Постанова

від 07.06.2018 по справі 910/18654/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2018 р. Справа№ 910/18654/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Остапенка О.М.

Дідиченко М.А.

за участю секретаря судового засідання Титарєвої Г.І.,

представників:

від позивача - арбітражний керуючий Завора О.І. (ліквідатор),

від відповідача - Авраменко С.Г.,

від третьої особи-1 - Лящовський В.Р.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-трейд"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.10.2017 (повне рішення складено 30.10.2017, суддя Босий В.П.)

у справі № 910/18654/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-холдінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-трейд"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Продагрозбут",

2. Державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України",

3. Іноземне підприємство "Брітіш еко сістем технолоджі",

4. Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу № ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стіомі-холдінг", в особі ліквідатора Завори О.І. (далі - ТОВ "Стіомі-холдінг", позивач, боржник), звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-трейд" (далі - ТОВ "Кернел-трейд", відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу № ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2015 у справі № 910/18654/15 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 у справі № 910/18654/15 апеляційну скаргу ТОВ "Стіомі-холдінг" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2015 у справі № 910/18654/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р. та рішення господарського суду м. Києва від 19.11.2015 р. скасовано, а справу №910/18654/15 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Касаційний господарський суд у своїй постанові дійшов висновку, що укладення після порушення провадження у справі про банкрутство боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів останнього, керівником або органами управління боржника угод щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди, без погодження з розпорядником майна є порушенням положень частини 13 статті 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також порушує права кредиторів боржника на задоволення в процедурах банкрутства їх вимог шляхом продажу майна боржника.

У зв'язку з наведеним Вищий господарський суд вказав, що суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, не надали правової оцінки чи є спірний договір значною угодою в розумінні спеціальних вимог ст.ст. 1, 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та чи свідчить вказана угода про розпорядження майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Окрім того, суд касаційної інстанції зазначив, що в порядку ст.ст. 27, 65 ГПК України при підготовці справи до розгляду, до участі у даній справі необхідно залучити голову чи представника комітету кредиторів ТОВ "Стіомі-холдінг", який згідно спеціальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" представляє інтереси всіх кредиторів боржника.

При новому розгляді справи Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.11.2017 залучив до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Продагрозбут", ДП "Державний резервний насіннєвий фонд", ІП "Брітіш Еко Сістем Технолоджі" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк".

За результатами нового розгляду даної справи рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі № 910/18654/15 позов задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Кернел-трейд" повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-холдінг" майно, отримане на виконання умов договору купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012, а саме: зерно кукурудзи в кількості 16489,468 т; насіння соняшника в кількості 7041,57 т; сою в кількості 20540,104 т; пшеницю 6 класу в кількості 1462,066 т; ячмінь 2 класу в кількості 1982,648 т; жито 3 класу в кількості 1260,954 т; гречку 3 класу в кількості 5526,379 т; ячмінь 3 класу в кількості 5360,516 т.; стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти, отримані на виконання умов договору купівлі-продажу №ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012, у розмірі 253364579,63 грн.; в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/18654/15 прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 задоволено заяву колегії суддів у складі у складі головуючого судді Верховця А.А., суддів: Доманської М.Л., Пантелієнка В.О. про самовідвід у справі №910/18654/15.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 17.05.2018, для розгляду справи №910/18654/15 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Сотніков С.В., судді: Остапенко О.М., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 постановлено здійснювати розгляд справи № 910/18654/15 колегією суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Остапенко О.М., Шаптала Є.Ю., яка визначена протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.05.2018, розгляд справи № 910/18654/15 призначено на 05.06.2018.

Суддя Шаптала Є.Ю. перебував у відпустці з 31.05.18 по 05.06.18, у зв'язку з чим на підставі розпорядження керівника апарату суду від 04.06.2018 № 09.1-08/1399/18 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи для заміни судді, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем).

У відповідності до ч. 10 ст. 32 ГПК України та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2018 для розгляду справи № 910/18654/15, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Шаптали Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Остапенко О.М., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 постановлено здійснювати розгляд справи № 910/18654/15 колегією суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Остапенко О.М., Дідиченко М.А., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2018.

В судовому засіданні 05.06.2018 оголошувалась перерва до 07.06.2018 відповідно до ст. 216 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Встановивши обставини укладення оспорюваного договору після порушення у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-холдінг", який є правочином про відчуження майна боржника, балансова вартість якого перевищувала один відсоток балансової вартості активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-холдінг", без погодження із розпорядником майна боржника, суд дійшов висновку про суперечність такого правочину приписам ч. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а відтак і про задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності у вигляді двосторонньої реституції відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відхиляючи доводи відповідача про непідсудність даної справи та клопотання про передачу її для розгляду в межах справи № 5011-46/5221-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-холдінг" місцевий господарський суд послався на висновки, викладені в постанові Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 у справі № 5011-46/5221-2012, за якими визнано відсутність підстав для розгляду даного позову в межах справи про банкрутство та належність її розгляду в окремому позовному провадженні судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, тобто Господарським судом міста Києва.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з її розглядом з порушенням виключної підсудності, встановленої ч. 10 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинної до 15.12.2017), а також неправильним застосуванням норм матеріального права, що виявилась у застосуванні ч. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка не розповсюджує свою дію на спірні правовідносини. За твердженням відповідача, обмеження правомочностей керівника боржника у справі про банкрутство на укладення окремих договорів шляхом погодження таких дій з розпорядником майна законодавство пов'язує виключно з введенням та чинністю процедури розпорядження майном боржника, яка, в даному випадку, була введена господарським судом 08.07.2013 ухвалою підготовчого засідання у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-холдінг", тобто після укладення оспорюваного договору. Тобто, помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм ч. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" призвело до прийняття неправильного рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 23.04.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдинг" (продавець) в особі директора Огуя О.В., який діяв на підставі статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № ПЗ-12/СТМ (далі - договір, оспорюваний договір), відповідно до умов п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві зернові та олійні культури власного виробництва, а саме: пшеницю, ячмінь, кукурудзу, сою, насіння соняшника (далі - товар) вирощені на орендованих землях в сезоні урожаю 2012 року, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, у порядку і в строки, згідно з даним договором.

Пунктом 1.2 договору узгоджено, що планова (орієнтовна) кількість та ціна товару, який продавець зобов'язується передати покупцю за даним договором визначається в додатку 1, який є невід'ємною частиною договору та підписується сторонами до 27.04.2012.

За умовами п. 1.3 договору сторони дійшли згоди про те, що фактична (остаточна) кількість та ціна проданого по договору товару може відрізнятись від планової (орієнтовної) кількості та ціни товару, зазначеної в Додатку №1, та буде визначатись сторонами в момент передачі товару продавцем покупцю у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 8.1 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині виконання сторонами взятих на себе зобов'язань - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

У додатку № 1 до договору, який підписано 26.04.2012, сторонами погоджена кількість та ціна товару на загальну суму 235 064 976,00 грн.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України).

За ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ст. 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Частинами 1, 2 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Тобто, підписавши 26.04.2012 додаток № 1 до договору № ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012, сторони досягли згоди щодо істотних умов договору - кількості та ціни товару, що не заперечується сторонами під час розгляду даної справи в суді, а відтак він набув чинності для сторін саме з 26.04.2012.

На виконання умов договору, протягом періоду з липня 2012 року по березень 2013 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 200319836,74 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними (т. 1 а.с. 29-98).

Частину товару на загальну суму 4716967,22 грн. було повернуто продавцю, що підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдинг" (т. 1 а.с. 102).

Відповідач оплатив поставку товару на загальну суму 253364579,63 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 103-115), довідками банківських установ та виписками по рухунку (т. 1 а.с. 116-134).

Обставини виконання оспорюваного договору сторонами не заперечуються.

Разом з тим, Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.04.2012 порушив провадження у справі № 5011-46/5221-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдинг", з моменту порушення провадження у справі введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, який діє на весь час провадження справи про банкрутство.

Колегія суддів відзначає, що з дня порушення провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі та на його діяльність розповсюджуються норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), які є спеціальними та пріоритетними перед іншими актами цивільного законодавства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що директор боржника - ТОВ "Стіомі-Холдинг" Огуй О.В. зобов'язаний був отримати згоду розпорядника майна на укладення договору, оскільки до підписання Додатку № 1 до договору Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі № 5011-46/5221-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдинг", а тому договір укладено з порушенням ч. 13 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що є підставою згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 4 Закону про банкрутство щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Згідно визначень, наведених у ст. 1 Закону про банкрутство,

розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища;

розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цим Законом;

значні угоди - угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди.

Частиною 13 статті 13 Закону про банкрутство (тут і далі в редакції станом на час укладення оспорюваного договору) встановлені обмеження для вчинення боржником юридично-значимих дій, а саме керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:

передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;

розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Тобто, у процедурі розпорядження майном з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника законодавством обмежена дієздатність боржника, зокрема, на укладання значних угод без згоди розпорядника майна.

З матеріалів справи вбачається, що укладений сторонами оспорюваний договір був укладений після порушення провадження у справі про банкрутство, без згоди розпорядника майна та є значною угодою в розумінні Закону про банкрутство, оскільки був направлений на розпорядження майном підприємства-боржника, балансова вартість якого складала понад один відсоток балансової вартості активів боржника, яка станом на 26.04.2012 згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдинг" становила 433169 тис. грн.

Колегія суддів відзначає, що обмеження, встановлені ст. 13 Закону про банкрутство, діють лише під час процедури розпорядження майном боржника, введеної у справі про банкрутство.

Частиною першою статті 11 Закону про банкрутство передбачено, що суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено цим Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити розпорядника майна неможливо, розпорядник майна призначається на підготовчому засіданні.

Положеннями частини першої статті 13 Закону про банкрутство визначено, що з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, з аналізу положень частини першої статті 11 та частини першої статті 13 Закону про банкрутство вбачається, що рішення про введення процедури розпорядження майном та призначення розпорядника майна боржника господарський суд може ухвалити або на стадії порушення провадження у справі про банкрутство (в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство) або за результатами підготовчого засідання.

При цьому, кожна судова процедура, передбачена статтею 4 Закону про банкрутство вводиться господарським судом шляхом постановлення окремих ухвал (про введення процедури розпорядження майном, про санацію, про затвердження мирової угоди, про ліквідацію банкрута) та прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Такі судові рішення набирають законної сили у відповідності до процесуального законодавства з моменту їх прийняття та не мають ретроспективної дії.

На переконання колегії суддів, повноваження керівника боржника на укладення значних правочинів у разі, якщо відносно боржника суд порушив провадження у справі про банкрутство та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів, але не вирішив питання про введення процедури розпорядження майном та не призначив розпорядника майна, не обмежуються, якщо інших обмежень не передбачено статутом підприємства.

В даному конкретному випадку, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2012 було прийнято заяву Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" до розгляду та порушено провадження у справі № 5011-46/5221-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі - Холдінг", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Питання про введення у справі № 5011-46/5221-2012 процедури розпорядження майном боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі - Холдінг" було вирішено в підготовчому засіданні господарського суду ухвалою від 08.07.2013.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2013 у справі № 5011-46/5221-2012 визнано безспірні грошові вимоги Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" до Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдінг" у розмірі 1166428,25 грн.; зобов'язано заявника подати до офіційних друкованих органів оголошення про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдінг" з метою виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів боржника; введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдінг" та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Завору Олега Івановича.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство, а також введення мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника, має місце обмеження право-дієздатності боржника і у керівника боржника або органів його управління виникає обов'язок діяти згідно вимог спеціальних норм Закону про банкрутство, зокрема, дотримуватись при укладенні угод приписів ч. 13 ст. 13 вищевказаного Закону, а саме, виключно за погодженням з розпорядником майна укладати значні угоди, оскільки суперечить ч. 1 ст. 13 Закону про банкрутство та не відповідає встановленим у даній справі фактичним обставинам щодо введення процедури розпорядження майном боржника у підготовчому засіданні господарського суду ухвалою від 08.07.2013.

При цьому, з моменту порушення провадження у справі № 5011-46/5221-2012 про банкрутство по відношенню до боржника-позивача у даній справі застосовувались лише обмеження, що випливають з мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно з визначенням, наведеним в абзаці двадцять четвертому статті 1 Закону про банкрутство, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

В силу приписів частини четвертої статті 12 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що суть мораторію полягає в обмеженні дієздатності боржника в частині виконання грошових зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також забороні кредиторам стягувати з боржника заборгованість за такими зобов'язаннями у примусовому порядку.

Одночасно статтею 12 Закону про банкрутство передбачені заходи щодо забезпечення вимог кредиторів, які полягають у реалізації права господарського суду заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала. Також, господарський суд має право відсторонити керівника боржника від посади та покласти виконання його обов'язків на розпорядника майна, про що також суд виносить ухвалу.

Докази вжиття господарським судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів матеріали справи не містять, у зв'язку з чим належить дійти висновку про відсутність будь-яких обмежень у керівника укладати будь-які правочини, в тому числі значні, протягом строку з 25.04.2012 - дня порушення провадження у справі про банкрутство та до дня введення процедури розпорядження майном боржника, введеної ухвалою від 08.07.2013 у справі № 5011-46/5221-2012.

Колегія суддів також вважає помилковими посилання суду першої інстанції на висновки Вищого господарського суду України у постанові від 27.09.2016 про направлення даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції, як такі, що суперечать процесуальному праву.

Так, Вищий господарський суд України у своїй постанові дійшов висновку, що укладення після порушення провадження у справі про банкрутство боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів останнього, керівником або органами управління боржника угод щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди, без погодження з розпорядником майна є порушенням положень частини 13 статті 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також порушує права кредиторів боржника на задоволення в процедурах банкрутства їх вимог шляхом продажу майна боржника.

У зв'язку з чим зазначив про порушення судами попередніх інстанцій вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, про не надання правової оцінки чи є спірний договір значною угодою в розумінні спеціальних вимог ст.ст. 1, 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та чи свідчить вказана угода про розпорядження майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 111-9 встановлено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Одночасно, відповідно до положень ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Тобто, обов'язок правильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин покладається на суд першої інстанції, який повторно розглядає справу із врахуванням відповідних вказівок суду касаційної інстанції щодо встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові Вищого господарського суду України від 27.09.2016 зазначено про не дослідження судами попередніх інстанцій обставин чи є спірний договір значною угодою в розумінні спеціальних вимог ст.ст. 1, 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та чи свідчить вказана угода про розпорядження майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника. Також, надано вказівку про необхідність в порядку ст.ст. 27, 65 ГПК України при підготовці справи до розгляду залучити до участі у даній справі голову чи представника комітету кредиторів ТОВ "Стіомі-Холдінг", який згідно спеціальних норм Закону про банкрутство представляє інтереси всіх кредиторів боржника.

А відтак, суду першої інстанції за результатами нового розгляду даної справи необхідно було залучити до участі у справі комітет кредиторів ТОВ "Стіомі-Холдінг" та встановити обставини, які б свідчили або спростовували укладання сторонами значної угоди в розумінні Закону про банкрутство, дійсність якої є предметом спору, а відповідно і можливість у зв'язку з встановленими обставинами застосування до спірних правовідносин частини 13 статті 13 Закону про банкрутство.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції хоч і встановив на виконання вказівок касаційного суду обставини, які підтверджують, що оспорюваний договір є значною угодою в розумінні Закону про банкрутство, втім неправильно застосував до спірних правовідносин норми частини 13 статті 13 Закону про банкрутство, оскільки не врахував обставини введення процедури розпорядження майном боржника у справі № 5011-46/5221-2012 після укладення оспорюваного договору, лише з 08.07.2013.

При цьому, суд першої інстанції помилково відхилив доводи відповідача в зазначеній частині із посиланням на те, що факт відсутності призначеного господарським судом розпорядника майном боржника, при наявності порушеного провадження у справі про банкрутство і введеного мораторію на задоволення вимог кредиторів, не надає керівнику боржника або органам управління боржника права одноособово, без погодження з розпорядником майна, укладати значні угоди від імені боржника, оскільки фактично ототожнив два різних поняття процедура розпорядження майном боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів , що різняться як правовою підставою виникнення так і наслідками їх застосування до боржника в межах справи про банкрутство, про що було вказано колегію суддів вище.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України).

Оскільки при вчиненні оспорюваного правочину обмеження встановлені частиною 13 статті 13 Закону про банкрутство не застосовувались до позивача як боржника у справі про його банкрутство, відповідно він мав необхідний обсяг цивільної дієздатності під час укладення договору, а відтак колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу № ПЗ-12/СТМ від 23.04.2012 недійсним з підстави ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, а відтак і підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи, що застосування наслідків недійсності правочину є похідною позовною вимогою, у її задоволенні належить також відмовити.

За вказаних обставин, колегія суддів констатує порушення судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права - частини 13 статті 13 Закону про банкрутство, що визнається підставою для скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України належить прийняти нове рішення у скасованій частині про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Щодо доводів апеляційної про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині виключної підсудності передбаченої ч. 10 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинної до 15.12.2017) колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити з огляду на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Частина 4 статті 10 Закону кореспондується з положеннями п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін. Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (остання частина ст. 16 ГПК України), та розглядаються у позовному провадженні - на відміну від: заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника (ст. 20 Закону); заяв щодо відшкодування збитків у зв'язку з відмовою керуючого санацією від правочину (договору); заяв щодо порушення сторонами умов правочинів (договорів), вчинених згідно з планом санації (ч. ч. 10, 11 ст. 28 Закону); спорів, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна (ч. 8 ст. 44 Закону), які розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство.

Натомість статтею 20 Закону про банкрутство встановлено можливість розгляду заяви (поданої в порядку цієї статті) в межах провадження у справі про банкрутство (не у позовному провадженні). При цьому, вимоги такої заяви мають бути обґрунтовані підставами, передбаченими статтею 20 Закону, мають містити посилання саме на цю норму Закону та можуть бути задоволені у разі встановлення наявності передбачених цією статтею підстав.

Водночас, звернення до господарського суду з позовною заявою про визнання правочинів недійсними на підставі порушень загальних вимог Цивільного кодексу України при укладанні чи при виконанні відповідних правочинів передбачає її розгляд у позовному провадженні (а не в межах справи про банкрутство) і, в такому разі, положення ст. 20 Закону застосуванню не підлягають. Вимоги позову, в цьому випадку, ґрунтуються на допущених при укладенні оспорюваного договору порушеннях загальних вимог Цивільного кодексу України. При цьому, позивач може визначити відповідачем не тільки боржника, а й іншу особу.

Поряд з цим, стаття 20 Закону про банкрутство передбачає особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку цієї статті, зокрема, у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених ч. 1 цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдінг" подано до господарського суду з посиланням в якості підстави для визнання недійсним оспорюваного договору на загальні норми Цивільного кодексу України, зокрема частину 2 статті 203, частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Про наявність передбачених ст. 20 Закону про банкрутство підстав для визнання спірного договору недійсним, у позовній заяві товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-Холдінг" не йдеться, на зазначену статтю позивач не посилався.

Отже, справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство та розглядаються у окремому позовному провадженні - на відміну від заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника згідно ст. 20 Закону про банкрутство.

Тобто, в даному випадку, позовна заява правомірно розглянута в окремому позовному провадженні Господарським судом міста Києва, в якому розглядається справа про банкрутство позивача, без порушення виключної підсудності, встановленою ст. 16 ГПК України (в редакції до 15.12.2017).

Згідно із частинами 1, 4, 8, 14 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тобто, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 256458,40 грн., що сплачений за подання апеляційної скарги.

Одночасно, відповідач при зверненні до апеляційного суду не доплатив судовий збір в сумі 9301,60 грн., який підлягає сплаті до Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-трейд" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі № 910/18654/15 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. В позові відмовити повністю.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіомі-холдінг" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; ідентифікаційний код 32827667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-трейд" (01001, м. Київ, пров. Тараса Шевченка, 3; ідентифікаційний код 31454383) 256458,40 (двісті п'ятдесят шість чотириста п'ятдесят вісім) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-трейд" (01001, м. Київ, пров. Тараса Шевченка, 3; ідентифікаційний код 31454383) в доход Державного бюджету України 9301 (дев'ять тисяч триста одна) грн. 60 коп.

7. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.06.2018.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді О.М. Остапенко

М.А. Дідиченко