Ухвала

від 05.06.2018 по справі 589/4953/13-ц

ШОСТКИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 589/4953/13-ц

Провадження № 6/589/1/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Курбанової А.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Надточій І.М.

представника ДВС - Денисюка Д.Г.

стягувача - ОСОБА_2,

представника стягувача ОСОБА_3

боржника - ОСОБА_4

представника боржника - ОСОБА_5

представника заінтересованої особи - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка подання старшого державного виконавця Шосткинського міськрайонного управління юстиції у Сумській області Осовика К.М. про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами у справі № 589/4953/13-ц, -

ВСТАНОВИВ:

10 листопада 2016 року старший державного виконавця Шосткинського міськрайонного управління юстиції у Сумській області Осовик К.М. звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами.

Подання обґрунтовував тим, що в нього на виконанні знаходяться виконавчі провадження з примусового виконання двох виконавчих листів Шосткинського міськрайонного суду Сумської області № 589/4953/13-ц від 28.04.2016 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2595000 грн. (ВП № 51103017) та 3654 грн. судових витрат (ВП № 51071210).

Вказував, що в ході виконавчого провадження було встановлено, що боржник та ОСОБА_8 перебувають у шлюбі з 28.12.1991р. Також виявлено, що чоловік боржника - ОСОБА_8 є власником нерухомого та рухомого майна, придбаного під час шлюбу, а саме:

- автомобіля FORD FIESTA 1388, 2008 р.в., синього кольору, державний номер НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_3;

- автомобіля MERCEDES-BENZ SPRINTER 418 CDI 2987, 2009 р.в., червоного кольору, державний номер НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_4;

- земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 0,1 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3;

- земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_5, площа 0,025 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_3;

- адмінбудівлі з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1; загальною площею 847,0 кв. м;

- будинку за адресою: АДРЕСА_3;

- адмінбудівлі з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2; загальною площею 118,9 кв. м.

Посилаючись на те, що частки чоловіка та дружини в спільному сумісному майні подружжя є рівними, державний виконавець просив визначити частку боржника ОСОБА_4 в розмірі 1/2 в спільному майні подружжя.

Заперечуючи проти подання державного виконавця, боржник вказувала, що все майно, у якому просить визначити частку державний виконавець, придбавалось її колишнім чоловіком хоча і під час шлюбу, однак за його особисті кошти, і до цього майна вона відношення немає і на нього не претендує, вважає його особистою власністю ОСОБА_8 Також зазначала, що державний виконавець не мав право подавати подання про визначення частки майна боржника у спільному майні з іншими особами, оскільки стягнення на майно боржника, яким він спільно володіє з іншими особами, можливо лише у разі недостатності майна, належного виключно боржнику.

В свою чергу її представник вказував також, що діючим законодавством визначено черговість майна, на яке звертається стягнення, а з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державному виконавцю відомо, що боржник володіє іншим нерухомим майном (нежитловою будівлею магазину Господар ), однак дане майно в поданні не вказано, не проводилася оцінка цього майна, не з'ясовано чи достатня вартість виявленого майна боржника для виконання рішення суду. Крім того, представник боржника вказувала на те, що виконавець звернувся до суду із даним поданням передчасно, не провівши спочатку опис та арешт майна, зазначеного у поданні. Наведене, на її думку, суперечить положенням ст. ст. 48, 53 Закону України Про виконавче провадження .

Заперечуючи проти подання державного виконавця, ОСОБА_8, діючи через свого представника, подав 08.02.2018 р. до суду відзив на подання. Відповідно до вказаного відзиву вказував, що майно, в якому державний виконавець просить визначити частку боржника, яким вона спільно володіє з іншими особами, належить йому на праві особистої власності та було придбано, хоча й у період шлюбу, але у періоди його окремого проживання із дружиною, за його особисті кошти і кошти, отримані у позику, і в якості доходів від підприємницької діяльності.

Стягувач та її представник подання підтримали, окрім вимог про визначення частки боржника у земельних ділянках, оскільки вказані земельні ділянки були набуті ОСОБА_8 шляхом безоплатної приватизації, а тому є його особистою власністю. Представник стягувача вказував на те, що подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, подано державним виконавцем не з метою звернення стягнення на таке майно, а з метою визначення всього майна, належного ОСОБА_4, в тому числі, яке належить останній спільно з іншими особами. Вважав, що звертаючись до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, державний виконавець діяв у відповідності до вимог ст. 48 Закону України Про виконавче провадження , якою передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану. Зазначив також, що є безпідставними доводи про те, що нерухоме майно, яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_8, та є спільним майном подружжя, ОСОБА_8 придбав в особисту приватну власність, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження даних обставин.

Заслухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши їх доводи, суд дійшов висновку, що подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Шосткинським міськрайонним судом Сумської області у цивільній справі № 589/4953/13-ц 28.04.2016 видано два виконавчих листи про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2595000 грн. (ВП № 51103017) та 3654 грн. судових витрат (ВП № 51071210).

13 травня 2016 року старший державний виконавець Шосткинського МРВ ДВС ГТУЮ у Сумській області виніс дві постанови про відкриття виконавчих проваджень. Оглядом матеріалів виконавчого провадження ВП № 51103017 та з пояснень представника ДВС встановлено, що дане подання внесено саме в рамках ВП № 51103017, у межах якого здійснюється примусове виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2595000 грн.

За приписами ст. 48 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі й обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Також положеннями ч. 1 ст. 443 ЦПК України передбачено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

При вирішенні питання про визначення частки у спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до частини 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у справі спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Аналогічні засади поділу майна подружжя закріплені і у ч. 1 ст. 70 СК України.

Таким чином, під час вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншими особами, у зв'язку з виконанням судового рішення, суд повинен з'ясовувати, чи спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами 1, 2 статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Судом встановлено, що 28.12.1991р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 був укладений шлюб /т.с. 1 а.с. 13/. Вказаний шлюб був розірваний рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 04.04.2016р. у цивільній справі № 589/384/16, яке набрало законної сили 15.04.2016р. /т.с.1 а.с. 230/.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 72574491 /т.с. 1 а.с. 9-11/, ОСОБА_8 є власником:

- земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_6, площа 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3; право власності зареєстровано 06.08.2015;

- земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_5, площа 0,025 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_3; право власності зареєстровано 06.08.2015;

- адмінбудівлі з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1; загальною площею 847,0 кв. м;

- адмінбудівлі з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2; загальною площею 118,9 кв. м.;

- будинку за адресою: АДРЕСА_3.

При цьому, адмінбудівля з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 набуті на підставі договору купівлі-продажу від 28.11.2007р. /т.с.1 а.с. 184/. При укладенні цього договору ОСОБА_4, як дружина ОСОБА_8, дала свою письмову згоду на придбання вказаної адмінбудівлі, також у вказаній заяві зазначила, що дана угода укладається в інтересах сім'ї і за кошти сімейного бюджету / т.с. 1 а.с. 187/. Договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 28.11.2007р. /т.с. 1 а.с. 197/.

Адмінбудівлі з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 придбані на підставі договору купівлі-продажу від 16.04.2008р. При укладенні цього договору ОСОБА_4, як дружина ОСОБА_8, дала свою письмову згоду на придбання вказаної адмінбудівлі, також у вказаній заяві зазначила, що дана угода укладається в інтересах сім'ї і за кошти сімейного бюджету / т.с. 1 а.с. 203/. Договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 16.04.2008р. /т.с. 1 а.с. 210/.

Будинок за адресою: АДРЕСА_3 був придбаний ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу (житлового булинку), укладеного 12.04.2006р. /а.с. 167/. При укладенні цього договору ОСОБА_4, як дружина, дала свою письмову згоду на придбання будинку / т.с.1 а.с. 168/. Договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 12.04.2006 /т.с.1 а.с. 176/.

В свою чергу, земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 0,1 га, та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,025 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3, ОСОБА_8 отримав шляхом безоплатної приватизації земельних ділянок комунальної власності в порядку ст. ст. 118, 121 Земельного кодексу України /т.с. 1 а.с. 250-252/.

Зважаючи на доводи боржника, її представника та представника заінтересованої особи, покладені ними в обґрунтування своїх позицій, суд вважає за необхідне звернутися до положень ст.. 57 СК України, якими передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Цією ж статтею СК України визначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

А конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення часток у спільному майні подружжя, суд має виходити з презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, за виключенням тих випадків, коли статус майна як особистої приватної власності одного з подружжя є безспірним і прямо визначений законом, чи у разі наявності відповідного спору - встановлений судовим рішенням за наслідками розгляду відповідних позовних вимог будь-якого з подружжя.

Дійсно, як вказував представник заінтересованої особи, у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-79цс13 міститься висновок про те, що нерухоме майно придбане одним із подружжя як фізичною-особою підприємцем, хоча й під час шлюбу, але не за спільні кошти подружжя, а за кошти, одержані ним від третіх осіб для здійснення підприємницької діяльності є його особистою власністю. Установивши факт отримання одним із подружжя коштів від третіх осіб з метою придбання спірних нежитлових приміщень для здійснення підприємницької діяльності та не встановивши поворотний характер цієї допомоги, суд неправильно застосував норму статті 60 СК України й дійшов помилкового висновку про набуття спірним майном статусу спільного майна подружжя, оскільки в силу вимог статті 57 СК України, майно отримане одним із подружжя за безвідплатною угодою або за кошти, які належали йому особисто, є його приватною власністю.

У постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15 Верховний Суд України погодився із висновком суду першої інстанції про придбання спірної квартири за особисті кошти одного із подружжя, що встановлено із сукупності доказів у справі.

Такий же по суті правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року № 6-1327цс15 та від 07 вересня 2016 року № 6-801цс16, де поміж іншого, зазначено про необхідність судам встановлювати джерела коштів на придбання майна та мети його придбання.

А у разі доведення, що спірний об'єкт нерухомості набутий підприємцем за час шлюбу і за спільні кошти, якщо він використовується одним з подружжя у підприємницькій діяльності, то він поділу не підлягає, проте зазначене майно враховується при поділі іншого майна, про що вказував Веховний Суд у постанові від 3 травня 2018 року справа № 314/3916/15-ц.

Однак, в межах розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у спільному майні з іншими особами, який стосується вирішення процедурних питань виконання судового рішення, суд не має права, підмінюючи повноцінний судовий розгляд вимог про визнання майна особистою приватною власністю одного з подружжя, самостійно (без відповідного позову) визнавати таке майно його особистою власністю, перевіряти з достовірністю джерело отримання коштів на придбання такого майна, зокрема, шляхом допиту свідків, про що, зокрема, просила представник заінтересованої особи, і призначення експертиз, у тому числі почеркознавчих, щодо розписок про отримання цих коштів, договору дарування грошей, досліджувати питання про час окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (на що також вказував у відзиві ОСОБА_8.), тощо. Наведений висновок суду грунтується як на спеціальних нормах цивільного процесуального закону, якими врегульовано більш спрощену процедуру розгляду таких подань державного чи приватного виконавців, так і випливає із загальних засад здійснення цивільного судочинства, зокрема, принципів диспозитивності і змагальності.

У цьому контексті слід зауважити, що ОСОБА_8 звертався до суду із позовом про визнання права особистої приватної власності на майно, вказане у поданні. В процесі вирішення цивільного спору укладалась мирова угода, яка затверджена ухвалою суду від 12.04.2017р. /т.с. 1 а.с. 154/, однак в подальшому вказана ухвала була скасована судом апеляційної інстанції. А пізніше Ямпільським районним судом Сумської області ухвалою від 19.03.2018р. у цивільній справі № 589/5203/16-ц позов ОСОБА_8 про визнання цього майна його особистою власністю був залишений без розгляду внаслідок повторної неявки в судове засідання позивача /т.с. 2 а.с. 5/.

Ураховуючи викладене, зважаючи на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, зважаючи на наявні у нотаріальних справах заяви ОСОБА_4, що стосуються правочинів, на підставі яких було набуто адмінбудівлі та будинок, суд доходить висновку, що адмінбудівля з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, адмінбудівля з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та будинок за адресою: АДРЕСА_3, придбані ОСОБА_8 в період шлюбу з боржником, є спільною сумісною власністю подружжя, і частка боржника в цьому майні становить 1/2. Зважаючи на відсутність рішення суду про визнання адмінбудівель та будинку особистою приватною власністю ОСОБА_8, судом не приймаються до уваги твердження ОСОБА_8 про придбання їх за особисті кошти заінтересованої особи чи кошти, отримані у позику, і в якості доходів від підприємницької діяльності в період їх окремого з ОСОБА_4 проживання. Не свідчить про такий факт і реєстрація цього майна саме за ОСОБА_8, як помилково наголошувала представник останнього.

Разом з тим, в силу прямої вказівки закону (п.5 ч.1 ст. 57 СК України) земельна ділянки, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 0,1 га, та земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_5, площа 0,025 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_3, отримані ОСОБА_8 внаслідок приватизації до спільної сумісної власності подружжя не належать.

Крім того, під час розгляду подання судом встановлено, що автомобіль FORD FIESTA 1388, 2008 р.в., синього кольору, державний номер НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_3 і автомобіль MERCEDES-BENZ SPRINTER 418 CDI 2987, 2009 р.в., червоного кольору, державний номер НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_4 вибули з власності ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 5945/2017/617899 від 09.09.2017р. /т.с. 1 а.с. 256 /та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 5945/2018/939212 від 15.05.2018р. (відповідно). Вказані договори ніким не оспорювалися і не були визнанні судом недійсними. Виходячи з презумпції правомірності правочинів, суд доходить висновку про відсутність правових підстав на час розгляду подання для визначення частки боржника у цьому майні, яке вибуло з власності ОСОБА_8

В свою чергу, суд не приймає до уваги і доводи боржника та її представника, що державним виконавцем подання подано з порушенням вимог ст.. 48, 53 Закону України Про виконавче провадження і він не мав право подавати подання про визначення частки майна боржника у спільному майні з іншими особами, оскільки стягнення на майно боржника, яким він спільно володіє з іншими особами, можливо лише у разі недостатності майна, належного виключно боржнику, а саме нежитлової будівлі магазину Господар .

З цього приводу слід зазначити наступне. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконання є Закон України Про виконавче провадження .

Згідно з частиною першою статті 18 цього Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами ч. 5 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження боржник має пропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу, а вже черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Крім цього, боржник і її представник посилаючись на те, що державним виконавцем в порушення вимог Закону фактично здійснюється звернення стягнення на майно, яке належить її колишньому чоловіку, невірно ототожнюють поняття визначення майнового стану боржника та звернення стягнення на майно боржника .

У відповідності ч. 8 до ст. 48 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець виконав свій обов'язок щодо встановлення майнового стану боржника, та не вчиняв жодних дій, направлених на звернення стягнення на спірне майно.

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Дотримання принципу обов'язковості судових рішень є однією із складових права на справедливий суд гарантовано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997.

У своєму рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі Юрій Миколайович Іванов проти України Європейський суду з прав людини наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення.

Більш того, обов'язковість виконання рішення суду, яке набрало законної сили, закріплено в ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України та ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів .

З огляду на все вищевикладене, а також враховуючи, що державний виконавець до внесення подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, вчинив необхідні дії, які передбачені Законом, зокрема, положеннями ч. 8 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження , для примусового виконання судового рішення, яке є обов'язковим для виконання, у суду наявні правові підстави для задоволення подання в частині визначення частки боржника у адмінбудівлях з надвірними будівлями та спорудами за адресами: АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 та у будинку за адресою: АДРЕСА_3. В задоволенні іншої частини вимог подання слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 260, 261, 353, 354, 443 ЦПК України, суд ,

УХВАЛИВ:

Подання задовольнити частково.

Визначити, що частка ОСОБА_4 у спільній сумісній власності із ОСОБА_8, становить:

- 1/2 частину адмінбудівлі з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 847,0 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1;

- 1/2 частину будинку АДРЕСА_3;

- 1/2 частину адмінбудівлі з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 118,9 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

В іншій частині вимог подання - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Сумської області шляхом подання апеляційної скарги через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.. 261 ЦПК України.

Повний текст ухвали складений 06.06.2018р.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області А.Р.Курбанова