Постанова

від 06.06.2018 по справі 906/723/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року Справа № 906/723/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

позивача 1:представник не з"явився

позивача 2: ОСОБА_1, довіреність №94 від 09.04.2018

відповідача 1: представник не з"явився

відповідача 2: представник не з"явився

прокурора: Канарський В.С., наказ №23/ОС від 03.04.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан" на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 13.03.18р. суддею Шніт А.В. у м.Житомир, повний текст складено 22.03.2018р. у справі № 906/723/17

за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України

2) Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир

до 1) Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан"

2) Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства

про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 04.07.2016

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Житомирського гарнізону (прокурор) звернувся з вказаним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир (надалі - позивач 1 та позивач 2 відповідно) до господарського суду Житомирської області до Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан" (відповідач 1) та Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (відповідач 2) про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 04.07.2016, посилаючись на те, що спірний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, в момент його вчинення недодержано вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.03.2018 у справі №906/723/17, позов задоволено, визнано недійсним Договір про умови ведення мисливського господарства від 04.07.2016, укладений між Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Житомирським обласним мисливсько-рибальським клубом «Халзан".

Приймаючи оскаржуване рішення, суд посилаючись на норми Закону України «Про використання земель оборони» , Закону України «Про оборону України» , Закону України «Про Збройні Сили України» , а також ст.ст.21, 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» , прийшов до висновку, що спірний договір укладено з порушенням вимог законодавства, а саме відповідачем не погоджено питання щодо надання права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства із Міністерством оборони України.

При цьому судом встановлено, що земельна ділянка, надана відповідачу за умовами спірного договору, належить до земель державної власності, уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України.

Крім того, судом першої інстанції при вирішенні спору взято до уваги рішення Господарського суду м. Києва від 16.11.2016 у справі №910/14573/16, яке залишене в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2017, за позовом Тимчасово виконуючого обов'язки військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир до Житомирської обласної ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Військової частини А0339 Міністерства оборони України, Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп", та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан", Державного агентства лісових ресурсів України, Житомирської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування рішення позов задоволено повністю, яким визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської обласної ради четвертої сесії VІІ скликання від 19.05.2016 №261 "Про надання у користування мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан".

Крім того, суд прийшов до висновку, що Військовою прокуратурою Житомирського гарнізону виконані передбачені чинним законодавством вимоги та належним чином обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави в господарському суді.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 Житомирський обласний мисливсько-рибальський клуб "Халзан" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Житомирської області від 13.03.2018р. у справі № 906/723/17, в якій зазначає, що дане рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник вказує, що прокурор, в порушення ч.4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , не повідомив про намір подавати позов державний орган, уповноважений здійснювати нагляд (контроль) у даному випадку, а саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Крім того, посилається на недоведеність факту повідомлення Міністерства оборони України та КЕВ м.Житомир про намір звернутися до суду, а також факт отримання такого повідомлення.

Апелянт, як на підставу своїх заперечень, посилається на те, що прокурором не доведено що позивачі не здійснюють або неналежним чином здійснюють захист інтересів держави та наводить ряд судових рішень судів вищих інстанцій, у яких містяться висновки, згідно яких доказами нездійснення захисту інтересів держави є докази внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення, вироки суду щодо службових осіб тощо.

Посилаючись на положення статті 10 Закону України Про збройні сили України , скаржник зазначає, що можливість Міністерства оборони України надавати погодження надання в користування мисливських угідь відсутня.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не дослідив обставин правонаступництва КЕВ м.Житомир та зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують цю обставину. Суд першої інстанції не перевірив, чи дійсно вказані прокурором землі на даний час перебувають на обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби, як цього вимагає керівництво з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно встановив предмет оспорюваного договору. Так, предметом договору між відповідачами є мисливські угіддя. При цьому земельні ділянки та мисливські угіддя є різними об'єктами права. Крім того, не досліджено погодження, наданого Командуванням Високомобільних десантних військ ЗСУ України та лист Державного підприємства Житомирський військовий лісгосп , яким було надано згоду на надання мисливських угідь в користування відповідачу. Відповідач вказує, що визнання договору недійсним порушує його право на мирне володіння своїм майном, передбачене ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Скаржник, як на підставу скасування оспорюваного рішення, посилається на порушення судом першої інстанції процесуальних норм. Так, рішенням суду зачіпаються інтереси військової частини А0339, Державного підприємства Житомирський військовий лісгосп та Житомирської КЕЧ, оскільки із визнанням недійсним договору відповідач позбавляється не тільки прав, а й обов'язків з охорони державного мисливського фонду. Відповідно, збереження мисливського фонду у такому випадку може перекладатися на землекористувачів. Проте, судом вказані установи не залучені до участі у справі в якості третіх осіб , які не заявляють самосійних вимог щодо предмета спору. Просить рішення господарського суду Житомирської області скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 19 квітня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі №906/723/17, розгляд апеляційної скарги призначено на 04 травня 2018 року на 11.00 год.

03.05.2018 на адресу суду надійшов відзив відповідача 2 на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує вимоги, вважає рішення господарського суду Житомирської області від 13.03.2018р. у справі №906/723/17 таким, що винесене на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів справи.

Вказує, що 16.11.2016 року рішенням Господарського суду міста Києва по справі №910/14573/16 встановлено, що у 1978 році рішенням Житомирської обласної ОСОБА_2 народних депутатів за Житомирською КЕЧ та в/ч 29264 (правонаступниками яких є Квартирно - експлуатаційний відділ міста Житомир та військова частина А0339) було закріплено в безстрокове і безоплатне користування 15724,8 га землі в межах згідно з планом землекористування для державних потреб, що підтверджується Державним актом на право користування землею серії Б за №022537, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право користування землею за №9.

Крім того, питання щодо законності Державного акту на право користування землею серії Б №022537, виданого у 1978 році, було предметом розгляду справи №45/326- 5 0/13 6т за позовом Державного підприємства Житомирське лісове господарство до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир та Житомирської обласної державної адміністрації про визнання незаконним державного акту на право користування землею.

При вирішенні спору у справі №45/326-50/136т судами встановлено, що державний акт є документом, що підтверджує право, яке вже виникло у Житомирського КЕЧ району на підставі рішень виконкому Житомирської облради депутатів трудящихся від 09.04.1945 №518, №519 і від 02.06.1945 №1020 та ОСОБА_2 народних комісарів Української PCP від 06.07.1945 №429/0037 Про відновлення права Київському, Харківському і Львівському Військовим Округам на користування земельними ділянками, відведеними під аеродроми, полігони, стрільбища, табори і учбові поля до Вітчизняної війни , а до відносин, пов'язаних з прийняттям рішень відповідними органами про надання земельних ділянок (відновлення права на земельні ділянки), норми Земельного кодексу Української PCP (1970 року) не застосовуються, оскільки не мають зворотної дії у часі по відношенню до рішень, які були прийняті у 1945 році. Вказані акти не визнані у судовому порядку недійсними і є чинними по відношенню до спірного державного акту, тому відсутні підстави для визнання державного акту недійсним, на підставі яких він був виданий.

В рамках розгляду справи №45/326-50/136т судами також встановлено, що рішення, які були прийняті у 1945 році, відповідно до норм Земельного кодексу Української PCP (1970 року) вважаються такими, що створюють право у Житомирської КЕЧ району на користування земельною ділянкою та право на яку їй відновлено. Таким чином, зазначені рішення підлягають виконанню шляхом видачі відповідного державного акту, що і було зроблено у 1978 року.

З наведеного слідує, що землі для державних потреб загальною площею 15724,80 га (до складу яких входить земельна ділянка площею 3004,4 га в межах Житомирського району, в тому числі землі військової частини А0339 площею 752,0 га та Державного підприємства Житомирський військовий лісгосп площею 2252,4 га.) в межах згідно з планом землекористування Державного акту на право користування землею серії Б№022537 від 1978 року, виданого Житомирській КЕЧ району в/ч 29261 з 1945 року, є землями оборони.

До аналогічного висновку дійшли суди в рамках розгляду справи №12/364 НМ за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно- експлуатаційного відділу м. Житомир до Державного підприємства Житомирське лісове господарство про заборону ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях MO України та звільнення 2210 га. земель. Так, у рішенні Господарського суду Житомирської області від 16.12.2015 року у справі №12/364 НМ , залишеному без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року та поставою Вищого господарського суду України від 18.08.2016 року встановлено, що землі для державних потреб загальною площею 15724,80 га. в межах згідно з планом землекористування Державного акту на право користування землею серії Б №022537 від 1978 року, виданого Житомирській КЕЧ району в/ч 29261, в том числі покриті лісом, є землями оборони, а не землями лісового фонду.

Також відповідач 2 посилається на те, що факт незаконності рішення Житомирської обласної ОСОБА_2 четвертої сесії VII скликання від 19.05.2016 №261 Про надання у користування мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу Халзан , на виконання якого укладено оспорюваний договір, встановлено у справі №910/14573/16 та доказуванню у даній справі не потребує. З огляду на вищевикладене, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення господарського суду Житомирської області у даній справі залишити без змін.

04.05.2018 на адресу суду від військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор заперечує вимоги апеляційної скарги, вважає її безпідставною та зазначає, що військовою прокуратурою належним чином виконано вимоги ст. 23 Закону України Про прокуратуру , та повідомлено Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира, що підтверджується копією листа № 33- 4511 вих.-17 від 27.07.2017. Звертає увагу на те, що оригінал зазначеного листа оглядався судом та факт його отримання не заперечувався представниками Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира.

Заперечуючи твердження апелянта про недоведення прокурором факту неналежного захисту інтересів держави Міністерством оборони України та КЕВ м. Житомир, посилається на те, що відповідно до 23 ст. Про прокуратуру , підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді стала бездіяльність КЕВ м. Житомир та Міністерства оборони України, оскільки останні належним чином не здійснювали захисту інтересів держави, при обізнаності та достатності підстав до суду про визнання недійсним спірного договору про умови ведення мисливського господарства не звертались. Зокрема, рішення суду про визнання недійним рішення Житомирської обласної ради від 19.05.2016 № 261, на підставі якого укладено спірний договір, набрало законної сили 06.04.2017, однак Позивачі до суду не звернулись.

Крім того, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується із доводами апелянта про те, що прокурор неправильно визначив органи, в особі яких подано позов. Посилаючись на ст. 10 Закону України Про оборону України , до п.п. 4.2, 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин вказує, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони в розумінні положень Закону України Про використання земель оборони , Закону України Про оборону України , Закону України Про Збройні Сили України , уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України. Відповідно до Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, (далі Положення № 483) землі надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.

Згідно п. 25 Положення №483 облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно керівництвом по обліку земель в квартирно - експлуатаційній службі Збройних Сил України.

Не погоджуючись із доводами апелянта щодо невірного визначення судом предмету спору, прокурор вказує, що мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки, на якій провадиться мисливське господарство, тому порядок та підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатись з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини та виходячи із суб'єктів розпорядження земельним фондом України. В той же час, в рамках розгляду справи №12/364 "НМ" за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно - експлуатаційного відділу міста Житомир до Державного підприємства "Житомирське лісове господарство", суди дійшли висновку про заборону ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях МО України та звільнення 2210 га земель.

В судовому засіданні 04.05.2018р. представник Міністерства оборони України; Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан" та Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Представники позивача 2 та Військовий прокурор - надали пояснення в обгрунтування своїх правових позицій з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 04.05.2018 року у судовому засіданні оголошено перерву до 23 травня 2018 року (т.2, а.с. 125-126).

Ухвалою від 11.05.2018р. виправлено допущену в п.1 резолютивної частини ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 04 травня 2018 року у справі №906/723/17 описку. Оголошено перерву в судовому засіданні до "06" червня 2018 р. об 10:00 год. у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2 (т.2, а.с. 138-139).

Ухвалою від 14.05.2018 судом задоволено клопотання квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир від 11.05.2018 клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, судове засідання 06 червня 2018 року о 10.00 год. призначено в режимі відеоконференції, проведення якої доручено господарському суду Житомирської області (т.2, а.с. 149-150)

25.05.2018 на адресу суду надійшли заперечення апелянта на вищевказані відзиви.

Крім того, 05.06.2018 на адресу суду від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 06.06.2018, яке відбулось в режимі відеоконференції, прокурор та представник позивача 2 підтримали вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав, викладеним у ній та у відзиві відповідно, надали пояснення в обгрунтування своєї правової позиції. Вважають рішення таким, що винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому не заперечили щодо розгляду справи за відсутності апелянта та представника позивача 1 та відповідача 2.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився та не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення поштових відправлень.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (« Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ) від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Дослідивши матеріали справи, враховуючи наявність апеляційної скарги та наданих позивачем 2 у попередньому судовому засіданні пояснень, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника апелянта та позивача 2, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши сторін у справі, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Житомирської обласної ради 4 сесії 7 скликання №261 від 19.05.2016 вирішено надати у користування Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" (1-ий відповідач) мисливські угіддя загальною площею 3004,4га в межах Житомирського району, у тому числі: на території Новогуйвинської селищної ради - площею 1342,9га, Тетерівської сільської ради - площею 1079,5га, Зарічанської сільської ради - площею 582,0га, із них на землях військової частини А0339 - площею 752,0га, Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (квартали №2-28, 30) - площею 2252,4га, терміном на 25 років (а.с. 20, т.1).

На виконання вищевказаного рішення 04.07.2016 між Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (2-ий відповідач) та Житомирським обласним мисливсько-рибальським клубом "Халзан" укладено договір про умови ведення мисливського господарства (далі - Договір) (а.с. 38-39, т.1).

За змістом п.1.1 Договору 1-му відповідачу надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 3004,4га, у тому числі: лісові угіддя - 2845,8гп, польові - 5,2га, водно-болотні - 153,4га, терміном до 19.05.2041 року. Дані мисливські угіддя знаходяться на території Житомирського району, а саме: в межах Новогуйвинської селищної ради - площею 1342,9га, Тетерівської сільської ради - площею 1079,5га, Зарічанської сільської ради - площею 582,0га, із них на землях військової частини А0339 - площею 752,0га, Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (квартали №2-28, 30) - площею 2252,4га.

Військовий прокурор Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир, посилаючись на відсутність у 2-го відповідача достатніх повноважень на укладення оспорюваного договору, звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства Житомирський обласний мисливсько-рибальський клуб "Халзан" від 04.07.2016, укладеного між відповідачами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Тобто, мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, а також з визначеними щодо неї правами та порядку надання і користування такими правами, а відтак - мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки, на якій провадиться мисливське господарство.

Таким чином, порядок та підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатись з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини та виходячи із суб'єктів розпорядження земельним фондом України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Розглядаючи позовні вимоги колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

За змістом статті 6 названого Закону (у відповідній редакції) відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною 2 цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України (стаття 13 Земельного кодексу України, стаття 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України").

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (у відповідній редакції) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

За змістом статті 77 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно з пунктами 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи, державного акту на право користування землею серії Б №022537 1978 року, згідно якого Житомирська КЕЧ, правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир (2-ий позивач), є постійним користувачем земельної ділянки площею 15724,8га, у межах відповідно до плану землекористування для державних потреб (а.с. 21-22, т.1). Даний державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право користування землею за №9.

Так, спірна земельна ділянка загальною площею 3004,4га в межах Житомирського району (з яких: землі військової частини А0339 - площею 752,0га та Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" - площею 2252,4га) входить до складу земель площею 15724,8га, закріплених за Житомирською КЕЧ в/ч 29261 згідно Державного акту на право користування землею серії Б за №022537.

Відповідно до відомостей наявності та використання земельних ділянок за КЕВ м.Житомир станом на 01.01.2016 вищезазначена земельна ділянка зайнята з метою розміщення учбового центру та госпрозрахункового підприємства (а.с. 26, т.1, на звороті).

Згідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями №34-603-0.5-9697/2-15 від 03.08.2015, наданої Управлінням Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області Головного управління Держземагентства у Житомирській області, Квартирно-експлуатаційному відділу м. Житомир, земельна ділянка, розташована на території Новогуйвинської селищної ради, Буківської, Глибочанської, Денишівської, Корчацької, Р-Городищенської, Сінгурівської, Тетерівської, Троянівської сільських рад, належить до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (відповідно до матеріалів лісовпорядкування ДП "Житомирське лісове господарство" та ДП "Житомирський військовий лісгосп" частина земель одночасно є землями лісогосподарського призначення). Цільове призначення даної земельної ділянки - для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України (а.с. 27, т.1).

З огляду на вищевказані положення законодавства саме Міністерство оборони України в спірному випадку повинно було вирішувати питання щодо надання (погодження) користувачу мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства, яке б в подальшому (право) і було підставою для прийняття рішення про надання мисливських угідь та укладення оспорюваного договору про умови ведення мисливського господарства.

Колегією суддів береться до уваги те, що у матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про зміну правового статусу та/або цільового призначення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку.

Крім того, положеннями ч.1 ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» передбачено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим із ОСОБА_2 Міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Статтею 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» встановлено, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Статтею 24 цього ж Закону передбачено, що користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя.

Отже приписами ст.ст. 21, 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» передбачено укладання договорів виключно між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок (як особою, яка має державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою).

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Разом з тим, відповідачем в порушення вищевказаних приписів законодавства питання щодо надання права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства не погоджено з Міністерством оборони України. Таким чином, договір про умови ведення мисливського господарства укладено з порушенням вимог вищевказаного законодавства.

Крім того, колегією суддів береться до уваги висновок господарського суду м. Києва, викладений у рішенні від 16.11.2016 у справі №910/14573/16 за позовом Тимчасово виконуючого обов'язки військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир до Житомирської обласної ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Військової частини А0339 Міністерства оборони України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного агентства лісових ресурсів України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування рішення позов задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської обласної ради четвертої сесії VІІ скликання від 19.05.2016 №261 "Про надання у користування мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" (а.с. 51-55, т.1). Водночас, рішення суду постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2017 залишено без змін (а.с. 44-50, 56-58, т.1).

Зокрема, суди різних інстанцій при розгляді справи №910/14573/16 дійшли висновку що надані відповідачу в користування мисливські угіддя площею 3004,4га в межах Житомирського району (з яких: землі військової частини А0339 - площею 752,0га та державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" - площею 2252,4га) входять до складу земель площею 15724,8га, закріплених за Житомирською КЕЧ в/ч 29261 (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир) згідно Державного акту на право користування землею серії Б за №022537 та є землями оборони в розумінні положень Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України" уповноваженим державою органом управління якими є Міністерство оборони України, котрим не надавалися відповідний дозвіл на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою або відмова від прав на вказану земельну ділянку у розумінні законодавства про землі оборони.

Також, судами зазначено, що відсутнє погодження Міністерства оборони України щодо надання відповідачу права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже нормативно-правовий акт, на підставі якого було укладено оспорюваний договір визнано незаконним та скасовано.

За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, укладений між Житомирським обласним мисливсько-рибальським клубом "Халзан" та Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства договір про умови ведення мисливського господарства від 04.07.2016, підлягає визнанню судом недійсним, оскільки судом встановлено незаконність рішення Житомирської обласної ради четвертої сесії VІІ скликання від 19.05.2016 №261 "Про надання у користування мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан", на підставі якого такий договір укладено, а відтак перевищення повноважень відповідачем 2 в частині розпорядження землями оборони, та відсутність погодження Міністерства оборони, як органу, до повноважень якого входить питання розпорядження державним майном, передання в користування спірної земельної ділянки.

Колегією суддів відхиляються доводи апелянта щодо відсутності повідомлення про представництво інтересів та недоведення факту невжиття позивачами заходів по захисту інтересів держави у даних правовідносинах.

За змістом ст.29 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла станом на день звернення прокурора до суду з відповідними позовними вимогами, що є предметом у даній справі) та ст.53 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.4 ст. 23 закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Разом з тим, зміст вищевикладеної норми не передбачає обов'язку прокурора щодо повідомлення про намір здійснення представництва державних органів, уповноважених здійснювати нагляд (контроль) у даних правовідносинах.

Крім того, як зазначено вище у даній постанові, саме Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир, як постійний користувач даною земельною ділянкою, є органом, уповноваженим здійснювати розпорядження такою ділянкою.

Відтак, посилання апелянта на відсутність повідомлення державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру є безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах законодавства.

Крім того, не беруться до уваги посилання апелянта на відсутність повідомлення Міністерства оборони та КЕВ м.Житомир та доказів його отримання.

Зокрема, у матеріалах справи наявне повідомлення Військової прокуратури Житомирського гарнізону №33-4511 вих-17 від 27.07.2017, адресоване позивачам, яким останніх поінформовано про намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом (а.с. 111, т.1).

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що норми Закону України Про прокуратуру не передбачають надання прокурором при зверненні з позовом до суду надання доказів отримання повідомлення про намір звернення з позовом. Тобто, громадяни та йог законний представник або суб'єкт владних повноважень, чиї інтереси представляє прокурор, вважаються повідомленими про наміри представництва після направлення письмового повідомлення.

Крім того, апелянт у своїх апеляційній скарзі посилається на висновки, викладені судами вищих інстанцій у рішеннях по справі № 906/1243/16 та зазначає, що доказами невжиття заходів щодо представництва інтересів держави є докази внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення, вироки суду щодо службових осіб тощо. Водночас предмет та підстави позову, сторони у справі № 906/1243/16 не є ідентичними з даною справою.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що позов у справі № 910/14573/16 про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської обласної ради від 19.05.2016 № 261 щодо надання в користування мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" подано тимчасово виконуючим обов"язки військового прокурора в інтересах держави в особі Міноборони та КЕВ м. Житомир. Тобто самостійних дій з метою захисту державного майна починаючи з серпня 2016р. позивачі (в особі Міноборони та КЕВ) не вчиняли, що судом оцінюється як достатній доказ невжиття заходів до захисту органами, уповноваженими на управління майном.

Окрім того, суд вважає достатньо аргументованим обгрунтування інтересів держави та необхідність їх захисту, викладені прокурором у відзиві на апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 112-114), зокрема прокурор зазначає, що безпідставне надання у користування земель оборони робить неможливим використання її за призначенням, а саме проведення тактично-навчальних занять з військовослужбовцями високомобільних десантних військ, що погіршує обороноздатність країни та може призвести до порушення її суверенітету з боку країн - агресорів. А тому, враховуючи складну суспільну політичну ситуацію в Україні, є суспільна необхідність у використанні даних земель за їх безпосереднім призначенням.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних норм в частині необхідності залучення третіх осіб, колегія суддів вважає за необхідне взяти до уваги наступне.

Так, апелянт посилається на те, що рішенням суду зачіпаються інтереси військової частини А0339, Державного підприємства Житомирський військовий лісгосп та Житомирської КЕЧ, оскільки із визнанням недійсним договору відповідач позбавляється не тільки прав, а й обов'язків з охорони державного мисливського фонду. Відповідно, збереження мисливського фонду у такому випадку може перекладатися на землекористувачів.

Згідно ч.1 ст.50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права та обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Частиною 2 ст. 50 ГПК України передбачено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегією суддів встановлено, що апелянт під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв клопотань про залучення військової частини А0339, Державного підприємства Житомирський військовий лісгосп та Житомирської КЕЧ, і клопотання від даних установ також відсутні.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, те, що у вирішенні питання про наявність юридичного інтересу у можливих третіх осіб суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Так, з матеріалів справи вбачається, що саме Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир, як постійний користувач даною земельною ділянкою, має права щодо користування даною земельною ділянкою, тому визнання недійним спірного договору не впливатиме на права та обов'язки військової частини А0339, Державного підприємства Житомирський військовий лісгосп та Житомирської КЕЧ. Відтак, доводи апелянта щодо необхідності залучення даних установ до участі у справі у якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є безпідставним.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Позивачами у встановленому законом порядку не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст.74,76,77 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення позову.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. .269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан" від 10.04.18р. залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 13 березня 2018 року у справі №906/723/17 залишити без змін.

ОСОБА_2 набирає законної сили з дня її прийняття.

ОСОБА_2 набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/723/17 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "11" червня 2018 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.