Постанова

від 04.06.2018 по справі 813/4201/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/1849/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Кухтея Р.В.,, ОСОБА_1,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управліення ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі за позовом приватного підприємства ВР-ГРУП до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя(і) у І інстанції ОСОБА_3,

час ухвалення рішення 12 год. 58 хв.,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 1 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2017 року приватне підприємство ВР-ГРУП (далі - ПП ВР-ГРУП ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС) від 14 червня 2017 року:

- № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (далі - ПНП) на 37777,50 грн., з яких 30222,00 грн. за основним платежем та 7555,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 118750,00 грн., з якких 95000,00 грн. за основним платежем та 23750,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі № 813/4201/17 позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення були винесені податковим органом без належних фактичних та правових підстав.

У апеляційній скарзі ГУ ДФС просить зазначене судове рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову ПП ВР-ГРУП у повному обсязі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що під час проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПП ВР-ГРУП з питань взаємовідносин з ПП Іструм за вересень 2014 року (акт перевірки від 23 травня 2017 року № 619/13-01-14-04/39003611) позивачем було надано документи на виконання умов договору з ПП Іструм про поставку на його користь товарно-матеріальні цінності (будівельні матеріали: щебінь, пісок, цемент, бетон, арматура, плитка цегла червона, клей, лак, фуга, труба, круг, квадрат та інше) на загальну суму 570000 грн., в т.ч. ПДВ 95 000 грн. Розрахунок проведено у безготівковій формі згідно з наданими до перевірки платіжними дорученнями і заборгованість ПП ВР-ГРУП перед ПП Іструм відсутня.

Однак, до перевірки не було надано документів на підтвердження факту переміщення товарно-матеріальних цінностів (далі - ТМЦ) від ПП Іструм до ПП ВР-ГРУП .

У наданих до перевірки накладних, виписаних на поставку ТМЦ від ПП Іструм , не вказано номер та дату договору поставки, місця складання накладної, не ідентифіковано особу, яка отримувала ТМЦ на ПП ВР-ГРУП , не вказано склад та його адресу, відсутній номер транспортного засобу та прізвище водія, яким здійснено перевезення.

Відповідно до податкової інформації, складеної ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 10 лютого 2015 № 134/7/26-55-22-10, проведення зустрічної звірки ПП Іструм по взаємовідносинам з платниками податків за серпень 2014 року неможливо у зв'язку із відсутністю підприємства за місцезнаходженням. У ході аналізу податкової звітності ПП Іструм встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Кількість працюючих становила 11 осіб.

Враховуючи викладене, на переконання податкового органу, реальність господарських операцій з ПП Іструм не підтверджуються, а отже первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, не можуть вважатися належно оформленими і віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Позивач ПП ВР-ГРУП подав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає вимога податкового органу безпідставними, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представник ГУ ДФС у ході апеляційного розгляду підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ПП ВР-ГРУП у повному обсязі.

Представник ПП ВР-ГРУП у судовому засіданні апеляційного суду просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП ВР-ГРУП з питань взаємовідносин з ПП Іструм за вересень 2014 року, за результатами якої складено акт від 23 травня 2017 року № 619/13-01-14-04/39003611, у якому зроблено висновок про порушення ПП ВР-ГРУП :

1) п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК, в результаті чого занижено ПДВ за вересень 2014 року на 95000,00 грн.;

2) п.п.14.1.27 ст.14, п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК, в результаті чого занижено ПНП за 2014 рік на 30222,00 грн.

Вказані висновки податковий орган обґрунтовує тим, що господарські операції між ПП ВР-ГРУП і його контрагентом ПП Діслав (на даний час ПП Іструм ) не носили реального характеру, а лише документувалися для отримання позивачем податкових вигод. При цьому ГУ ДФС посилається на відсутність даних про наявність у контрагента позивача достатніх ресурсів для виконання будь-яких робіт, а також на податкову інформацію, відповідно до якої контрагентом придбавалися подібні до надаваних товари по ланцюгу постачання у третіх осіб, щодо яких також відсутня інформація про можливість надання такого виду робіт/послуг. Окрім цього, податковий орган виходив із відсутності належних доказів про транспортування товару від продавця до покупця.

На підставі наведеного ГУ ДФС було прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 14.06.2017 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами пункту 1.2 статті 1, пунктів 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, статтями 2, 3, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом а пункту 187.1 статті 187 ПК передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема, дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами підпункту 138.1.1 пункут 138.1 статті 138 ПК передбачено, що витрати операційної діяльності, зокрема, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 38 ПК встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Виходячи із підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 статті 198 право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК).

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами пункту 198.6 статті 198 ПК встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На підтвердження реальності господарських операцій з ПП Діслав (на даний час ПП Іструм ) ПП ВР-ГРУП було подано копії:

- договору поставки № 25/08/14 від 25.08.2014 року, укладеного між ПП Діслав та ПП ВР-ГРУП ;

- податкових накладних № 244 від 29.08.2014 року, № 8 від 04.09.2014 року, № 152 від 25.09.2014 року та видаткових накладних № РН-244 від 29.08.2014 року, № РН-8 від 04.09.2014 року, № РН-152 від 25.09.2014 року;

- замовлення № 1 від 25.08.2014 року, № 2 від 01.09.2014 року, № 3 від 22.09.2014 року ПП ВР-ГРУП про здійснення поставки товару ПП Діслав ;

- акту виконаних робіт № 1 від 30.01.2015 року по улаштуванню основ та фундаментів, зведення монолітного залізобетонного каркасу з огороджуючими конструкціями стін для офісних приміщень з виставковими павільйонами по вул. Куліша, 46 в м. Львові;

- акту № 3 від 30.09.2014 року по будівництву Багатофункціонального центру обслуговування автомобілів у м. Радехів Львівської області;

- акту списання № СпТ-000003 від 18.09.2014 року;

- довідок, складених ПП ВР-ГРУП і ТОВ Бізнес Сіті Менеджмент , про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2014 року, жовтень 2014 року по реконструкції приміщень по вул.В.Великого.

У ході судового розгляду справи відповідачем не заперечувалося те, що розрахунок за отримані від ПП Діслав (на даний час ПП Іструм ) ТМЦ були проведені ПП ВР-ГРУП у повному обсязі шляхом проведення безготівкового розрахунку.

Окрім того, не контролюючим органом не заперечувався і той факт, що позивачем було використано аналогічні до отриманих від ПП Діслав ТМЦ у своїй господарській діяльності.

При цьому відповідно до пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 ПК обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Припускаючи, що певні матеріали могли бути передані іншими контрагентами позивача за спірний період чи придбані в необлікованому порядку, відповідач не вказав якими саме суб'єктами господарювання здійснено таке постачання товарів, якими ідентичними по кількості, сумі і характеристиці бухгалтерськими документами із іншими постачальниками і контрагентами сформовано податковий облік позивача на спірну суму податкового кредиту з ПДВ і обліковано валові витрати.

На переконання апеляційного суду, твердження податкового органу про відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки самі по собі не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПП Іструм не містить об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки у ньому відсутній аналіз первинних документів по взаємовідносинам із позивачем і вони ґрунтуються лише на аналізі податкової звітності контрагента позивача, що не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення спірних операцій. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій. Сам факт неможливості проведення перевірки чи звірки контрагента платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, однак не є належним доказом, який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.

Щодо доводів апелянта про безтоварність господарських операцій з огляду на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до укладеного договору поставки № 25/08/14 від 25 серпня 2014 року доставка товару до позивача покладалася на постачальника і за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та його використання у господарській діяльності, ненадання таких документів не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання ТМЦ, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено факт здійснення послуг з перевезення вантажу, а не факт придбання товару.

Окремі недоліки в оформленні первинних документів, а також наявність або відсутність окремих документів, на думку апеляційного суду, не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно із приписами статті 9 Конституції України та статей 17, 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Положеннями частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суду з прав людини, у пункту 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції зазначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Згідно із правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеному у рішенні від 22 січня 209 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У пункту 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі Інтерсплав проти України від 9 січня 2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ПП Діслав (на даний час ПП Іструм ) документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити беззадоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі № 813/4201/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Р.В.Кухтей

ОСОБА_1

Постанова у повному обсязі складена 11 червня 2018 року.