Постанова

від 04.06.2018 по справі 816/118/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Л.О. Єресько

04 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/118/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії :

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Мельнікової Л.В. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий-суддя І інстанції: Єресько Л.О.) від 06.03.2018р. (повний текст рішення складено 14.03.2018 р.) по справі №816/118/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладене у листі від 07.12.2017 № 15915/6-17;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 13.11.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Броварківської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту з врахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачем не надано обґрунтованої відмови у затвердженні проекту землеустрою із зазначенням підстав для такої відмови, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. Зауважив, що діючим законодавством України не передбачено існування колективної власності. Більше того, вказував, що на момент розгляду його клопотання КСП "Ленінець", якому належала спірна земельна ділянка на праві колективної власності, також вже не існує, а земельна ділянка перебуває у державній власності.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про їх необґрунтованість. Зазначив, що оскільки діючим законодавством України не передбачено існування колективної власності, а на момент розгляду клопотання КСП Ленінець , якому спірна земельна ділянка належала на праві колективної власності, вже не існує, то земельна ділянка перебуває у державній власності, та як наслідок, позивач має встановлене законом права на її отримання. В зв'язку з чим, відмова відповідача у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства є неправомірною.

Відповідач надав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 13.11.2017 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Броварівської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами пункту (с. Кирияківка). До заяви додавалися графічні матеріали (з публічної кадастрової карти України), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копії паспорта та ідентифікаційного номера. Також позивач повідомив, що право на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності ним не використано.

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у відповіді від 07.12.2017 року №15915/6-17 повідомлено позивача, що за інформацією відділу у Глобинському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, запитувана земельна ділянка відноситься до земель колективної власності згідно державного акта на право колективної власності на землю серії ПЛ-09 від 29.12.1995. Посилаючись на пункт 6 статті 15-1, статтю 122 Земельного кодексу України відповідач вказував, що не має правових підстав для задоволення клопотання.

Не погодившись із відмовою, оформленою листом від 07.12.2017 № 15915/6-17, у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Позивач, не погоджуючись із вищевказаною відмовою, звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки земельна ділянка, яку бажав отримати позивач, відноситься до земель колективної власності, то у відповідача відсутні повноваження розпоряджатися такою земельною ділянкою, в зв'язку з чим, відсутні підстави для задоволення клопотання позивача від 13.11.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1, 2 та п."а" ч.3 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

Відповідно ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3 ст.116 ЗК України).

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (ч.1 ст. 117 ЗК України).

Згідно положень ч.ч. 6-7 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства мають право звернутися з відповідним клопотанням надавши документи.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15.

На підставі вищевикладеного, Держземагентство України, його територіальні органи наділено повноваженнями передавати у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Як встановлено під час розгляду справи, земельна ділянка, яку бажав отримати позивач, належить до земель, які передані у колективну власність КСП "Ленінець" на підставі рішення Глобинської районної ради народних депутатів від 22.12.1995, що підтверджується державним актом на право колективної власності на землю серії ПЛ-09 від 29.12.1995, виданий Глобинською районною ОСОБА_2 народних депутатів Глобинського району Полтавської області на підтвердження передачі у колективну власність 4 409,0 га землі в межах згідно з планом для виробництва сільськогосподарської продукції (а.с. 65-67). Доказів визнання вищевказаного акту протиправним або його скасування матеріали справи не містять.

Згідно п. 1 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до п. 2 вказаного Указу, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

На виконання Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995, постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.1996 "Про стан реформування земельних відносин", за результатами розгляду робочого проекту приватизації земель КСП "Ленінець" розпорядженням голови Глобинської РДА Полтавської області від 26.11.1997 "Про затвердження робочого проекту передачі земель колективної власності у приватну членам КСП "Ленінець" Глобинського району" затверджено робочий проект передачі земель колективної власності у приватну громадянам, які мають на це право; затверджено уточнену площу земельної частки (паю) в розмірі 3,13 га /а.с. 71/.

Доказів, що невитребувані паї після реалізації проекту приватизації земель КСП "Ленінець" в наслідок їх розпаювання були передані в установленому законодавством порядку до державної власності, суду не надано. За повідомленням Глобинської РДА та відділу у Глобинському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області такою інформацією вони не володіють.

З огляду на викладені обставини, якщо землі колективної власності не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 ЗК України, а землі залишаються у колективній власності.

Погоджуючись із доводами позивача, що відповідно до діючої редакції статті 78 ЗК України серед форм власності на землю не існує такої форми власності, як колективна, колегія суддів зазначає наступне.

З прийняттям Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, законодавець виключив із форм власності на землю окремі форми, режим яких встановлювався раніше діючим Земельним кодексом України від 18.12.1990 № 561-ХІІ, таких як колективна власність.

При цьому, у процесі реформування земельного законодавства законодавцем не передбачено ніяких перехідних положень щодо права колективної власності осіб, які набули таке право до набрання чинності ЗКУ від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, а саме - не урегульовано питання процесу припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність, не встановлений орган, уповноважений приймати рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність тощо.

Відсутність будь-якого законодавчого врегулювання цього питання не дозволяє дійти висновку, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність, як на тому наполягає позивач.

Водночас відсутність регулювання та визначеності на законодавчому рівні не може бути перешкодою для реалізації права власності на підставі чинного державного акту.

Відповідно до ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною 1 статті 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 3 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що державний акт на право колективної власності на землю від 29.12.1995 серії ПЛ-09 є належним доказом, що підтверджує право колективної власності КСП "Ленінець" на земельну ділянку, яку бажав отримати позивач, відтак не належить до земель державної власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка належить до колективної власності, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача відсутні повноваження розпоряджатись такою земельною ділянкою, в тому числі і надавати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що вказана земельна ділянка на момент звернення позивача перебуває у державній власності.

Щодо доводів апеляційної про те, що на час звернення із клопотанням КСП Ленінець вже не існувало, колегія суддів зазначає наступне.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції архівним сектором Глобинської РДА надано архівну довідку від 28.02.2018 № 04-02/238 /а.с. 79/, згідно якої повідомлено, що рішенням загальних зборів колгоспу "Ленінець" (протокол № 2 від 28.12.1992) вирішено реорганізувати колгосп "Ленінець" в колективне сільськогосподарське підприємство "Ленінець", яке є правонаступником колгоспу з усіма його правами і обов'язками /а.с. 80-81/. Розпорядженням представника президента України в Глобинському районі від 11.02.1993 № 42 зареєстровано колективне сільськогосподарське підприємство "Ленінець" (с.Броварки, Глобинський район) /а.с. 82/. Розпорядженням голови Глобинської РДА від 02.02.2000 № 53 зареєстровано приватне сільськогосподарське підприємство "Броварки" та його Статут (засновник - ОСОБА_3М.), а розпорядженням голови Глобинської РДА від 04.04.2000 № 230 внесено зміни до розділу 3 пункт 3.7 статуту ПСП "Броварки" такого змісту: «приватне сільськогосподарське підприємство "Броварки" являється правонаступником майна та боргів КСП «Ленінець» /а.с.85/ . 25.12.2013 проведена державна реєстрація припинення юридичної особи ПСП "Броварки" шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігрейн-Агро".

Таким чином КСП "Ленінець" має правонаступника ПСП "Броварки", якого припинено шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігрейн-Агро".

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Натомість відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність власних дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.1 ст.242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р. по справі №816/118/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_4 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6

Повний текст постанови складено 11.06.2018 року.