Рішення

від 21.05.2018 по справі 910/20295/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2018Справа № 910/20295/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОІНВЄСТ", місто Павлоград

Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000", місто Київ

про стягнення 41 550, 00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від позивача: Нижник О.М., довіреність № б/н від 07.12.2017;

від відповідача: Пікуля С.В. за довіреністю № 09/01-18 від 09.01.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОІНВЄСТ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (далі - відповідач) про стягнення 41 550,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір поставки № 09/16/18 від 20.09.2016 року, відповідно до умов якого він передав товар відповідачу, який останнім у визначені строки оплачений не був, внаслідок чого за ним виникла заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.11.2017 року порушено провадження у справі № 910/20295/17, її розгляд призначено на 11.12.2017 року.

11.12.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов супровідний лист з доданими до нього документами, в тому числі відзивом на позовну заяву, у якому суму основної заборгованості визнав та зобов'язався її погасити. Разом з тим, заявив про застосування строку позовної давності до пені, нарахованої за вересень 2016 року, та зменшення розміру стягуваної пені до 3 000,00 грн.

В судовому засіданні 11.12.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.01.2018 року.

Проте, 15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим, враховуючи необхідність дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у статтях 2 та 4 Господарського процесуального кодексу України та з метою недопущення порушення передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України процесуальних прав учасників справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2018 року суд ухвалив здійснювати розгляд справи № 910/20295/17 у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 14.02.2018 року.

12.01.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив та заява про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку із погашенням відповідачем суми основної заборгованості, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 23 510,38 грн. пені, 11 103,79 грн. інфляційних втрат, 2 751,54 грн. 3% річних.

Подана позивачем заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду, а тому подальший розгляд справи здійснювався відповідно до зазначених в ній вимог.

14.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2018 року підготовче засідання у справі № 910/20295/17 відкладено на 14.03.2018 року.

14.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та доповнення до відповіді на відзив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання по справі № 910/20295/17 відкладено на 29.03.2018 року.

29.03.2018 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2018 року підготовче засідання у справі № 910/20295/17 призначено на 25.04.2018 року.

27.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

27.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли доповнення до заперечень.

29.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Під час підготовчого засідання 25.04.2018 року судом проведено відповідні дії, які передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2018 року закрито підготовче провадження та призначити справу № 910/20295/17 до судового розгляду по суті на 21.05.2018 року.

В судовому засіданні 25.04.2018 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 25.04.2018 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.09.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоінвест" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (покупець) укладено договір поставки № 09/16/18 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця відходи полімерів (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Характеристики товару, строк поставки, кількість (маса, вага) та остаточна ціна товару визначаються сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.6. договору оформлення передачі товару здійснюється шляхом складення накладної (під накладною розуміється товарно-транспортна накладна або викатко а накладна) по одному екземпляру для кожної сторони.

Поставка вважається здійсненою у момент, коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий покупцем, про що представники постачальника та покупця роблять відмітку у накладній (в обох екземплярах) із зазначенням дати та часу здійснення поставки. Якщо представник покупця з будь-яких причин не зазначив у накладній дати та часу здійснення поставки, моментом здійснення поставки вважається дата та час, зазначені постачальником у накладній (п. 2.8. договору ).

Згідно п. 4.1. договору ціна товару складає орієнтовно 13,00 грн. за кілограм та остаточно узгоджується сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.2. договору визначено, що якщо інше не передбачено специфікацією на конкретну партію товару, оплата за договором здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 10% передоплати від вартості поставленого товару і 90% в день відвантаження товару.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у разі порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, включаючи день фактичної оплати.

Згідно з п. 8.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін та діє до 31.12.2016 року або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, якщо такі будуть мати місце після вказаної дати.

24.04.2017 року сторони уклали додаткову угоду №1, відповідно до якої продовжили строк дії договору № 09/16/18 від 20.09.2016 року до 31.12.2014 року.

Сторони підписали специфікації №1 від 20.09.2016 року, №2 від 22.11.2016 року, №2/1 від 12.12.2016 року, №1 від 24.04.2017 року, відповідно до яких узгодили найменування, одиницю виміру та ціну товару.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 073 175,63 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними № 302 від 28.09.2016 року на суму 63 069,59 грн., № 352 від 12.12.2016 року на суму 309 492,91 грн., № 195 від 21.08.2017 року на суму 221 147,39 грн., № 211 від 08.09.2017 року на суму 216 778,80 грн., № 185 від 28.07.2017 року на суму 173 720,15 грн., № 158 від 29.06.2017 року на суму 241 372,74 грн., № 153 від 15.06.2017 року на суму 195 464,05 грн., № 127 від 25.05.2017 року на суму 211 716,96 грн., № 121 від 23.05.2017 року на суму 228 432,04 грн., № 98 від 26.04.2017 року на суму 211 981,00 грн.

20.10.2017 року позивач направив до відповідача з претензію №10/17-200 від 20.10.2017 року про сплату заборгованості за договором.

Покупцем за поставлений товар здійснено оплату в загальній сумі 2 073 175,63 грн. до моменту звернення позивача до суду з позовом, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Після звернення позивача до суду з позовом відповідач сплатив 137 926,20 грн. боргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, у зв'язку із чим позивач зменшив заявлені позовні вимоги на вказану суму.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором поставки № 09/16/18 від 20.09.2016 року щодо своєчасної оплати товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього 23 510,38 грн. пені, 11 103,79 інфляційних втрат та 2 751,54 грн. 3% річних.

Відповідач визнає порушення ним зобов'язання з оплати товару, однак просить суд застосувати строк позовної давності до пені, нарахованої за вересень 2016 року, та зменшити розмір стягуваної пені до 3 000,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на суму 2 073 175,63 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними № 302 від 28.09.2016 року на суму 63 069,59 грн., № 352 від 12.12.2016 року на суму 309 492,91 грн., № 195 від 21.08.2017 року на суму 221 147,39 грн., № 211 від 08.09.2017 року на суму 216 778,80 грн., № 185 від 28.07.2017 року на суму 173 720,15 грн., № 158 від 29.06.2017 року на суму 241 372,74 грн., № 153 від 15.06.2017 року на суму 195 464,05 грн., № 127 від 25.05.2017 року на суму 211 716,96 грн., № 121 від 23.05.2017 року на суму 228 432,04 грн., № 98 від 26.04.2017 року на суму 211 981,00 грн.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору поставки № 09/16/18 від 20.09.2016 року строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав в день відвантаження вантажу за видатковими накладними № 302 від 28.09.2016 року, № 352 від 12.12.2016 року, № 195 від 21.08.2017 року, № 211 від 08.09.2017 року, № 185 від 28.07.2017 року, № 158 від 29.06.2017 року, № 153 від 15.06.2017 року, № 127 від 25.05.2017 року, № 121 від 23.05.2017 року, № 98 від 26.04.2017 року.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов'язання зі своєчасної плати поставленого товару належним чином не виконав, здійснивши оплату товару з порушенням строків, встановлених п. 4.2 договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та визнано відповідачем.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару.

У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару за договором, позивачем заявлено до стягнення з останнього 23 510,38 грн. пені, 11 103,79 інфляційних втрат та 2 751,54 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За перерахунком суду розмірі розмір інфляційних втрат становить 5 162,15 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим стягненню з відповідача підлягають 2 751,54 грн. 3% річних.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, суд, перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованими та арифметично вірним.

Разом з тим, відповідачем у відзиві заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені, нарахованої у вересні 2016 року. Суд, розглянувши зазначене клопотання зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" стосовно того, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені, нарахованої з 28.09.2016 року по 30.09.2016 року в сумі 92,99 грн. за порушення зобов'язання з оплати товару за видатковою накладною № 302 від 28.09.2016 року, а звернувся з позовом до суду 15.11.2017 року (відповідно до дати поштового штемпеля підприємства зв'язку), вимоги позивача про нарахування відповідача пені за період з 28.09.2016 року по 30.09.2016 року, не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Водночас, представником відповідачем у відзиві було заявлено про зменшення розміру стягуваної пені до 3 000,00 грн.

Заявлене клопотання мотивоване тим, що основна заборгованість за договором відповідачем погашена в повному обсязі, а прострочення зобов'язання було незначним та викликане фінансовими ускладненнями, а не умислом відповідача.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду; оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру цих санкцій.

Відповідно до п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Враховуючи, що відповідачем, в обґрунтування своїх вимог та заперечень, не надано суду належних доказів щодо свого майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.

Враховуючи викладене, вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 23 417,39 грн. (23 510,38 грн. - 92,99 грн.).

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 09/16/18 від 20.09.2016 року щодо своєчасної оплати поставленого товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню частково в розмірі 23 417,39 грн. пені, 5 162,15 грн. інфляційних втрат та 2 751,54 грн. 3% річних.

Загальна сума ціни позову, з урахування поданої заяви про зменшення позовних вимог, становить - 37 365,71 грн. Відтак, розмір судового збору за відповідні майнові вимоги складає - 1 600,00 грн.

Враховуючи викладене, судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1 345,71 грн. відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, при зверненні до суду з позовом позивач сплатив 2 560,04 грн.

Окремо суд відмічає, що пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

З огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення судового збору, підстави для повернення останньому сплачених 960,04 грн. (2 560,04 грн. - 1 600,00 грн.) судового збору на даній стадії у суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕМП-2000 (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 29; код ЄДРПОУ 31111758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКОІНВЕСТ (54100, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Карла Маркса, будинок 1/36; код ЄДРПОУ 39301761) 23 510 грн. 38 коп. пені, 2 751 грн. 54 коп. 3% річних, 5 162 грн. 15 коп. інфляційних втрат та 1 345 грн. 71 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 13.06.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова