Постанова

від 13.06.2018 по справі 910/1207/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2018 р. Справа№ 910/1207/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

секретар судового засідання : Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 13.06.2018

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 (повний текст рішення складено - 27.03.2018)

у справі № 910/1207/18 (суддя - Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ"

про стягнення 446 915,65 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" (відповідач) про стягнення 446 915,65 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу №50/06 від 14.06.2017 щодо оплати отриманого товару, в результаті чого позивач просив суд стягнути з відповідача 416 250,00 грн. основного боргу, 8 929,42 грн. пені, 20 812,50 грн. штрафу, 923,73 грн. три проценти річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 (повний текст рішення складено - 27.03.2018) закрито провадження у справі №910/1207/18 в частині позовних вимог про стягнення 1250,00 грн. основного боргу. В іншій частині позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" основний борг у розмірі 415 000,00 грн., пеню у розмірі 8 929,42 грн., штраф у розмірі 20 812, 50 грн., 3% річних у розмірі 923,73 грн. та судовий збір у розмірі 6 684,98 грн.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо повної оплати за поставлений товар не виконав, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про закриття провадження в частині вимог про стягення 1 250,00 грн. та задоволенню в іншій частині позовні вимоги.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 та прийняти нове рішення, яким відстрочити на 10 місяців стягнення основного боргу в розмірі 415 000 грн., нарахованої пені та 3% річних, а в задоволенні вимог про стягнення штрафу в розмірі 20 812,50 грн. відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначає, суд першої інстанції прийшов помилкового висновку про наявність підстав для повторного стягнення штрафу у сумі 20 812,50 грн., оскільки редакція п. 4.3 договору не містить умови, що вказаний штраф застосовується за кожен факт прострочення оплати товару. Також, вказує, що судом було безпідставно відхилено клопотання про відстрочення погашення основного боргу.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без порушень вказаних норм, отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення суду слід залишити без змін. Крім того, зазначає, що відповідно до договору штраф має нараховуватися за кожний факт прострочення сплати чергового платежу, як частини вартості товару у строки встановлені в специфікації №1 до договору. Також, позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" не надало доказів на підтвердження складного фінансового стану та вжиття всіх заходів, необхідних для належного виконання ним зобов'язання за договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 у складі колегії суддів: головуючого судді Майданевича А.Г., суддів Гаврилюка О.М. та Суліма В.В. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі №910/1207/18 та призначено розгляд на 23.05.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 розгляд справи №910/1207/18 відкладено на 13.06.2018.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.06.2018 підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відстрочити на 10 місяців стягнення основного боргу в розмірі 415 000 грн., нарахованої пені та 3% річних, а в задоволенні вимог про стягнення штрафу в розмірі 20 812,50 грн. відмовити.

В судовому засіданні 13.06.2018 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги та вважав, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу №50/06 (далі - договір) (т. 1; а.с. 11-13).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець у порядку й на умовах, передбачених даним договором, зобов'язується прийняти й оплатити техніку (товар), асортимент, кількість та комплектність якої визначається сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальна вартість товару за даним договором становить 3330000 грн., у т.ч. ПДВ - 555000 грн.

За умовами п. 2.2 договору покупець зобов'язується оплатити продавцю суму, зазначену в п.2.1. цього договору у наступному порядку: у сумі 1665000 грн., у т.ч. ПДВ - 277500 грн. - у строк до 30.06.2017; у сумі 832500 грн., у т.ч. ПДВ - 138750 грн. - у строк до 30.09.2017; у сумі 832500 грн., у т.ч. ПДВ - 138750 грн. - у строк до 30.12.2017.

Оплата товару здійснюється шляхом зарахування грошових коштів на рахунок продавця в безготівковій формі ( п. 2.3 договору).

Згідно з п. 3.1 договору, передача товару покупцю відбувається протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту перерахування на рахунок продавця суми, зазначеної у п. 2.2.1 цього договору.

Факт передання продавцем товару покупцю сторони фіксують шляхом складання відповідного двостороннього акту приймання-передачі, у якому зазначають асортимент, комплектність та кількість товару, що передається покупцю. Підписанням відповідного двостороннього акту приймання-передачі покупець підтверджує відсутність у нього будь-яких претензій щодо асортименту, якості, комплектності та кількості переданого йому товару (п. 3.3 договору).

Приписами пункту 4.2 договору встановлено, що у разі несплати частини вартості товару у строки, передбачені п. 2.2 цього договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми, зазначеної в п. 2.1 цього договору, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 4.3 договору у разі, якщо прострочення по оплаті товару складає більше ніж 20 (двадцять) календарних днів покупець, додатково до штрафних санкцій, передбачених п. 4.2 цього договору, сплачує продавцю штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексту їхніми печатками і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань (п. 7.1 договору).

Специфікацією до договору сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, зокрема визначили передачу тракторів "Беларус-892" у кількості 6 шт. на загальну суму 3330000,00 грн. разом з ПДВ (т. 1; а.с. 14).

15.06.2017 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу №50/06 від 14.06.2017 відповідно до якої, сторони дійшли згоди внести зміни до ч. 2, ч. 3, та ч. 4 договору та викласти специфікацію в новій редакції, зокрема сторони визначили, що ціна однієї одиниці товару становить 555 000 грн. у тому числі, ПДВ 92500 грн., загальна сума цього договору становить суму підписаних сторонами специфікацій до цього договору (т. 1; а.с. 15-16).

Згідно з додатковою угодою №1 від 15.06.2017 сторони виклали в новій редакції специфікацію (додаток №1 до договору), відповідно до якої, продавець зобов'язаний поставити до 22.06.2017, а покупець прийняти та оплатити передачу тракторів "Беларус-892" у кількості 3 шт. на загальну суму 1 665 000,00 грн. разом з ПДВ., у порядку, зазначеному в п. 3 цієї специфікації. В п. 2. специфікації, загальна вартість товару складає 1665000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 277500 грн. Пунктом 3 специфікації сторонами встановлено, що оплата за товар здійснюється наступним чином: у сумі 832500,00 грн., у т.ч. ПДВ - 138750 грн. - у строк до 30.06.2017; у сумі 416250,00 грн., у т.ч. ПДВ - 69375,00 грн. - у строк до 30.09.2017; у сумі 416250,00 грн., у т.ч. ПДВ - 69375,00 грн. - у строк до 30.12.2017 (т. 1; а.с. 17).

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем зобов'язання, передбачені договором купівлі-продажу №50/06 від 14.06.2017 виконано в повному обсязі, проте відповідач здійснив оплату поставленого товару частково.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" передало, а Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" прийняло погоджений сторонами товар (трактори "Беларус-892" у кількості 3 шт.) на загальну суму 1 665 000 грн., що підтверджується копією видаткової накладної №833 від 22.06.2017 та копією акту приймання-передачі товару від 22.06.2017 (т. 1; а.с. 18-19).

Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений позивачем товар у загальній сумі 1 248 750,00 грн., а саме: 30.06.2017 - 825000,00 грн., 05.07.2017 - 7500,00 грн., 24.10.2017 - 416250,00 грн. (т. 1; а.с. 20-22).

Таким чином, в порушення вимог специфікації (у редакції додаткової угоди №1 від 15.06.2017) та ст. 610 ЦК України, свої зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 416 250,00 гривень (1 665 000 грн. (поставлений товар) - 1 248 750,00 грн. (оплачений товар) =416 250,00 грн.).

Судом першої інстанції встановлено, що, під час розгляду справи, відповідач частково сплатив на користь позивача суму заборгованості у сумі 1 250,00 грн. згідно з платіжним дорученням №60 від 19.03.2018.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У зв'язку з тим, що сума у розмірі 1 250,00 грн. сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі №910/1207/18 в частині позовних вимог про стягнення 1 207,00 грн., у зв'язку з відсутністю предмету спору.

З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 415 000,00 грн. (416250,00 грн. - 1250,00 грн.) обґрунтовані та підлягають задоволенню у цій частині.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені та 3% річних за період з 30.12.2017 по 25.01.2018.

В пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Оскільки згідно із Специфікацію (у редакції додаткової угоди №1 від 15.06.2017) оплата у розмірі 416250,00 грн. за поставлений товар здійснюється у строк до 30.12.2017, то останнім днем виконання такого зобов'язання є 29.12.2017, то позивач вірно здійснив нарахування пені та 3% річних з 30.12.2017.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені у розмірі 8 929,42 грн. З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось раніше, відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Приписами статтей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.2. договору у разі несплати частини вартості товару у строки, передбачені п. 2.2 цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми, зазначеної в п. 2.1 цього договору, за кожен день прострочення.

Оскільки взяті на себе зобов'язання по сплаті товару відповідач не виконав, то він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню.

Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок пені, наведений позивачем та судом першої інстанції, дійшов висновку, що сума пені у розмірі 8 929,42 грн. є арифметично правильною.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 923,73 грн. - 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Перевіривши розрахунки 3% річних, наведений позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 923,73 грн. є арифметично правильним та нарахований відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 20 812,50 грн. штрафу щодо якого колегія суддів вказує наступне.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.3. договору сторони погодили, що у разі, якщо прострочення по оплаті товару складає більше ніж 20 (двадцять) календарних днів відповідач, додатково до штрафних санкцій, передбачених п. 4.2 цього договору, сплачує позивачу штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12 та постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі №911/2418/15, від 27.10.2015 у справі №924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі №910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі №910/7041/14, від 30.03.2015 у справі №911/3222/14, від 07.10.2015 у справі №924/218/15.

Отже, сторони договором передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору (порушення строків розрахунків) у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. Визначені договором штрафи передбачені за різні порушення, пеня за порушення строків оплати за товар, а штраф за прострочення по оплаті товару більше ніж 20 (двадцять) календарних днів.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок штрафу у розмірі 5% від суми заборгованості вказує, що він є також арифметично вірним, у зв'язку із чим приходить до висновку, що місцевий господарський суд вірно задовольнив вимоги у цій частині.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі про відсутність підстав для повторного стягнення штрафу у сумі 20 812,50 грн., оскільки редакція п. 4.3 договору не містить умови, що вказаний штраф застосовується за кожен факт прострочення оплати товару, колегія суддів вважає безпідставною.

Умовами п. 2.2 договору сторони погодили певний графік здійснення платежів, а саме: у сумі 1665000 грн., у т.ч. ПДВ - 277500 грн. - у строк до 30.06.2017; у сумі 832500 грн., у т.ч. ПДВ - 138750 грн. - у строк до 30.09.2017; у сумі 832500 грн., у т.ч. ПДВ - 138750 грн. - у строк до 30.12.2017.

У справі Господарського суду міста Києва №910/18133/17 з відповідача на користь позивача стягнуто штраф у сумі 20812,50 грн. за прострочення оплати платежу у сумі 416 250,00 грн., строк оплати якого встановлений до 30.09.2017. В той же час у даній справі спір виник у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання зі сплати платежу за інший період.

Таким чином, штраф має нараховуватися за кожний факт прострочення сплати чергового платежу, як частини вартості товару, у строки встановлені в специфікації №1 до договору, а тому суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування позивачем штрафних санкцій по кожному окремому платежу є правомірним.

Щодо посилання апелянта про безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання про відстрочення погашення боргу, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Приписами ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відстрочення виконання рішення по справі, відповідач посилався на складний поточний фінансовий стан, викликаний незалежними від нього чинниками та те, що тяжка ситуація була ускладена діями самого позивача, який ініціював ряд судових процесів щодо відповіча та заблокував фінансово-господарьску діяльність останього шляхом ініціювання накладення арешту на його поточний рахунок.

Проте, колегія суддів зауважує, що наведені заявником обставини є лише посиланнями про наявність несприятливих факторів у погашенні заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА", а ніяким чином не вказують на неможливість та наявність ускладнень у виконанні судового рішення у справі.

Крім того, посилання відповідача на складний поточний фінансовий стан не є виключною обставиною, що вказує на ускладнення чи неможливість Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" виконати судове рішення у справі. Разом з тим, вказані відповідачем обставини не підтверджені жодними доказами та, в свою чергу, не можуть вважатися такими, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Разом з тим, інших доказів, які б свідчили про наявність ускладнень у виконанні судового рішення у справі чи неможливість погашення заборгованості, стягнутої з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА", заявником не було надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності достатніх підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" про відстрочення виконання судового рішення по справі.

Тому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було порушено приписів Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 415 000,00 грн., пені у розмірі 8 929,42 грн., штрафу у розмірі 20 812,50 грн. та 3% річних у розмірі 923,73 грн. підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/1207/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/1207/18 підлягає залишенню без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЮШН ТРЕЙДІНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/1207/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/1207/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/1207/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, встановленому главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 18.06.2018

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім