Постанова

від 12.06.2018 по справі 280/57/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №280/57/18 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.

Категорія 30 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.

секретаря судового засідання Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 280/57/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до приватного підприємства Полісся про відшкодування збитків

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року, ухвалене суддею Василенком Р.О. у місті Коростишеві

встановив:

У січні 2018 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили стягнути з ПП Полісся на їх користь збитки (упущену вимогу) в сумі 24 321,50 грн, а саме по 12160,75 грн кожному, за самовільне зайняття із 10.05.2017 по осінь 2017 року належної їм земельної частки (паю), кадастровий номер 1822583000:05:000:0022.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування скарги зазначили, що вищевказану справу було розглянуто в порядку спрощеного провадження та, в порушення вимог ч. 3 ст. 274 ЦПК України, судом першої інстанції не взято до уваги заявлене ними в позовній заяві клопотання про можливий виклик свідків, які підтвердили б про самовільне зайняття відповідачем належної їм земельної ділянки. У зв'язку з чим, були змушені звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки всупереч їх волі, без будь-яких правових підстав, відповідач самовільно, починаючи з 10.05.2017 по осінь 2017 року користувався належною їм на праві власності земельною ділянкою. Окрім того, зазначили, що будь-якої плати за таке користування вони не отримали.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 10.11.2016 визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства Квітневе розміром 3,23 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЖТ 0294785, яка розташована на території Квітневої сільської ради Коростишівського району, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, померлого 01.03.2015, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4, померлої 20.03.1999 (а.с. 6).

ОСОБА_5 до розпорядження голови Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області від 21.03.2017 № 87 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) (а.с. 7-8).

Зі змісту витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що ОСОБА_1В та ОСОБА_2 з 08.05.2017 на праві приватної спільної часткової власності належить по ? частині земельної ділянки, що знаходиться на території Квітневої сільської ради Коростишівського району Житомирської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1822583000:05:000:0022 (а.с. 9-10).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не надано суду будь-яких доказів на підтвердження факту самовільного зайняття та користування відповідачем земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_1В та ОСОБА_2

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

ОСОБА_5 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Зі змісту ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України.

ОСОБА_5 зі статтею 211 ЗК України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч. 1 ст. 212 ЗК України).

За змістом статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із таких засобів є відшкодування заподіяних збитків

Статтями 156, 157 ЗК України зазначені підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. У тому числі, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачами до суду першої інстанції було надано лист, з якого вбачається, що в березні 2017 року останні зверталися до директора ПП Полісся , якого повідомляли про їхнє бажання самостійно господарювати на оспорюваній ділянці. У зв'язку з чим, просили не проводити на ній будь-якої діяльності та забезпечити доступ до вказаних земельних ділянок для використання їх згідно цільового призначення з 10 квітня 2017 року (а.с. 11).

В листі від 19.06.2017, адресованого голові Коростишівської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що всупереч їхньому прохання ПП Полісся продовжило обробіток паю, засіявши його горохом. А тому, просили голову ініціювати розгляд їх звернення на виїзному засіданні профільної постійної комісії Коростишівської міської ради, щоб задокументувати факт без договірного використання ПП Полісся належною їм земельної частки (паю) (а.с. 12).

Також, позивачами було надано суду інформацію, отриману від Управління агропромислового розвитку Житомирської обласної державної адміністрації про середню врожайність ярих зернових культур в сільськогосподарських підприємствах області у 2017 році (згідно даних форми № 37-сг станом на 01.11.2017 Звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур ) та про середні закупівельні ціни на зерно станом на 22.12.2017 (а.с. 13).

Однак, вказані листи не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували факт самовільного зайняття відповідачем із 10.05.2017 по осінь 2017 року належної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельною ділянкою, що стало б підставою для відшкодування збитків власникам землі у зв'язку з порушенням земельного законодавства.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, мешканці с. Квітневе Коростишівського району Житомирської області зазначили, що вони знають місце розташування належної позивачам земельної ділянки. На прохання ОСОБА_2 у серпні 2017 року вони приїздили до вказаної земельної ділянки та вона була засіяна горохом. На їх думку, обробкою земельної ділянки та її засіванням займався відповідач, оскільки саме це підприємство здебільшого орендує земельні паї мешканців села.

За таких обставин, коли матеріали справи не містять та позивачами не надано суду жодного належного та допустимого доказу користування саме ПП Полісся вищевказаною земельною ділянкою, не заслуговують на увагу посилання апелянтів на те, що внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки вони не отримали доходів, які могли би реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було порушено, оскільки доказів того, що збитки спричинені протиправними діями саме відповідача, не доведено останніми.

ОСОБА_5 частині 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як визначено частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази та обставини, на які посилаються заявники в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.

Будь-яких належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України, апелянтами не представлено.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Судді

Повний текст складено 15.06.2018