Постанова

від 06.06.2018 по справі 557/1150/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 557/1150/15-ц

провадження № 61-5833св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., КурилоВ. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7,

третя особа - приватний нотаріус Гощанського районного нотаріального округу Ящук ОленаМихайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 11 квітня 2016 року в складі судді Пацка Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 червня 2016 року в складі колегії суддів: Шеремет А. М., Демянчук С. В., Ковалевича С. П.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Гощанського районного нотаріального округу Ящук О. М., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вона є дочкою ОСОБА_5 та рідною сестрою ОСОБА_6 У 1988 році помер ОСОБА_9 - її батько, після смерті якого спадок прийняла у повному обсязі ОСОБА_5, яка у свою чергу склала заповіт та у рівних частинах та усе майно заповіла своїм донькам. Позивач з ОСОБА_6 домовились про те, що остання сплатить першій половину вартості всього майна, після чого вправі буде оформити право власності на все майно на своє ім'я. Проте, позивачу стало відомо, що 29 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договори дарування, відповідно до умов яких ОСОБА_5 подарувала останній земельну ділянку, розташовану по

АДРЕСА_1, площею 0,1146 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вартістю 43 595,53 грн, а також розміщений на вказаній земельній ділянці житловий будинок, загальною площею 94,3 кв. м, житловою - 58,9 кв. м, із надвірними будівлями, вартість яких разом із будинком становить - 138 100,00 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просила визнати недійсними:

договір дарування домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, вартістю 138 100,00 грн від 29 жовтня 2014 року № 277, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Гощанського районного нотаріального округу Рівненської області Ящук О. М.;

договір дарування земельної ділянки, площею 0,1146 га, вартістю 43 595,53 грн, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої по

АДРЕСА_1, від 29 жовтня 2014 року

№ 276, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Гощанського районного нотаріального округу Рівненської області ЯщукО. М., в частині 1/2 права власності на вказані домоволодіння та земельну ділянку, встановити нікчемність цих же договорів із підстави порушення ними публічного порядку.

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 11 квітня

2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 14 червня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на момент укладення спірних договорів дарування між відповідачами було дотримано вимоги закону щодо форми, змісту та нотаріального посвідчення договорів, здійснено їх державну реєстрацію, а тому відсутності підстави для визнання вказаних правочинів недійсними та нікчемними. Разом з тим, позивачем не доведено, що спірними правочинами порушено її право чи інтерес.

12 липня 2016 рокуОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального правапросила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій належним чином не перевірені надані докази у справі. Крім того, суди не звернули уваги на те, що укладені спірні договори були вчинені ОСОБА_5 під впливом помилки, що на підставі частини першої статті 229, статей 203, 717 ЦК України, є підставою для визнання договорів дарування недійсними у момент їх укладення.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами установлено, що ОСОБА_5 була власником житлового будинку з надвірними будівлями, розташованими по АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія ВМТ № 668780 після смерті свого чоловіка ОСОБА_9

29 жовтня 2014 року ОСОБА_5 укладала договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Ящук О. М., згідно з якими вона подарувала ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1146 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

31 липня 2015 року ОСОБА_6 здійснила державну реєстрацію права власності на житловий будинок та земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 41574881 та № 41575694 та фактично вступила у володіння та управління майном.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада

2009 року № 9 роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оскаржуваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Пунктом 26 вищезазначеного пленуму передбачено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсними, є насамперед сторони правочину.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договорів дарування недійсними позивач посилалась на те, що укладаючи оскаржувані договори ОСОБА_6 ввела в оману ОСОБА_5 та остання під впливом помилки подарувала домоволодіння та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1, проте самі сторони спірних правочинів з позовом про визнання недійсними договорів дарування до суду не зверталися і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій заперечили факт обману або введення в оману при укладенні договорів ОСОБА_5

Отже, вказане вище твердження позивача є припущенням, яке не підтверджене належними та допустимими доказами.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач в силу статті 10 ЦПК України 2004 року зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Статтею 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, встановивши, що на момент укладення договорів дарування між відповідачами було дотримано вимоги закону щодо форми, змісту та нотаріального посвідчення договорів, також здійснено їх державну реєстрацію та з урахуванням того, що сторони спірних правочинів, а саме: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з позовом про визнання договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1

від 29 жовтня 2014 року, не звертались, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні належні та допустимі докази того, що спірні правочини порушують права чи інтереси позивача, а тому немає підстав для визнання вказаних договорів недійсними.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 11 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. І. Журавель

В.М. Коротун

В.І. Крат

В.П. Курило