Постанова

від 04.06.2018 по справі 809/2438/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/12172/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Обрізка І.М., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року, ухвалену головуючим суддею Лучко О.О. о 10:48 у м. Івано - Франківську, повний текст складений 14.11.2017 року, у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства Івано-Франківський локомотиворемонтний завод до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне акціонерне товариство Івано-Франківський локомотиворемонтний завод (надалі - ПАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод ) звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000172202, №0000182202, №0000192202 від 16.01.2015 року та №0000772202, №0000792202 від 06.04.2015 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року, позов задоволено частково. За наслідками касаційного розгляду даної справи ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.04.2017 року скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року позов задоволений частково: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 16.01.2015 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 413 346,98грн.; визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 16.01.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 387 739,50 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 16.01.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по авансових внесках з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 428 841 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000772202 від 06.04.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 3 000 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_4 від 06.04.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по авансових внесках з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 47 649 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ГУ ДФС в ОСОБА_1 - Франківській області оскаржило постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що операції позивача з контрагентами -ПП Троник , ТОВ Атака , ТОВ ТВО Східбуд , ПП Словенія Плюс , ТОВ ТЗП Торгсервіс , ТОВ Автобізнесгруп та ТОВ Завод Днепросталь є операціями без мети настання реальних наслідків та відповідно є безтоварними, оскільки у постачальників відсутні у достатній кількості трудові ресурси, транспортні засоби, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а тому є безтоварними. Такі висновки податковим органом зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, що стало підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З приводу господарських операцій з ТОВ Завод Днепросталь , апелянт зазначає, що судом не враховано вироку Дарницького районного суду м. Києва від 24.07.2015 року у справі №753/2189/14-к, яким особу, причетну до діяльності ТОВ Завод Днепросталь визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.358, ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.4 ст.35, ч.2 ст.28, ч.1 ст.222, ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України.

Просить апелянт скасувати постанову в частині задоволених позовних вимог і прийняти в цій частині нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Представник апелянта під час апеляційного розгляду підтримав апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені.

Представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ в м.Івано-Франківську проведено планову виїзну перевірку ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складений акт за №7/09-15-22-02/313655435 від 24.12.2014 року.

На підставі акта перевірки 16.01.2015 року винесені податкові повідомлення-рішення: №0000172202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 571789,5 грн., в тому числі 381193 грн. за основним платежем та 190596,50 грн. за штрафною санкцією; №0000182202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 387739,50 грн., в тому числі 258493 грн. за основним платежем та 129246,50 грн. за штрафною санкцією; №0000192202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з авансових платежів з податку на прибуток в розмірі 428841 грн., в тому числі 285894 грн. за основним платежем та 142947 грн. за штрафною санкцією (т.1 а.с.21-23).

За наслідками адміністративного оскарження даних податкових повідомлень-рішень скарга позивача залишена без задоволення та 06.04.2015 року податковим органом прийнято ще два податкові повідомлення-рішення: №0000792202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 47649 грн., в тому числі 31766 грн. основного платежу та 15883 грн. - за штрафними фінансовими санкціями, та №0000772202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3000 грн., в тому числі 2000 грн. основного платежу та 1000 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу, зазначені в акті перевірки.

Так, перевіркою повноти визначення ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, встановлено їх завищення на загальну суму 2006279 грн. Зокрема, вказано про завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників: у рядку 05.1 Декларації собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в розмірі 1239996 грн., в тому числі амортизаційних відрахувань - на 67625 грн.; у рядку 06.4 Декларації інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати - в сумі 766283 грн. Податковим органом з наведеного зроблено висновок про порушення ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод податкового законодавства при здійсненні операцій, суми яких відображені у складі собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), зокрема, по взаємовідносинах з наступними постачальниками: ПП Троник , ТОВ Атака , ТВО ТВО Східбуд , ПП Словенія Плюс , ТОВ Торгово-закупівельне підприємство ТОРГСЕРВІС , ТОВ Автобізнесгруп та ТОВ Завод Днепросталь . Вказані операції з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод відповідач визначив як безтоварні операції, без мети настання реальних наслідків.

Внаслідок цього відповідачем зроблено висновок, що в порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2, пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод за період з 1.01.2013 року до 31.12.2013 року включило до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування декларації з податку на прибуток, витрати за безтоварними операціями з вищезазначеними постачальниками, які фактично не відбулися, а лише відображені в первинних документах, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на 1172371,21 грн.

Крім того, підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про те, що з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод провело відшкодування Пенсійному фонду України фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту а та пунктів б - з статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в розмірі 362443,01 грн, проте в порушення вимог пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України платником податку по рядку 06.4.14 відшкодування Пенсійному фонду України фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту а та пунктів б - з статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення Додатку ІВ Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік включено витрати в розмірі 1128726 грн. (з них 766282,99 грн. не відшкодовано), внаслідок чого встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 06.4 Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік всього в сумі 766283 грн.

Поряд з цим, підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток слугував висновок податкового органу і про те, що ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод в порушення вимог пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу здійснювалося нарахування амортизації об'єктів 3 та 4 груп, які протягом періоду з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року не використовувалися в господарській діяльності платника податку, на загальну суму 67625 грн., внаслідок чого встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у таблиці №1 Нарахування амортизації за звітний період додатку АМ до Податкової декларації за 2013 рік та у рядку 05.1 Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) цієї декларації всього на суму 67625 грн.

Як наслідок, перевіркою повноти визначення ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод грошових зобов'язань з податку на прибуток за період з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року встановлено його заниження в розмірі 381193 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями на 190596,50 грн.

Відповідач в акті перевірки зазначив, що у декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод у рядку 11 Загальна сума нарахованого до сплати податку на прибуток за звітний (податковий) рік відобразило податок на прибуток в сумі 210232 грн., відповідно авансовий внесок за період з березня 2014 року до лютого 2015 року становив 17519 грн. (210332,0 грн.). Проведеною перевіркою в результаті допущених товариством порушень податкового законодавства податковий орган встановив заниження товариством податку на прибуток за 2013 рік на 381193 грн., в результаті чого відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу підлягають збільшенню авансові платежі з податку на прибуток за період з березня по листопад 2014 року на 285894 грн. та за штрафними санкціями на 142947 грн.

Відтак, відповідачем визначено грошове зобов'язання товариства з авансових платежів з податку на прибуток за грудень 2014 року в розмірі 31766 грн. та за штрафними санкціями на 15883 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідач встановив порушення ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2, пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку за період з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року щодо завищення суми податкового кредиту на 258493 грн., в тому числі за березень 2013 року - на 7335 грн., за квітень 2013 року - на 31215 грн., за травень 2013 року - на 53288 грн., за червень 2013 року - на 65133 грн., за липень 2013 року - на 74709 грн., за серпень 2013 року - на 21589 грн., за вересень 2013 року - на 4744 грн., за жовтень 2013 року - на 2480 грн. по безтоварних операціях із придбання товарно-матеріальних цінностей від вказаних вище контрагентів, які не мали реального товарного характеру. Як наслідок, перевіркою повноти нарахування ПрАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод податку на додану вартість, з врахуванням встановлених перевіркою порушень по формуванню податкових зобов'язаннях та податкового кредиту за період з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року, податковий орган встановив його заниження на 261202 грн.

Крім того, відповідачем встановлено завищення суми податкового кредиту у зв'язку із включенням до сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ТОВ ТВО Східбуд та ТОВ Днепросталь , а тому збільшено грошове зобов'язання товариства по податку на додану вартість на 2000 грн. та за штрафними санкціями на 1000 грн.

Рішенням ДПІ в м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 01.04.2015 року погоджено застосування податкового компромісу з податку на прибуток за заявою позивача по податковому повідомленню-рішенню №0000172202 від 16.01.2015 року на суму 7922,13 грн., що складає 5% від суми 158 442,52 грн. Вказану суму позивач сплатив у встановлений строк (т.2 а.с.230).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, дослідив акт перевірки, врахував зібрані у матеріалах справи докази щодо проведених господарських операцій ПАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод з ПП Троник , ТОВ Атака , ТВО ТОВ Східбуд , ПП Словенія Плюс , ТОВ Торгово-закупівельне підприємство ТОРГСЕРВІС , ТОВ Автобізнесгруп та ТОВ Завод Днепросталь та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, та встановив, що між даними постачальниками та позивачем були проведені господарські операції, які носили реальний характер, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог що визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 158442,52 грн. згідно податкового повідомлення - рішення №0000172202 від 16.01.2015 року, суд виходив з того, що з приводу даного податкового повідомлення - рішення застосовано податковий компроміс.

Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Апеляційний суд, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та докази зібрані у справі на предмет реальності проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість встановив, що між даними постачальниками та позивачем були укладені відповідні угоди, виконання яких було підтверджено придбанням товарів згідно податкових та видаткових накладних, проведенням оплати за товарно-матеріальні цінності, дорученнями уповноваженим особам на право отримання товарно-матеріальних цінностей, прихідними ордерами, картками складського обліку та замовлень форми Ф21М, надано копії договорів щодо виконання підрядних робіт по ремонту і модернізації залізничних транспортних засобів, видаткових накладних, щодо ПП Троник (т.1 а.с.144-149-251, т.2 а.с.1,52,94,126-138), щодо ТОВ Атака (т.2 а.с.174-224), щодо ТОВ ТВО Східбуд (т.1 а.с.87-143), щодо ПП Словенія Плюс (т.1 а.с.64-72), щодо ТОВ Торгово-закупівельне підприємство ТОРГСЕРВІС (т.2 а.с.143-173), щодо ТОВ Автобізнесгруп та ТОВ Завод Днепросталь (т.1 а.с.79-86).

Судом встановлено, що необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів (робіт, послуг) у постачальників є у наявності у позивача та копії містяться в матеріалах справи.

Одночасно апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що відповідач не висловлює зауважень щодо повноти оформлення документів та відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку. Відповідач підтверджує повноту розрахунків між сторонами договорів.

Окрім того, колегія суддів апеляційного суду наголошує на тому, що відповідно до даних інвентаризацій, на складі ПАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод знаходилась частина товарно-матеріальних цінностей, придбаних в контрагентів ПП Тронік , ТОВ Атака , ТОВ ТВО Східбуд , ПП Словенія Плюс , ТОВ Торгово-закупівельне підприємство Торгсервіс , ТОВ Автобізнесгруп , ТОВ Завод Днепросталь , що підтверджується відповідними інвентаризаційними описами.

В матеріалах справи наявні копії договорів на виконання підрядних робіт по ремонту та модернізації залізничних транспортних засобів, видаткових накладних, в підтвердження використання отриманих від вищевказаних контрагентів товарно- матеріальні в своїй статутній господарській діяльності.

Висновки перевіряючих щодо відсутності факту підтвердження транспортування та ненадання товарно-транспортних документів в підтвердження їх доставки спростовуються наданими документами, оскільки вони зроблені без достатнього дослідження умов постачання згідно укладених договорів, якими передбачено доставку продавцем товару за місцезнаходженням ПрАТ ІФ ЛРЗ .

Апеляційний суд враховує також те, що на момент проведення вищевказаних фінансово-господарських операцій ПАТ Івано-Франківський локомотиворемонтний завод та ПП Тронік , ТОВ Атака , ТОВ ТВО Східбуд , ПП Словенія Плюс , ТОВ Торгово-закупівельне підприємство Торгсервіс , ТОВ Автобізнесгруп , ТОВ Завод Днепросталь мали господарську правосуб'єктність: в установленому законом порядку були зареєстровані як юридичні особи - суб'єкти господарювання, взяті на облік як платники податку на додану вартість.

Представлені позивачем під час проведення перевірки документи, а саме: договори, податкові накладні, замовлення, картки складського обліку встановленої форми і змісту - в цілому свідчать про виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх, однак відповідач їх безпідставно не взяв до уваги.

