Постанова

від 13.06.2018 по справі 826/13159/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13159/17 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

представників позивача - Гусарової Т.В., Вісневської О.М.

представника відповідача - Племянник А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "САРГАСС ГРУП" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними дій та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "САРГАСС ГРУП" (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської митниці ДФС (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та скасування рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішення від 23 січня 2018 року позов задовольнив. Визнав протиправними дії відповідача по прийняттю рішень про коригування митної вартості товарів №100250004/2016/000049/2 від 21.09.2016 року; № 100250004/2016/000053/2 від 29.09.2016 року; № 100250004/2016/000054/2 від 07.10.2016 року; №100250004/2016/000056/2 від 13.10.2016 року; №100250004/2016/000057/2 від 20.10.2016 року; №100250004/2016/000059/2 від 25.10.2016 року та скасував їх повністю. Зобов'язав відповідача визнати заявлену позивачем митну вартість товарів: в розмірі 22180,30 євро, зазначену в митній декларації №100250004/2016/168278; в розмірі 23566,90 євро, зазначену в митній декларації 100250004/2016/168454; в розмірі 28569,39 євро, зазначену в митній декларації 100250004/2016/168646; в розмірі 20117,60 євро, зазначену в митній декларації 100250004/2016/168753; в розмірі 18888,00 євро, зазначену в митній декларації 100250004/2016/168919; в розмірі 13515,36 євро, зазначену в митній декларації 100250004/2016/169042.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, митним органом разом з апеляційною скаргою було надано клопотання про залишення позову без розгляду з тих підстав, що позивач звернувся до суду без дотримання строків давності, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України. Відповідач вважає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає загальний строк звернення до суду.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів безпосередньо вплинуло на базу оподаткування ввезених товарів, що призвело до сплати позивачем мита та ПДВ в більшому розмірі, а тому відносини позивача, як платника податків та зборів, з відповідачем, що виникають у сфері адміністрування митних платежів, а також права позивача, зокрема, на оскарження до суду рішень відповідача, у т.ч. про визначення митної вартості, урегульовано ПК України, зокрема ст.ст.56, 102 ПК України. Також позивач зазначив, що висновки відповідача, зазначені у рішеннях, є необ'єктивними, хибними, надуманими та упередженими, дії по прийняттю вищевказаних рішень протиправними, а також вважає прийняті за наслідками перевірок рішення про коригування митної вартості товарів протиправними, а твердження відповідача такими, що не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, між ТОВ "САРГАСС ГРУП" та "ВІОНОLD АВ" (Королівство Швеція) 15.02.2016 року було укладено контракт купівлі-продажу №1502/16 (урахуванням додаткових угод від 29.03.2016 року № 1, від 25.04.2016 року № 2) на підставі яких протягом строку дії вказаного контракту "ВІОНОLD АВ" (продавець) здійснює поставку, товарів на умовах СІР Київ позивачу (згідно з Міжнародними правилами тлумачення термінів ІНКОТЕРМС 2010).

З метою здійснення митного оформлення ввезеного на територію України товару позивачем подано митному органу електронні митні декларації №100250004/2016/168278 на загальну суму 22 180,30 євро від 21.09.2016 року; №100250004/2016/168454 на загальну суму 23 566,90 євро від 28.09.2016 року, №100250004/2016/168646 на загальну суму 28 569,39 євро від 05.10.2016 року, №100250004/2016/168753 на загальну суму 20 117,60 євро від 12.10.2016 року, №100250004/2016/168919 на загальну суму 18 888,00 євро від 19.10.2016 року; №100250004/2016/169042 на загальну суму 13 515,36 євро від 25.10.2016 року, якими до митного оформлення за основним методом - за ціною контракту, в режимі імпорт - 40, заявлений відповідний товар.

Для підтвердження митної вартості товару разом із ВМД позивачем надано наступні товаросупровідні документи: контракт (код документа 4100) та додаткові угоди до нього (код документа 4103), інвойси (код документа 3105), міжнародні товарно-транспортні накладні CMR(код товару 2730), сертифікати походження товарів (код товару 7011), сертифікати перевезення (походження) товарів форми EUR.1 (код товару 7003), документи на перевезення товарів (код документа 2950), інші некласифіковані документи (код документа 9000), платіжні доручення на оплату товарів.

Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару, заявленого до митного оформлення за вказаними митними деклараціями, відповідач, посилаючись на ст. 53 Митного кодексу України, дійшов висновку про те, що поданих позивачем документів недостатньо для підтвердження визначеної ним за основним методом митної вартості таких товарів, а тому митний орган запропонував позивачу протягом 10 календарних днів надати такі додаткові документи:

- інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування,

- страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, договори та рахунки з третіми особами, пов'язані з договором на поставку товарів, митна вартість яких визначається, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

- виписку з бухгалтерської документації;

- копію митної декларації країни відправлення (експорту);

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

За результатами перевірки, враховуючи подання позивачем тільки митної декларації країни відправлення, відповідачем встановлено, що заявлені рівні митної вартості окремих товарів значно менші за рівні митної вартості подібних товарів, оформлених іншими суб'єктами господарювання найближчим часом, що суперечить поняттю дійсної вартості товарів у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі.

На підставі викладеного, відповідачем прийняті оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів №100250004/2016/000049/2 від 21.09.2016 року; № 100250004/2016/000053/2 від 29.09.2016 року; №100250004/2016/000054/2 від 07.10.2016 року; № 100250004/2016/000056/2 від 13.10.2016 року; №100250004/2016/000057/2 від 20.10.2016 року; №100250004/2016/000059/2 від 25.10.2016 року, відповідно до яких митна вартість визначена за резервним методом.

Позивач, не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст.ст. 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно ч.1 ст. 51, ч. 1 ст. 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару (ч.1, 2 ст. 53 Митного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною 2 ст. 53 Митного кодексу України. Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч. 4,5 ст. 58 Митного кодексу України.

У частині 3 статті 53 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у 2 ст. 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

З матеріалів справи вбачається, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару, заявленого до митного оформлення за вказаними митними деклараціями, відповідач, посилаючись на ст. 53 Митного кодексу України, дійшов висновку про те, що поданих позивачем документів недостатньо для підтвердження визначеної ним за основним методом митної вартості таких товарів, а тому митний орган запропонував позивачу протягом 10 календарних днів надати додаткові документи.

Дослідивши зміст повідомлень відповідача про надання додаткових документів, суд встановив, що в останніх зазначено лише про те, що документи декларанта містять розбіжності щодо вартісних характеристик товарів, проте не зазначено, які саме розбіжності містять документи та джерела інформації, що свідчать про наявність підстав для таких тверджень.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відхилені посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

В апеляційній скарзі відповідач в обґрунтування правомірності своїх дій щодо коригування митної вартості товару посилається на те, що декларантом не надано документи які містять відомості про вартість страхування.

Проте, такий висновок скаржника є безпідставним, оскільки відповідно до умов Контракту купівлі-продажу №1502/16 від 15 лютого 2016 року з урахуванням Додаткових угод до нього та відповідно до загальних умов поставки СІР, забезпечення транспортного страхування товару відноситься до зобов'язань продавця, яке він здійснює за власний рахунок.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, якщо за твердженням декларанта страхування не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт: декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов'язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість, якщо митниця стверджує, що страхування все ж таки здійснювалося (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), то митниця повинна довести наявність цього факту, чого відповідачем зроблено не було.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача на наявність інформації щодо декларування ідентичних (подібних) товарів, за більшою або меншою вартістю, оскільки за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, країна виробництва, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товарів за ціною контрактів відповідачем не наведено, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товарів судом не встановлено.

Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товарів за ціною контракту, а також об'єктивна можливість застосування першого методу відповідачем не спростована.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши всі матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.

Також, колегія суддів вважає, що заявлене апелянтом клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду не підлягає задоволенню, оскільки пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу (до яких відноситься в тому числі й митний орган) у будь-який момент після отримання такого рішення. У свою чергу статтею 102 ПК України установлено 1095-денний строк для звернення до суду.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 13.06.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев