Постанова

від 07.06.2018 по справі 911/3572/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2018 р. Справа№ 911/3572/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Тищенко О.В.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання Головатенко А.В.

за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання від 07.06.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018

у справі № 911/3572/17 (суддя Шевчук Н.Г.), повний текст рішення підписаний 26.02.2018

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національний природний парк "Голосіївський",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15га з кадастровим номером НОМЕР_1 вартістю 93 711,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для її витребування з незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_1 вартістю 93 711,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь Прокуратури Київської області 1 600,00 грн. судового збору за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України в м. Києві; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Також до апеляційної скарги додана, зокрема, заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17. Завершено підготовчі дії у справі № 911/3572/17. Призначено справу до розгляду на 07.06.2018. Зупинено виконання рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17 на час апеляційного провадження.

Розглянувши у судовому засіданні 07.06.2018 заяву ТОВ "Грінінвест" про застосування позовної давності, додану до апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення зазначеної заяви без розгляду, оскільки заява про застосування позовної давності може бути подана лише під час розгляду справи в суді першої інстанції (постанова ВСУ від 11.02.2015 № 6-246цс14).

Також слід зазначити, що в матеріалах справи № 911/3572/17 наявні поштові відправлення Господарського суду Київської області, зокрема, за № 0103261980901, № 0103262080572 та за № 0103263358027, надіслані на адресу ТОВ "Грінінввест", а саме: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Є, які повернуті до Господарського суду Київської області із зазначенням: "За закінченням терміну зберігання".

Тобто, Господарським судом міста Києва вживались усі можливі дії, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, для повідомлення ТОВ "Грінінвест" про розгляд справи № 911/3572/17.

Також слід зазначити, що отримання поштової кореспонденції є правом ТОВ "Грінінвест", яким останній не скористався для отримання ухвал Господарського суду Київської області, однак, рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17 надіслане судом на зазначену вище адресу, ТОВ "Грінінвест" отримало, як зазначає останнє у апеляційній скарзі.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні 07.06.2018 просить рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.06.2018 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17 і прийняти нове, яким в позові відмовити.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, третіх осіб-1, -2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у судове засідання 07.06.2018 не з'явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином. Після обговорення, враховуючи, що згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи та те, що в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 про дану норму зазначено, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, третіх осіб-1, -2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, враховуючи викладене та наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, із чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду та вбачається із матеріалів справи, Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області № 2064/25-5 від 25.12.2008 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" (т.1, а.с. 22) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 та передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га громадянину ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об'єкт.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верхового Суду України від 18.11.2015 № 6-1858цс15, від 16.12.2015 № 6-688цс15, від 10.02.2016 № 6-2124цс15.

На підставі вказаного рішення селищної ради ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,15га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_1.

Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2009 ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_3 належну йому згідно державного акту серії НОМЕР_2 земельну ділянку площею 0,15га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - НОМЕР_1.

В подальшому ОСОБА_4 відповідно до протоколу № 1 від 28.12.2015 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" за актом № 1 прийому-передачі нерухомого майна, як внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", від 30.12.2015 передав відповідачу нерухоме майно, в тому числі, і спірну земельну ділянку, до статутного капіталу товариства, про що 22.07.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 15590448 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінінвест".

Вартість вказаної земельної ділянки відповідно до експертно-грошової оцінки земельної ділянки від 11.07.2012, проведеної ПП "Експерт-Land", становить 93 711,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області № 367/3689/13-ц від 14.08.2013 визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 2064/25-5 від 25.12.2008 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1", а також визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_3, на земельну ділянку площею 0,15га, кадастровий номер НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 Київської області з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 та скасовано державну реєстрацію даного державного акту.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що на момент прийняття спірного рішення Коцюбинською селищною радою №2064/25-5 від 25.12.2008 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_3, межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.

Також встановлено, що на момент прийняття спірного рішення будь-яка містобудівна документація, визначена Законом України Про планування і забудову територій в смт. Коцюбинське була відсутня, а Перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради Київської області та техніко-економічне обґрунтування є видом землевпорядної документації й згідно вимог зазначеного закону не є містобудівною документацією, яка б могла бути підставою для прийняття спірного рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб. Тому суд дійшов висновку, що Коцюбинською селищною радою, при прийнятті оскаржуваного позивачем рішення, було порушено норми чинного законодавства на момент прийняття такого рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що неправомірність передачі у власність земельної ділянки площею 0,15га з кадастровим номером НОМЕР_1, встановлено судом та є доведеним.

Прокурор вказує на те, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку Голосіївський .

Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський змінено межі національного природного парку Голосіївський шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд , що включаються до складу національного природного парку Голосіївський без вилучення у землекористувача.

Згідно із пояснювальною запискою та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

Відповідно до акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області дотримання вимог земельного законодавства № А203/180 від 24.09.2016 спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 18 квартал.

У зв'язку із викладеним вище, прокурор вважає, що на момент вирішення спору, в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до природоохоронного призначення, а оскільки рішення Коцюбинської селищної ради, яке визнано недійсним в судовому порядку, про передачу у приватну власність фізичній особі спірної земельної ділянки, на яку в подальшому ТОВ Грінінвест набуло права власності від особи, яка не мала права його відчужувати, така земельна ділянка підлягає поверненню на користь держави в особі законного розпорядника - Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 4 ГПК України (ст. 1 ГПК України, що діяла на момент звернення з позовом у даній справі) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України, передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач, відповідно до ч.2 ст.20 ГК України, має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

При цьому вбачається, що ефективним засобом захисту є такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За змістом положень ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України вбачається, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати.

У силу ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частинами 1, 3 ст. 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у передбачених законом випадках (ст.388 Цивільного кодексу України), зокрема, у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі відчуження майна за відплатним договором, відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень. Така сама правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України № 6-53цс12 (№ в ЄДРСРУ 27595059).

Добросовісним визначається набувач, який не лише об'єктивно не був проінформований про відсутність у відчужувача майна права на таку дію, але й не міг про це знати, хоча й проявив розумну обачність і обережність у процесі набуття майна.

Однак з урахуванням презумпції добросовісності набувача майна вбачається, що вирішення індикаційної вимоги залежить від суб'єктивної складової поведінки власника майна чи особи, якій він передав майно у володіння, а саме від того, чи можна вважати їх дії такими, що свідчать про наявність волі на передачу майна.

Крім того, витребування власником майна від добросовісного набувача також можливе, якщо буде встановлено, що власник самостійно здійснив відчуження майна (передачу його у володіння іншій особі) згідно з правочином, який у подальшому визнаний недійсним з підстав наявності дефекту волі правочину - власника майна, але набувач за цим недійсним правочином у свою чергу здійснив відчуження майна також за правочином іншій, третій особі.

Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обгрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачу її у приватну власність.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Пунктом 6 частини першої статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до частини восьмої статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно із частиною дев'ятою статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Як вже зазначалось, рішенням Ірпінського міського суду Київської області №367/3689/13-ц від 14.08.2013 визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 2064/25-5 від 25.12.2008 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1", а також визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_3, на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 Київської області з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 та скасовано державну реєстрацію даного державного акту, а також встановлено, що Коцюбинською селищною радою, при прийнятті оскаржуваного позивачем рішення, було порушено норми чинного законодавства на момент прийняття такого рішення.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені господарським судом першої інстанції.

Щодо позовної давності у даній справі, колегія апеляційного господарського суду зазначає, що аналіз чинного законодавства свідчить, що законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є лише положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 Цивільного кодексу України), у зв'язку із чим положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 904/9159/16, від 21.03.2018 у справі № 904/9452/16, від 21.03.2018 у справі № 904/11074/16, від 22.03.2018 у справі № 904/12521/16, від 22.03.2018 у справі № 904/10338/16, від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16.

Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання скаржника на постанови Верховного суду України за 2015-2016р.р. є безпідставними, оскільки зазначені постанови винесені у цивільних справах, крім того, наявна судова практика Верховного суду саме у господарських справах за 2018р., та на яку, апеляційний господарський суд, враховуючи положення ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховує при розгляді справи № 911/3572/17.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, оскільки не перебувала у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", спростовується тим, що у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011, залишеній в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, лише зазначено, що КП "Святошинське лісопаркове господарство" не є державним лісогосподарським підприємством і у останнього відсутні документи, що підтверджують право користування землею, у тому числі і спірною земельною ділянкою.

Окружним адміністративним судом міста Києва вирішувався спір за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме Ірпінською міською радою та Коцюбинською селищною радою Київської області, наданих законом повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, право розпорядження якими, на думку позивача, належало виключно Київській міській раді з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва, яка перебувала у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", власником якого є Київська міська рада, тобто у вказаній справі не вирішувався спір щодо віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, а виключно стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП "Святошинське лісопаркове господарство" на спірні земельні ділянки, до того ж, витребування лісової земельної ділянки із приватної власності у державну власність, становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є таких захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам права користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

За таких обставин, "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінінвест" є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільний інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

В даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на підставі ст. 388 ЦК України.

Твердження скаржника про те, що прокурором не дотримано положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо отримання вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції на представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України є безпідставним та таким, що не відповідає матеріалам справи, оскільки у матеріалах справи наявний лист Генеральної прокуратури України від 31.05.2017 за № 05/1-324вих-17, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України розглянути листи прокуратури області від 17.05.2017 № 05/1-1426вих-17 та від 26.05.2017 № 05/1-1426-1вих-17 щодо можливості пред'явлення 42 позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ТОВ "Грінінвест", ТОВ "Білдгрупінвест", треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, а оскільки надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, пред'явлення вищезазначених позовів відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" доручається прокуратурі Київської області.

Таким чином, прокуратура звернулась з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 на підставі ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України - Національного природного парку "Голосіївський".

Згідно із інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Твердження скаржника про те, що оскільки на даний час не розроблено документацію із землеустрою на розширені межі Національного природного парку "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, то спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду є безпідставним, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єкті природно-заповідного фонду.

Прокуратурою надано схему розширення НПП "Голосіївський", із якої вбачається, яка територія увійшла до розширених меж національного природного парку та надано карту-схему із нанесеними межами Національного природного парку "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, виділених Коцюбинською селищною радою.

Відповідно до акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області дотримання вимог земельного законодавства № А203/180 від 24.09.2016 спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 18 квартал.

Отже, спірна земельна ділянка знаходиться в межах Національного природного парку "Голосіївський".

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", відсутні.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 у справі № 911/3572/17 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

4. Матеріали справи № 911/3572/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Повний текст постанови складено та підписано 13.06.2018.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень, викладених у ст.ст. 286- 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді О.В. Тищенко

В.В. Куксов