Постанова

від 12.06.2018 по справі 815/5779/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №815/5779/15

адміністративне провадження №К/9901/28024/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді: Жук С.І., Єщенко О.В.) у справі № 815/5779/15 за її позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси) від 20.05.2015 № 595-17.

Позов мотивовано тим, що в 2011 році позивач здійснив відчуження нерухомого майна для якого бралася у користування земельна ділянки, в звязку із чим, з дати реєстрації цього нерухомого майна на нового власника він втратив право користування земельною ділянкою згідно положень статті 120 Земельного кодексу України та не повинен сплачувати плату за землю.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2015 позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В доводах касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що згідно з приписами пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході власності на будівлю, споруду (їх частину) податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VІІІ, що діє з 15.12.2017).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 06.07.2006 між Одеською міською радою (Орендодавець) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди землі (далі Договір оренди), який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстровано у реєстрі за №2767.

27.09.2006 зазначений договір оренди зареєстровано в Одеському міському управлінні ОРФ ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040650500176.

Відповідно до пункту 1.1 договору оренди землі, Орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" та рішення Одеської міської ради від 23.12.2005 №5128-ІV надає - Орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 104 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.

На орендованій земельній ділянці розташована нежитлова господарська будівля, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20.02.2004 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., за реєстровим № V-49, зареєстрованого 25.02.2004 Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості під №1626.

Договір оренди землі укладено на 10 років для експлуатації та обслуговування нежилих адміністративних приміщень (пункт 3.1 вказаного договору).

Відповідно до плану земельної ділянки та додатку до акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 10.02.2006 кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

27.07.2011 між ОСОБА_2 та Комуністичною партією України укладено договір купівлі-продажу нежилої будівлі загальною площею 666,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міське нотаріального округу Лосевим В.В. та зареєстровано у реєстрі за №1748.

Згідно з пунктом 1.2 договору купівлі-продажу нежилої будівлі, майно, яке відчужується, розташоване на земельній ділянці площею 1048 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №39945031 від 01.07.2015, право власності Комуністичної партії України на вищезазначену нежитлову будівлю було зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 15.12.2011, номер запису 1626 в книзі: 106неж-182.

26.06.2015 ОСОБА_2 отримала податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 20.05.2015 №595-17, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб у розмірі 145659,88 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернулась до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із положень частин першої, другою статті 120 Земельного кодексу України, відповідно до яких встановлено, що у разі набуття права власної на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особі припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані і об'єкти.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих сами умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з огляду на припинення договору оренди землі, відпала підстава для нарахування орендної плати за земельну ділянку. Разом з тим, ОСОБА_2 втратила статус платника орендної плати, оскільки перестала бути користувачем земельної ділянки.

Також припинився обов'язок позивача сплачувати орендну плату за землю, оскільки земельна ділянка вже не перебувала у фактичному користуванні останньої. З моменту державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю за Комуністичною партією України, саме остання зобов'язана сплачувати орендну плату за землю на загальних підставах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що до переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою, зазначеною у пункті 1 договору оренди землі, або її частиною (при переході права власності на будинок, споруду або їх частин) орендна плата за земельну ділянку сплачується Орендарем за всю ділянку у повному обсязі.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Положення цієї норми діяли до 01.01.2015, тобто до набрання чинності Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи .

Отже, до 01.01.2015 законодавець пов'язував обов'язок сплати податку за земельні ділянки з датою державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці.

За таких обставин, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно у набувача до якого перейшло це майно, в даному випадку Комуністичної партії України, виник обов'язок зі сплати земельного податку.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, а також беручи до уваги вимоги вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо правомірності нарахування контролюючим органом земельного податку ОСОБА_2, оскільки усі права та обов'язки щодо земельної ділянки, на якій воно розміщене перейшли до нового власника.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 07.07.2015 (справа № 21-775а15).

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 20.05.2015 № 595-17, натомість суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції, яка відповідає закону.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2015 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду