Постанова

від 05.06.2018 по справі 817/1659/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 817/1659/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"05" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Моніча Б.С.

ОСОБА_1,

за участю секретаря Шведюк М.М.,

представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "29" січня 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинення певних дій ,-

суддя в 1-й інстанції - Щербаков В.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.01.2018р. позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Шпанівської сільської ради Рівненського району, для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), яка перебуває у постійному користуванні голови Фермерського господарства «Надія» ОСОБА_3. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області (вул.С.Петлюри, 37, м.Рівне, 33013; ідентифікаційний код 39768252) повторно розглянути заяву ОСОБА_2 (вул.Гора, буд.33, с.Шпанів, Рівненський район, Рівненська область, 35301; ідентифікаційний код НОМЕР_1) про затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Шпанівської сільської ради Рівненського району, для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), яка перебуває у постійному користуванні голови Фермерського господарства «Надія» ОСОБА_3. Стягнуто із суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області (вул.С.Петлюри, 37, м.Рівне, 33013; ідентифікаційний код 39768252), за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача ОСОБА_2 (вул.Гора, буд.33, с.Шпанів, Рівненський район, Рівненська область, 35301; ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір в сумі 640,00грн. (шістсот сорок гривень).

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в матеріалах справи міститься копія державного акту на право постійного користування землею серії Б №019888, відповідно до якого посвідчено право громадянина ОСОБА_3 на користування земельною ділянкою площею 15,0000 га для ведення селянського (фермерського) господарства, як фізичної особи. Однак, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні всупереч обставин справи вказано, що вищевказана земельна ділянка використовується фермерським господарством "Надія" на умовах оренди, що не відповідає дійсності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що кожен громадянин України має установлене Земельним кодексом України право на одноразове безоплатне одержання у приватну власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства та садівництва в межах норм безоплатної, визначених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали справи та правильність висновків суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Рівненській області із заявою від 25.03.2016р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у розмірі частки (паю) для ведення фермерського господарства, на території Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області та про передачу такої земельної ділянки у власність, як члену ФГ "Надія" із земельної ділянки прощею 15га, що надана ОСОБА_3 в постійне користування для ведення фермерського господарства, на території Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, згідно з державним актом серії Б №019888.

За результатами розгляду даного клопотання, ГУ Держгеокадастру у Рівненській області винесено наказ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» за №17-1194/16-16-СГ від 25.03.2016р. (а.с.7), яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,11 умовних кадастрових гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні голови ФГ "Надія" громадянина ОСОБА_3, на території Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Даним наказом вирішено також погодити та затвердити відповідно до вимог чинного законодавства розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а при надходженні проекту землеустрою забезпечити в установленому законодавством порядку реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

В подальшому, Приватним підприємством Земельно-кадастровий та архітектурний центр розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні голови ФГ "Надія" громадянина ОСОБА_3, на території Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5624689500:01:025:0364.

Експертом державної експертизи Відділу Держгеокадастру в Одеській області сформовано висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 20.07.2017р. №6937/82-17, яким погоджено проект землеустрою ОСОБА_2 (а.с.70).

В подальшому вказаний проект землеустрою скеровано на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Рівненській області.

За результатами розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою, відповідачем надана відповідь від 17.08.2017 №П-3905/0-06478/0/6-17, якою відмовлено у задоволенні клопотання (а.с.6). Відповідь про відмову у затвердженні проекту землеустрою обґрунтована тим, що згідно з поданими документами земельна ділянка площею 15га, яка передбачена для розподілу між членами ФГ "Надія" перебуває в постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 (державний акт на право постійного користування землею серії Б №019888, довідка Управління Держгеокадастру у Рівненському районі про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 30.03.2015 №04-17/563). Відповідач у даній відповіді посилається на норми статей 31,32 Земельного кодексу України, та зазначає про відсутність в поданих документах підтвердження перебування запроектованої земельної ділянки в складі земель ФГ "Надія".

Не погоджуючись з такою відповіддю позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова у затвердженні проекту землеустрою можлива лише у випадку відсутності його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. Вважаючи відмову відповідача протиправною суд зобов"язав відповідача повторно розглянути клопотання щодо затвердження проекту землеустрою.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина 2 статті 14 Конституції України).

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Частинами 1, 2 статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до статті 7 цього Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент звернення позивачки щодо передачі їй безоплатно у власність земельної ділянки) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з частинами 8, 9 статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент подання позивачкою проекту землеустрою на затвердження до відповідача) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 118 ЗК України).

Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.

Згідно з цим Положенням Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пп.13 п.4 Положення).

Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Житомирської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Листом від 17.08.2017 №П-3905/0-06478/0/6-17 відповідач відмовив позивачці у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, посилаючись зокрема на недотримання вимог ст.ст.31,32 ЗК України та не надання документального підтвердження перебування запроектованої земельної ділянки в складі земель фермерського господарства "Надія".

Частиною 1 статті 31 ЗК України встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ч.2 ст.31 ЗК України).

Відповідно до частини 1 статної 32 ЗК України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідач, відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою, посилається саме на норми статей 31, 32 ЗК України та вказує, що земельна ділянка прощею 15 га, яка передбачена для розподілу між членами ФГ "Надія", не перебуває у власності чи в оренді самого фермерського господарства, не може вважатися землею фермерського господарства, а відтак не підлягає передачі у приватну власність членам такого господарства, на підставі статті 31 ЗК України.

Так, стаття 31 ЗК України визначає право члена фермерського господарства на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю), за рахунок, зокрема земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (п.3 ч.1 ст.31 ЗК України).

Стаття 32 ЗК України визначає право члена фермерського господарства на одержання безоплатно у власність земельної ділянки, вже наданої йому у користування.

Суд першої інстанції вважав, що посилання відповідача на норми статті 32 ЗК України є необґрунтованими, оскільки позивач, як член фермерського господарства, скористався своїм правом на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю), за рахунок, зокрема земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди, саме в порядку статті 31 ЗК України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції так як ні матеріалами справи ні в судовому засіданні не встановлено факту передачі ОСОБА_3 земельної ділянки, яка перебуває в його постійному користуванні, до земель фермерського господарства "Надія". Відсутні дані і щодо перебування зазначеної земельної ділянки у використанні фермерського господарства на умовах оренди.

Так, затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність передбачає, зокрема, дотримання вимог частини 5 статті 116 ЗК України.

Вказаною нормою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Як свідчать матеріали справи, земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивачка, перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_3, як фізичної особи, який отримав її для створення фермерського господарства (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку - Державний акт на право постійного користування землею серія Б №019988 від 02.03.1992 року).

Пунктом 10 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" установлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. ОСОБА_4 України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 412 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 3 статті 407 Цивільного кодексу України визначено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Отже, оскільки земельна ділянка за кадастровим номером 5624689500:01:025:0310, яку бажає отримати позивачка у межах норм безоплатної приватизації із земель державної власності для ведення фермерського господарства, входить до складу земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_3, така земельна ділянка може бути передана позивачці у власність за рішенням відповідача лише після припинення права постійного користування нею ОСОБА_3 в порядку, визначеному законом.

Нотаріально посвідчена заява голови ФГ "Надія" ОСОБА_3 від 14.12.2015 року про його згоду на розподіл земельної ділянки, наданої йому на праві постійного користування, а саме: передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки у розмірі частки (паю) площею 2,3344 га для ведення фермерського господарства (а.с.68), на яку посилалась позивачка у позові, спростовуючи доводи відповідача, не доводить припинення права постійного користування цією земельною ділянкою, оскільки за правилами Глави 22 Земельного кодексу ("Припинення прав на землю") про це приймається рішення власником земельної ділянки або у судовому порядку (статті 142-144, 149 ЗК України).

Докази прийняття такого рішення відсутні.

Тому, оскільки рішенням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється також її передача у власність, відповідач, в цілому, правомірно відмовив позивачці у затвердженні такого проекту землеустрою.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У ході розгляду справи доведено правомірність прийнятої відповідачем відмови (рішення) та установлено, що він при цьому діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, порушень прав позивачки не допустив. Натомість позивачка не дотрималася порядку набуття права власності на земельну ділянку.

Зазначені обставини судом першої інстанції не прийняті до уваги, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової - про відмову задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, постанову суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до ст.317 КАС України є підставою для скасування судового рішення, тому наявні підстави для її скасування. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки викладені у постанові суду першої інстанції, тому вона підлягає скасуванню з прийняттям нової - про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області задовольнити, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "29" січня 2018 р. скасувати, прийняти нове судове рішення яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов"язання вчинення певних дій.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: Б.С. Моніч

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "11" червня 2018 р.