Рішення

від 14.06.2018 по справі 910/4529/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2018Справа № 910/4529/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ПЛАСТИК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАС-ПОЛІМЕР"

про стягнення 68550,45 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ПЛАСТИК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАС-ПОЛІМЕР" про стягнення 68550,45 грн., з яких: 55049,50 грн. - основний борг, 7612,93 грн. - штрафні санкції, 3707,00 грн. - інфляційні втрати, 181,02 грн. - 3% річних, 2000,00 грн. - витрати на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №41 від 24.05.2017 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4529/18, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 18.04.2018, яка повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку за закінченням встановленого строку зберігання.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ПЛАСТИК" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛАС-ПОЛІМЕР" (покупець) укладений договір поставки №41 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити товар.

Згідно із п. 1.3. договору, асортимент, кількість та вартість товару узгоджується сторонами по кожній партії окремо та зазначається в видатковій накладній. Видаткова накладна є недіємною частиною даного договору.

Поставка товару (партії товару) вважається виконаною постачальником в момент передачі товару (партії товару) уповноваженому представнику покупця, що підтверджується отриманою від останнього письмової довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (з підписом представника) та його підписом у видатковій накладній, після чого право власності на товар переходить до покупця (п. 3.3.).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата за товар здійснюється покупцем на умовах попередньої оплати у розмірі 100% від узгодженої сторонами вартості товару згідно видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.2 договору покупець зобов'язаний зробити попередню оплату вартості партії товару у термін не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати укладання сторонами видаткової накладної на окрему партію товару.

У відповідності до п. 7.3. договору, за порушення строків оплати товару покупець, на вимогу постачальника сплачує йому штрафні санкції в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договір вступає в законну силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017 року, а в частині виконання грошових зобов'язань за цим договором - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 82249,50 грн. згідно із видатковими накладними № 136 від 24 травня 2017 року на суму 6000,00 грн., № 170 від 27 червня 2017 року на суму 21 000,00 грн., № 186 від 07 липня 2017 року на суму 9 000,00 грн., № 217 від 07 серпня 2017 року на суму 12 000,00 грн., № 236 від 22 серпня 2017 року на суму 18 000,00 грн., № 290 від 19 жовтня 2017 року на суму 16 249,50 грн.

Відповідач частково сплатив вартість поставленого позивачем товару на суму 27200,00 грн., у зв'язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 55049,50 грн., а саме: за видатковою накладною № 186 від 07.07.2017 у сумі 8800,00 грн., за видатковою накладною № 217 від 07.08.2017 у сумі 12 000,00 грн., за видатковою накладною № 236 від 22.08.2017 у сумі 18 000,00 грн., за видатковою накладною № 290 від 19.10.2017 у сумі 16 249,50 грн.

У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховані штрафні санкції (пеню) у сумі 7612,93 грн., інфляційні втрати у сумі 3707,00 грн. та 3% річних у розмірі 181,02 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними №136 від 24.05.2017, №170 від 27.06.2017, №186 від 07.07.2017, №217 від 07.08.2017, №236 від 22.08.2017, №290 від 19.10.2017 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 82249,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 4.2 договору сторони погодили, що відповідач здійснює оплату вартості товару у термін не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати укладання сторонами видаткової накладної на окрему партію товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений позивачем товар на суму 27200,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок з рахунку позивача.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 55049,50 грн. (82249,50 грн. - 27200,00 грн.).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки матеріалами справи підтверджується невиконане зобов'язання за договором у сумі 55049,50 грн., доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 55049,50 грн.

Позивачем нараховані пеня у сумі 7612,93 грн., нарахована за періоди: з 12.07.2017 по 12.01.2018, з 10.08.2017 по 10.02.2018, з 29.08.2017 по 01.03.2018, з 24.10.2017 по 10.04.2018, інфляційні втрати у сумі 3707,00 грн., нараховані за липень 2017 року по лютий 2018 року, за серпень 2017 року по лютий 2018 року, за вересень 2017 року по лютий 2018 року, за листопад 2017 року по лютий 2018 року, та 3% річних у розмірі 181,02 грн., нараховані за періоди: з 13.01.2018 по 10.04.2018, з 11.02.2018 по 10.04.2018, з 02.03.2018 по 10.04.2018.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п. 7.3. договору, відповідно до якого сторони погодили, що за порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу штрафні санкції в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено судом, позивачем при розрахунку пені враховані положення п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Розрахунок штрафних санкцій (пені) у сумі 7612,93 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розрахунок 3% річних у сумі 181,02 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено розмір інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача становлять 3706,94 грн., у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд задовольняє частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ПЛАСТИК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАС-ПОЛІМЕР" про стягнення 68550,45 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Позивачем в підтвердження витрат на правову допомогу надано суду договір №ЮП-03/18 про надання юридичних послуг від 10.04.2018, укладений між позивачем та ФОП Вознюк Оксаною Леонідівною; платіжне доручення № 1299 від 10.04.2015 на суму 2000,00 грн. за надання юридичних послуг.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Оскільки, грошові кошти у розмірі 2000,00грн. за надання юридичної допомоги позивач сплатив Фізичній особі-підприємцю Вознюк О.Л., а не особі, яка є адвокатом, то вказана сума не може бити віднесена до судових витрат та не підлягає відшкодуванню на підставі ст. 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене, заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу у сумі 2000,00 грн. не підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАС-ПОЛІМЕР" (03148, м. Київ, вулиця КОМІСАРА РИКОВА, будинок 2А, офіс 4, ідентифікаційний код 40350508) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ПЛАСТИК" (08720, Київська обл., Обухівський район, місто Українка, вулиця СОСНОВА, будинок 5, квартира 112, ідентифікаційний код 37909487) основний борг у розмірі 55049,50 грн., штрафні санкції у сумі 7612,93 грн., інфляційні втрати у розмірі 3706,94 грн., 3% річних у розмірі 181,02 грн. та судовий збір у розмірі 1761,99 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту рішення: 14.06.2018.

Суддя О.В. Гулевець