З огляду на викладене вище, аргументи, якими податковий орган доводить відсутність реального виконання господарських операцій, є необгрунтованими і не доводять неправомірності формування сум витрат, що включені підприємством при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, суд, перевіряючи реальність господарських операцій, визначених угодами, що укладені між позивачем та його контрагентами прийшов до висновку, що твердження податкового органу щодо нереальності та безтоварності здійснення господарських операцій не відповідає дійсності.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13 січня 2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03). Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З приводу покликань апелянта на вирок Дарницького районного суду м.Києва від 24.07.2015 року у справі №753/2189/14-к , апеляційний суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа№ 21-421а11) міститься висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

В свою чергу, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17 та від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16.

Разом з цим, вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку і може бути прийнятий до уваги тільки в тому разі, якщо ним дійсно встановлено безпосередньо безтоварність спірних господарських операцій.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 по справі № 813/1974/17.

Крім того, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім цього, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. (Постанова ВС КАС від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17)

Враховуючи те, що вироком Дарницького районного суду м. Києва від 24.07.2015 року у справі №753/2189/14-к не встановлено безтоварність спірних господарських операцій, то такий вирок не може братися до уваги при вирішенні спірних парвовідносин.

Апеляційний суд черговий раз наголошує на тому, що платник податків не несе і не може нести відповідальності за іншого платника, навіть, якщо вони перебували між собою у господарських взаємовідносинах. Висновки контролюючого органу прямо суперечать практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

У пункті 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі Інтерсплав проти України від 9 січня 2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб за відсутності зловживання з їх боку.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність ані за несплату податків своїми контрагентами та ведення ними податкового обліку, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента, а тим більше за дії контрагентів контрагента.

При цьому слід зазначити, що доказів неведення вказаними підприємствами господарської діяльності відповідачем не надано, договори, укладені позивачем з контрагентами, в судовому порядку не визнавалися нікчемними або такими, що не відповідають закону, а відповідач не наділений повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам статей 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Покликання апелянта на неможливість провести перевірку контрагентів не є достатнім доказом для прийняття рішення про безтоварність операцій чи їх відсутність.

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та правомірно включено суми податку на додану вартість сплачені контрагенту у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Щодо додаткових нарахувань та прийняття податкових повідомлень-рішень від 6 квітня 2015 року № НОМЕР_5 та № НОМЕР_4 апеляційний суд звертає увагу на те, що за результатом розгляду поданої скарги Головне ДФС в Івано-Франківській області прийнято рішення від 25 березня 2015 року № 0/09-19-10-01-14, яким скаргу № 23/01 від 26 січня 2015 року залишено без задоволення та додатково донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість товарів (робіт, послуг) - 3000 грн (2000 грн за основним платежем та 1000 грн за штрафними (фінансовими) санкціями(штрафами)), та по внесках з податку на прибуток приватних підприємств 47649 грн (31766 за основним платежем та 15883 грн за штрафними (фінансовими) санкціями).

Апеляційний суд вважає, що дії відповідача не відповідають вимогам закону, оскільки з акта перевірки вбачається, що перевірка проводилась з 13 листопада 2014 року до 17 грудня 2014 року, тому період авансового внеску з податку на прибуток за грудень місяць 2014 року настає лише 31 грудня 2014 року і він не може відображатись у спірному акті перевірки, так як перевірка завершилась раніше, ніж настав термін сплати. Отже, дана сума не може бути донарахована оскаржуваним актом, хоч і податкові повідомлення-рішення приймались в січні 2015 року,

В матеріалах справи відсутні докази існування обставин, встановлених податковим органом, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення господарської діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення госопдарської діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема, таких як чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача також суду не надано.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо безтоварності операцій укладених між позивачем та його контрагентами та, як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства.

Також апеляційний суд зауважує, що з урахуванням завдань та принципів адміністративного судочинства, обов'язку доказування, принципу правової визначеності слід трактувати будь-які сумніви не інакше, як неспроможність суб'єкта владних повноважень переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних рішень у спірних правовідносинах, що є невиконанням ним його процесуального обов'язку.

Нездатність державного органу довести обґрунтованість та законність власних рішень є підставою судового захисту порушених прав позивача. Будь-який інший висновок, фактично, зводить нанівець всю систему завдань адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ч.6 ст.139 КАС України, оскільки судове рішення першої інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 809/2438/15- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_1 ОСОБА_3 Повне судове рішення складене 12.06.2018 року