Постанова

від 30.05.2018 по справі 367/762/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 367/762/15-ц

провадження № 61-9138св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Комунальне підприємство Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради ,

відповідачі: Ірпінська міська рада Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Першого заступника Київської прокурора області на рішення Апеляційного суду Київської області від 30 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Фінагєєва В. О., Кашперської Т. Ц., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, КП Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради звернувся до суду із позовом до Ірпінської міської ради Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на землю, витребування з чужого незаконного володіння та визнання права власності на земельну ділянку.

Свої позовні вимоги позивачобґрунтовував тим, що рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 27 червня 2002 року землі, вкриті деревною рослинністю, в межах Ірпінського регіону віднесені до земель житлової та громадської забудови і зараховані до земель запасу. Деревну рослинність, зазначену в пункті першому цього рішення, віднесено до категорії зелених насаджень у межах населених пунктів регіону, догляд за зеленими насадженнями покладено на Бучанську лісогосподарську установу. Бучанський лісгосп організований у 1954 році згідно з наказом Міністерства сільського господарства на базі Бучанського лісництва Київського відділу комунального господарства на загальній площі 4461 га. До його складу ввійшли вісім лісових дач, у тому числі Ірпінська площею 1450 га. На цей час межі населеного пункту м. Ірпеня у встановленому законом порядку не визначені, а тому землі, які передавалися громадянам, перебували у державній власності. Рішення Ірпінської міської ради Київської області від 27 червня 2002 року прийняте за відсутності відповідного проекту землеустрою та згоди державного органу лісового господарства області. Ірпінська міська рада Київської області, з перевищенням наданих повноважень, незаконно вилучила з державної власності земельну ділянку лісового фонду та передала її для нелісогосподарських потреб. Надалі Ірпінська міська рада Київської області прийняла ряд незаконних рішень про надання у власність земельних ділянок лісового фонду громадянам.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 27 червня 2002 року № 49-3-XXIV Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови ; визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 13 липня 2007 року № 686-23-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_5 ; визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 07 лютого 2008 року № 1432-40-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_10 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 07 лютого 2008 року № 1454-40-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 ; визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 25 вересня 2003 року № 422-14- XXIV Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_11 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_3 ; визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 27 травня 2008 року № 1805-47-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_4 ; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки ОСОБА_3 НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 та ОСОБА_4 НОМЕР_5 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_5; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_6, по АДРЕСА_5, вартістю 334 900 грн, земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер НОМЕР_7, по АДРЕСА_1, вартістю 293 300 грн, земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_8, по АДРЕСА_7, вартістю 334 900 грн, земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_9 по АДРЕСА_3, вартістю 618 956 грн; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_5 по АДРЕСА_4; визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на земельні ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, АДРЕСА_9, АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, з кадастровими номерами НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9.

ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив суду, що питання щодо законності рішення Ірпінської міської ради від 27 червня 2002 року № 49-3-XXIV Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови неодноразово досліджувалось в порядку цивільного, господарського, та адміністративного судочинства. Вказане рішення стосується виключно земель комунальної власності територіальної громади міста Ірпінь, а тому жодним чином права держави в особі Кабінету Міністрів України не порушувались. Оскаржувані позивачем рішення Ірпінської міської ради про затвердження проекту відведення та передачі у приватну власність земельних ділянок були винесені з дотриманням положень статей 26, 33, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та статей 118, 121 ЗК України. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.

ОСОБА_3 та Ірпінська міська рада Київської області також заявили про застосування строку позовної давності.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2016 року позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, КП Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради задоволено.

Визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 27 червня 2002 року № 49-3-XXIV Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови . Визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 13 липня 2007 року № 686-23-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_5 . Визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 07 лютого 2008 року № 1432-40-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_10 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 у м. Ірпінь .Визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 07 лютого 2008 року № 1454-40-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_7 . Визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 25 вересня 2003 року № 422-14-XXIV Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_11 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_3 . Визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 27 травня 2008 року № 1805-47-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_4 . Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки ОСОБА_3 НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 та ОСОБА_4 НОМЕР_5 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_5 Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_6 по АДРЕСА_5, вартістю 334 900 грн, земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_7 по АДРЕСА_1, вартістю 293 300 грн, земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_8 по АДРЕСА_7, вартістю 334 900 грн, земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_9 по АДРЕСА_3, вартістю 618 956 грн. Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_5 по АДРЕСА_4. Визнано за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на земельні ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, АДРЕСА_9, АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, із кадастровими номерами НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Ірпінська міська рада, приймаючи спірні рішення щодо розпорядження земельними ділянками, вийшла за межі наданих їй повноважень.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 30 серпня 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, КП Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що земельні ділянки, які віднесені до земель лісового фонду та перебували у користуванні Бучанської лісогосподарської установи Київського обласного житлово-комунального управління, були вилучені в останньої без її згоди, проте позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з матеріалів справи вбачається, що прокурору ще у 2004 році було відомо про наявність рішення Ірпінської міської ради Київської області від 27 червня 2002 року № 49-3-XXIV, що підтверджується рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 листопада 2004 року.

У вересні 2016 року перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 30 серпня 2016 року, в якій просив скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Указує на те, що положення Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI, зокрема норми Прикінцевих та перехідних положень, не містять норм щодо зворотної дії в часі. Абзац 3 пункту 5 Перехідних положень встановлює виключний порядок припинення права на захист без застосування строків позовної давності прав українського народу, держави України, територіальних громад від порушень належного їм права власності на землю, завданих незаконним актом органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, існуючий на час виникнення спірних правовідносин. На день звернення прокурора до суду - 13 січня 2015 року строк позовної давності про визнання недійсними рішень Ірпінської міської ради не сплив. Закони України, прийняті шляхом народовладдя, спрямовані на захист державної власності (по суті, власності народу), а тому будь-який відступ судових рішень для надання тих або інших процесуальних переваг власникам інших форм власності та позбавлення законних можливостей захисту у суді власності народу вочевидь суперечать суспільному інтересу, оскільки механізм захисту власності народу звужується. український народ чи територіальна громада як його частина є визначеними Конституцією України суб'єктами права власності на землю в межах території України, рівними в своїх правах перед законом із іншими суб'єктами права власності. Суспільство має право правомірно припускати та одночасно правомірно очікувати, що і окремі члени суспільства (громадяни), і органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування при вирішенні земельних питань додержуються засад правового порядку в Україні, визначених статтею 19 Конституції України. Судом апеляційної інстанцій взагалі упущено обґрунтування моменту обізнаності Кабінету Міністрів України як позивача, визначеного прокурором, щодо обставин порушення інтересів держави, викладених у позовній заяві. Поза увагою залишено доводи прокурора, що до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації щодо користувачів земельних ділянок тощо, особливо зважаючи, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб'єктами владних повноважень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У грудні 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_12 подав заперечення на касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, в яких вказав на те, що відведення спірної земельної ділянки відбулося на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Ірпінської міської ради Київської області. При цьому підготовка цього рішення, виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, його затвердження, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалось за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийняті рішення органом місцевого самоврядування. Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1958 була утворена в складі Державного комітету по земельних ресурсах та є органом виконавчої влади. Таким чином, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Разом із тим ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави як власника землі не підлягає судовому захисту.

У грудні 2016 року Ірпінська міська рада Київської області також подала заперечення на касаційну скаргу, в якій вказала, що органам прокуратури відомо про прийняття рішення Ірпінської міської ради від 27 червня 2002 року № 49-3-XXIV не пізніше ніж у 2004 pоці, а позов подано у 2015 році, після закінчення визначених законом строків позовної давності.

Ухвалою від 15 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 27 червня 2002 року № 49-3-XXIV Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови , землі, вкриті деревною рослинністю, в межах Ірпінського регіону, віднесені до земель житлової та громадської забудови і зараховані до земель запасу.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 13 липня 2007 року № 686-23-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у м. Ірпінь, АДРЕСА_9 ОСОБА_8 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі зазначеного рішення видано державний акт НОМЕР_10 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 квітня 2007 року № 2222 земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_5 придбав ОСОБА_7На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_7 видано державний акт НОМЕР_11 на право власності на вказану земельну ділянку. 10 липня 2008 року ОСОБА_7 відчужено спірну земельну ділянку шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2887 із ОСОБА_3, на підставі якого останньому видано державний акт НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 07 лютого 2008 року № 1432-40-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_10 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_10 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі цього рішення видано державний акт НОМЕР_12 про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_7, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 березня 2008 року № 1249 земельну ділянку площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1 в м. Ірпінь придбав ОСОБА_9 На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_9 видано державний акт НОМЕР_13 про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_7, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. 10 липня 2008 року ОСОБА_9 відчужено спірну земельну ділянку шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2892 із ОСОБА_3, на підставі якого останньому видано державний акт НОМЕР_2 про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_7, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 07 лютого 2008 року № 1454-40-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_7 ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі цього рішення видано державний акт НОМЕР_15 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_8, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 квітня 2008 року № 1518 земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 придбав ОСОБА_3 , якому видано державний акт НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_8, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 25 вересня 2003 року № 422-14- XXIV Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_11 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_3 ОСОБА_11 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.На підставі цього рішення видано державний акт НОМЕР_14 про право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 08 лютого 2008 року № 207 вказану земельну ділянку по АДРЕСА_3 придбав ОСОБА_3якому видано державний акт НОМЕР_4 про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_9, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 27 травня 2008 року № 1805-47-V Про затвердження проекту відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_4 ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.На підставі цього рішення видано державний акт НОМЕР_5 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 02 квітня 2010 року № 1304 вказану земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_4 придбала ОСОБА_5

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до змісту статті 21 цього Закону та статті 31 ЛК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України, відповідно до частини сьомої якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

У зазначених статтях йдеться про порядок вилучення певних земельних ділянок.

Згідно із частиною шостою статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, установив, що спірні земельні ділянки є землями лісового фонду та перебували в державній власності до прийняття оскаржуваних рішень і їх передачі відповідачам.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд на підставі установлених обставин справи, а також вищевказаних норм матеріального права та статей 19, 84 ЗК України, статті 5 ЛК України дійшов обґрунтованого висновку, що спірні земельні ділянки станом на момент відведення першим власникам відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, та що Ірпінська міська рада Київської області не була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала в державній власності, враховуючи, що передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, відповідно до статті 27 ЛК України , статті 149 ЗК України належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, тоді як жодних дій щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірних земель Кабінетом Міністрів України не вчинялося, а спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - держави поза його волею. Апеляційний суд правильно вважав, що відповідно до положень статей 122,149 ЗК України у Ірпінської міської ради Київської області були відсутні повноваження щодо надання у власність громадянам земель для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спорудта зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення.

Отже, заявлений прокурором міста Ірпеня Київської області позов є обґрунтованим.

Разом з тим під час розгляду справи судом першої інстанції до ухвалення рішення ОСОБА_3, Ірпінська міська рада Київської області, ОСОБА_4 звернулися до суду із заявами про застосування позовної давності.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється. Зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України (в редакції до набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Зазначена норма спрямована на захист власників та інших осіб, які мають речові права на майно, від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування, тому не може поширюватися на випадки звернення до суду прокурора з позовом в інтересах держави.

Держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Відповідно до частини другої Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства , вказаний пункт зі статті 268 ЦК України виключено.

Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Російської Федерації , пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 51).

Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а отже, ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Виходячи з викладеного, правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про пропущення прокурором строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, на застосуванні якої наполягали відповідачі. Зокрема, суд правильно виходив із того, що позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органів державної влади і саме держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Так, уперше факт відчуження земельних ділянок органами державної влади мав місце у 2003 році, тому саме від цієї дати почався перебіг строку позовної давності. У подальшому земельні ділянки відчужувалися й видавалися нові державні акти у 2007, 2008 роках, а до суду з цим позовом заступник прокурора звернувся у січні 2015 року, тобто із пропущенням установленого законом трирічного строку позовної давності.

При цьому суд відхилив посилання першого заступника прокурора Київської області на те, що про порушення земельного законодавства органам прокуратури стало відомо за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної у 2014 році , оскільки таке не спростовує висновків суду щодо початку, перебігу й закінчення строку позовної давності.

У цій справі першим заступником прокурора Київської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (частини перша, друга статті 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України ).

Відповідно до статті 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що відведення спірної земельної ділянки відбулося на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Ірпінської міської ради Київської області. При цьому підготовка цього рішення, виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, його затвердження, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалось за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийняті рішення органом місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно зі статтею 9 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1958 була утворена в складі Державного комітету по земельних ресурсах та є органом виконавчої влади.

Таким чином, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

У силу вимог указаних вище норм матеріального права, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення Європейського суду з прав людини від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами прокурора почався у 2003 році, тобто з часу початку передачі спірних земельних ділянок у власність громадян.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно визначено момент, із якого почався перебіг строку позовної давності, є помилковими, спростовуються вищевказаними нормами матеріального права та установленими судом обставинами справи.

Крім того, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості й немотивованості висновків апеляційного суду про те, що про порушення права прокурору стало відомо у 2004 році, оскільки, як зазначив заявник, апеляційний суд не послався на жоден доказ, наявний у справі чи досліджений у судовому засіданні, спростовуються змістом оскаржуваного рішення апеляційного суду, яке є достатньо повним та обґрунтованим, містить, у тому числі, висновки й мотиви стосовно доводів прокурора щодо початку перебігу строку позовної давності. Таким чином, ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Твердження прокурора щодо суспільного інтересу та відновлення становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та ліси, є безпідставними та не впливають на правильність висновків апеляційного суду про відмову в задоволенні позову за спливом строків позовної давності.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик