Рішення

від 14.06.2018 по справі 910/3869/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 14.06.2018Справа №  910/3869/18 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу за позовом          публічного акціонерного  товариства "Київенерго" до                    об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Волинь" про                    стягнення  546 969,65 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ВСТАНОВИВ: До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства "Київенерго" до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Волинь" про  стягнення  546 969,65 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеної між сторонами угоди №Р1540537-01/17 від 26.01.2017 року про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді від 05.01.2006 №1540537 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті наданих послуг, у зв'язку з чим у останнього станом на 01.02.2018 року виникла заборгованість у розмірі 369 897,18 грн. У зв'язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 369 897,18 грн., інфляційної складової в розмірі 45 900,17 грн., трьох процентів річних в розмірі 13 225,81 грн. та пені в розмірі 117 946,49 грн. Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного). Згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Малозначними справами є справи, незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (пункт 2 частина 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України). Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту     достовірною інформацією     про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.04.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Волинська, буд. 10, м. Київ, 03151. Однак, станом на дату розгляду справи у судовому засіданні в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверт за номером поштового відправлення 0103045738950 із копією ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.04.2018 з адреси відповідача із зазначенням причини повернення “за закінченням встановленого терміну зберігання”. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. 26.01.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (надалі – позивач, енергопостачальна організація) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Волинь"  (надалі – відповідач, споживач) укладено Угоду №Р1540537-01/17 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1540537 від 05.01.2006 (надалі – угода). Відповідно до п. 1 угоди споживач визнає та підтверджує заборгованість перед енергопостачальною організацією за договором №1540537 від 05.01.2006 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.01.2017 загальною сумою 1   543   897,18 грн. Згідно з п. 2 угоди споживач зобов'язується сплатити зазначену у п. 1 цієї угоди суму протягом січня 2017 року – червня 2017 року щомісячними платежами згідно із додатком 1 цієї угоди до 25 числа кожного місяця за тарифною групою згідно із вищевказаним договором за реквізитами вказаними у даній угоді. Так, згідно із умовами угоди, відповідач зобов'язався здійснювати оплату заборгованості за графіком: січень 2017 – 500   000,00 грн., лютий 2017 – 210   000,00 грн., березень 2017 – 210   000,00 грн., квітень 2017 – 210   000,00 грн., травень 2017 – 210   000,00 грн., червень 2017 – 203   897,18 грн. Пунктом 9 угоди сторони домовилися, що угода втрачає чинність уразі прострочення Споживачем оплати заборгованості понад 10 днів від строку, встановленого у додатку цієї угоди, а Теплопостачальна організація набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу. За твердженням позивача, спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов угоди №Р1540537-01/17 від 26.01.2017 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору №1540537 від 05.01.2006 на постачання теплової енергії у гарячій воді, а саме несвоєчасним та неповним погашенням заборгованості згідно встановленого графіку, що стало підставою виникнення у відповідача заборгованості у загальному боргу в розмірі 369 897,18 грн., інфляційної складової в розмірі 45 900,17 грн., трьох процентів річних в розмірі 13 225,81 грн. та пені в розмірі 117 946,49 грн. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як встановлено судом, у зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №1540537 від 05.01.2006 на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині оплати використаної електричної енергії та наявністю заборгованості за вказаним договором, зокрема у розмірі 1   543   897,18 грн., між позивачем та відповідачем укладено угоду №Р1540537-01/17 від 26.01.2017 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію за вказаним договором. Зі змісту вказаної угоди вбачається, що відповідач визнав та підтвердив факт наявності станом на 01.01.2017 заборгованості загальною сумою 1   543   897,18 грн. за договором №1540537 від 05.01.2006 та зобов'язався здійснювати оплату заборгованості протягом січня 2017 року – червня 2017 року щомісячними платежами до 25 числа кожного місяця за встановленим графіком. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З матеріалів справи, а саме з довідки про стан розрахунків за спожиту від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" теплоенергію, вбачається, що станом на 01.02.2018 відповідачем було частково сплачено заборгованість за угодою про реструктуризацію, а саме у розмірі 1   174   000,00 грн. Інша частина заборгованості, станом на момент розгляду справи по суті, залишена відповідачем без оплати. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 369   897,18 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено. Приймаючи до уваги вищезазначене та враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем за угодою №Р1540537-01/17 від 26.01.2017 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1540537 від 05.01.2006  у розмірі 369   897,18 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та визнана відповідачем, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 369   897,18 грн. За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційної складової в розмірі 45 900,17 грн., трьох процентів річних в розмірі 13 225,81 грн. Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові. Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат. Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме інфляційних втрат у розмірі 45 900,17 грн., трьох процентів річних в розмірі 13 225,81 грн. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені у розмірі 117 946,49 грн. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. Згідно п. 4. Угоди у разі порушення строків та/або розмірів погашення заборгованості Споживач сплачує Теплопостачальній організації пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення. Суд відзначає, що згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, погоджується з наданими розрахунками та приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 117   946,49 грн. Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів. Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України   витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 129, 236 – 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Волинь" (вул. Волинська, буд. 10, м. Київ, 03151; ідентифікаційний код 32977400) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) основний борг за теплову енергію для потреб населення у розмірі 369   897 (триста шістдесят дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн. 18 коп., 3 % річних у розмірі 13   225 (тринадцять тисяч двісті двадцять п'ять) грн. 81 коп., інфляційні втрати у розмірі 45 900 (сорок п'ять тисяч дев'ятсот) грн. 17 коп., пеню у розмірі 117946 (сто сімнадцять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 49 коп. та судовий збір у розмірі 8 204 (вісім тисяч двісті чотири) грн. 54 коп. 3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.       Суддя                                                                                                               С.М. Мудрий