направляє перевізникові заявку на перевезення ватажу з зазначення наступних даних по кожному рейсу: адреси завантаження і розвантаження; контактні телефони відповідальних осіб при завантаженні, розвантаженні; пункт призначення; дата подачі автомобіля під завантаження; найменування вантажу; вага і об'єм вантажу; умови транспортування; порядок і форма оплати; сума фрахту за транспортні послуги; додаткові умови (пункт 2.2. договору).

У відповідності до пункту 3.1.6 договору замовник зобов'язується робити повний розрахунок з перевізником відповідно до рахунків - фактур не пізніше 15-ти банківських днів, після отримання замовником оригіналів документів від перевізника.

Пунктом 3.1.7 договору визначено, що замовник оплачує перевізнику вартість перевезення відповідно до ставки вказаної у транспортній заявці на перевезення вантажу.

Відповідно до розділу 4.1. договору сторони погодили, що розмір і порядок оплати за перевезення вантажу визначається сторонами в заявці, що є невід'ємною частиною даного договору. Замовник здійснює оплату рахунків перевізника, що виставляються згідно цього договору і заявки в порядку, обумовленому в заявці і не пізніше термінів, обговорених у пункті 3.1.7. даного договору.

Згідно з пунктом 9.1 договору даний договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017. Кожна зі вправі розірвати даний договір, письмово сповістивши про це іншу сторону за 30 календарних днів.

У тому випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про бажання розірвати даний договір, він вважається пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік (пункт 9.2. договору).

Відповідно до умов договору, на підставі договору-заявки на перевезення вантажу № 1 від 15.07.2016 року сторони погодили перевезення за маршрутом: Житомир (Україна) - Кампі-Бізенціо (Італія); дату завантаження: 16.07.2016 року; дату розвантаження: 21.07.2016 року; вартість перевезення: 1500 євро б/г в гривні по курсу НБУ на день митного оформлення (50 % по розвантаженню, 50 % по оригіналам). (а.с. 17).

В матеріалах справи наявна міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №026998, що підтверджує отримання вантажу вантажоодержувачем. (а.с. 18).

Також, в матеріалах справи наявна копія акту надання послуг №Z16-000301 від 01.08.2016 року на суму 41 400, 00 грн. (а.с. 19), який з боку відповідача не підписаний.

Спір у справі виник внаслідок того, що відповідачем здійснено проплату за вказаним перевезенням на загальну суму 30 000, 00 грн. (а.с. 21-23), тобто на думку позивача існує заборгованість в розмірі 11 400, 00 грн.

Враховуючи заборгованість відповідача , позивач направив на адресу ТОВ Котлін Україна претензію від 16.02.2017 року, в якій просив погасити заборгованість. (а.с. 24). Дана претензія була отримана відповідачем 06.03.2017 року про, що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. (зворот а.с. 24).

В матеріалах справи відсутня відповідь відповідача на вищевказану претензію.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний правочин за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.

Згідно з положеннями ст. 909 ЦК, ст. 307 ГК за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується укладенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 908 ЦК, що кореспондується з вимогами ч. 5 ст. 307 ГК, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У справі, що розглядається, перевізник (позивач) взяв на себе зобов'язання перевозити наданий йому замовником (відповідачем) вантаж у міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій особі замовника на його одержання, а замовник зобов'язався після отримання послуг сплатити за них обумовлену Договором плату.

З аналізу наведених норм права та встановлених судом обставин справи вбачається, що між сторонами спору склалися правовідносини з перевезення вантажу.

Відсутність у цьому спорі відносин транспортного експедирування підтверджується положеннями ст. 929 ЦК, ст. 316 ГК, ст. ст. 1, 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", згідно з якими за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Тобто сторонами такого договору є експедитор і клієнт, на виконання доручень якого діє експедитор.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано жодних належних доказів здійснення повної оплати за перевезення, не надано касових ордерів, прибуткових ордерів, платіжних доручень з відмітками банку, розписок тощо.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення відповідача щодо неналежного виконання позивачем послуг по доставці вантажу, у зв'язку з чим відповідачем нараховано позивачу штрафні санкції за порушення строків доставки вантажу у розмірі 500 Євро, що за курсом НБУ еквівалентно 13 625 грн. 00 коп. виходячи з наступного.

Так, дійсно, пунктом 3.2.2 договору сторонами передбачено, що у випадку запізнення автомобіля до місця розвантаження більш ніж на одну добу від терміну доставки зазначеного в заявці, оплачувати штрафні санкції в розмірі 100 Євро, якщо інше не зазначено в заявці, у гривневому еквіваленті за курсом НБУ за кожну добу, не враховуючи вихідні і святкові дні. Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу під час перевезення відповідно до законодавства.

Проте, місцевий господарський суд вірно зазначив, що з договору-доручення № 2 на експедиційно-транспортне обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 14.07.2016 року та договору-заявки на перевезення вантажу № 1 від 15.07.2016 року сторонами не обумовлено настання відкладальної обставини щодо відстрочення чи не виконання відповідачем обов'язку з оплати послуг перевезення до моменту відшкодування перевізником штрафних санкцій за порушення строків доставки вантажу.

Відтак, порушення перевізником строків доставки вантажу не звільняє замовника від обов'язку щодо оплати наданих послуг перевезення. Встановлення факту наявності підстав для понесення перевізником штрафних санкцій за порушення строків доставки вантажу, не стосуються предмету доказування та не є предметом дослідження у даному спорі.

Відтак, позивачем належними та допустимими доказами доведено, а відповідачем не спростовано факту наявності у останнього основної заборгованості в сумі 11 400, 00 грн. за отримані від позивача послуги згідно договору.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач (у тому числі в апеляційній скарзі) посилається на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогами до господарського суду, встановленого Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Як уже зазначалося, укладений між сторонами договір за правовою природою є договором перевезення, до якого застосовуються усі норми щодо договору перевезення, в т. ч. й в частині строків позовної давності.

Відповідно до ст. 315 ГК щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Аналогічну норму закріплено у ст. 926 ЦК.

За змістом ст. 1 Конвенції (Закон України від 1 серпня 2006 року N 57-V "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів") вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Так-як Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006, та є договірною країною у розумінні частини 1 статті 1 Конвенції, тому перевезення виконане на підставі Договору №01/04/11 від 01.04.2011 входить в сферу її застосування.

Відповідно до частини 1 статті 32 Конвенції подання позовів, які можуть виникнути внаслідок здійснення перевезень, виконаних у відповідності із цією Конвенцією, можуть здійснюватись на протязі одного року. Однак, у випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки, відлік якого починається, зокрема, по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення (міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR)).

Отже, колегія суддів зазначає, що термін позовної давності встановлюється в три роки, якщо наявне навмисне неналежне виконання своїх обов`язків.

Відповідно до приписів ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до міжнародно-транспортної накладної CMR №026998 вантаж отримано вантажоодержувачем без будь-яких заперечень.

Як було зазначено вище, позивач направляв на адресу відповідача претензію від 16.02.2017 року, яка була отримана останнім 06.03.2017 року, проте відповідачем не було надано відповіді на вказану претензію.

Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що ТОВ Котлін Україна вживало заходи до виконання взятих на себе зобов`язань із договору, докладало зусилля для врегулювання спору в добровільному порядку.

Зазначеним спростовуються доводи відповідача щодо відсутності у його діях вини (умислу або необережності) щодо неоплати наданих послуг.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду із захистом своїх прав, шляхом подання позовної заяви про стягнення штрафних санкцій.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, та зазначає, що відповідачем було допущено навмисне невиконання зобов'язань щодо оплати здійсненого перевезення.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором-доручення № 2 на експедиційно-транспортне обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 14.07.2016 року, який визнаний судом як навмисне правопорушення, можна зробити висновок про застосування трьох річного строку позовної давності встановленого ст. 32 Конвенції, а відтак про своєчасне звернення позивача до суду з позовом у даній справі в межах встановленого строку позовної давності та відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, встановлених статтею 267 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що судом встановлений факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, в частині своєчасної оплати отриманих послуг з перевезення вантажу, передбачених умовами договору-доручення № 2 на експедиційно-транспортне обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 14.07.2016 року, заборгованість на час прийняття рішення лишається не сплаченою та, розмір якої відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 11 400, 00 грн. заборгованості визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, місцевим господарським судом правильно здійснено розподіл судового збору та витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого належать витрати: (1) на професійну правничу допомогу.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивачем на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу надано до матеріалів справи копію справи копію договору про надання правової допомоги від 01.03.2017 року (а.с. 47), укладену позивачем з адвокатом Мацюк Ганною Романівною, відповідно до якого повірений зобов'язується надати правову допомогу у спорі, що виник з Товариством з обмеженою відповідальністю "Котлін Україна", з цією метою здійснити вивчення та огляд доказів за їх місцезнаходженням, провести заходи досудового врегулювання спору, підготовки пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовити позовну заяву, вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи в суді (готувати процесуальні документи на виконання ухвали суду, надавати письмові пояснення, тощо); замовлення від 01.03.2017 року (а.с. 48); зміни та доповнення від 09.11.2017 року замовлення від 01.03.2017 року (а.с. 61); акт про надані юридичні послуги від 22.11.2017 року (а.с. 62); копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 518 від 03.10.2008 року (а.с. 49), яке видане на ім'я Мацюк Ганни Романівни; виписка по рахунку за 20.03.2017 року на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 50).

Наведені вище докази були подані під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, а про розподіл судових витрат зазначено у позовній заяві.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3ст.126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 ст.126 ГПК України).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст.126 ГПК України).

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову та з вказаними обставинами, а тому підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЛІН УКРАЇНИ" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі №910/18213/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 910/18213/17 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18213/17.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.06.2018 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

С.Я. Дикунська