Постанова

від 13.06.2018 по справі 902/282/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року Справа № 902/282/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Суддя - доповідач (головуючий суддя) Філіпова Т.Л., суддя Розізнана І.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Берун О.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, Шубинський Ю.В.

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тихонюк Юрія Вікторовича на рішення господарського суду Вінницької області ухваленого 26.02.2018р.(повний текст складено 07.03.18р.) та проголошеного о 16:19 год. в м. Вінниця, колегією суддів у складі: головуючого судду Банаська О.О., судді Матвійчука В.В., судді Тісецького С.С. у справі №902/282/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ", м.Одеса

до: Фізичної - особи підприємця Тихонюка Юрія Вікторовича, м. Вінниця

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5, м.Пирятин, Полтавська область

про стягнення 103 794,08 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" в якості підстави позовних вимог посилається на укладення з відповідачем Контракту на поставку продукції №13 від 12.03.2014 р., відповідно до якого ТОВ "ЛУКА І КОМПАНІЯ" поставлено (відвантажено) ФОП Тихонюк Ю.В. товар на суму 48 903 грн 26 коп. за який останній розрахувався частково в сумі 1 000 грн 00 коп., в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 47 903 грн 26 коп. За твердженням позивача, заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу претензії не призвели до погашення заборгованості, у наслідок чого звернувся з позовом до суду про стягнення з ФОП Тихонюк Ю.В. заборгованості за поставлений товар, пені та 3 % річних.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.02.2018р. у справі №902/282/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної - особи підприємця Тихонюка Юрія Вікторовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ"- 47 903 грн 26 коп. - основного боргу, 10 000 грн 00 коп.- пені, 4 177 грн 53 коп. - 3 % річних та 1 599 грн 94 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору, 4 209 грн 04 коп. - відшкодування витрат на сплату комплексної судової експертизи. У стягненні 41 709 грн 28 коп. - пені та 04 грн 01 коп. - 3 % річних відмовлено (з урахуванням ухвали про виправлення описки).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, прийшов до висновку, з урахуванням встановлених обставин в своїй сукупності про наявність факту порушення відповідачем прав позивача, за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі (відвантаження) позивачем продукції відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар. Однак, розглянувши вимоги про стягнення 51 709 грн 28 коп. - пені за період з 09.04.2014 р. по 03.03.2017 р. та 4 181 грн 54 коп. - 3 % проценти річних за період з 09.04.2014 р. по 03.03.2017 р. місцевий господарський суд з огляду на викладені обставини в сукупності, користуючись правом, згідно ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшив розмір заявленої до стягнення пені до 10 000 грн., оскільки розмір заявленої до стягнення пені перевищує несплачену відповідачем заборгованість за поставлений товар (складає близько 107,95 % суми наявної заборгованості), тобто є явно неспівмірним із залишком заборгованості.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Тихонюк Юрій Вікторович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційний суд, скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 26.02.2018р. у справі №902/282/17 і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Вказану апеляційну скаргу скаржник обґрунтовує порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Апелянт посилається на ту обставину, що суму в розмірі 47 903 грн 26 коп. за поставлений товар відповідачем не оплачено в силу існуючих проблем у веденні господарської діяльності, відсутності попиту на придбаний товар та, як наслідок, відсутність продажу (реалізації) зазначеного товару. Проте, сторонами було досягнуто усної домовленості про повернення відповідачем неоплаченої частини товару позивачу. Тому, 13 листопада 2014 року відповідачем товар повернуто позивачу, що підтверджується видатковою накладною (повернення) № ВП- I 0000001 від 13 листопада 2014 року, товарно-транспортною накладною № Н 1526 від 13 листопада 2014 року, актом звірки взаємних розрахунків станом на 13 листопада 2014 року, а також конвертом, в якому надійшли зазначені накладні на адресу ФОП І Тихонюк Ю.В. від позивача.

Проте, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що вказані документи на повернення товару не відповідають таким властивостям доказів, як достовірність та допустимість, визначених положеннями ст.ст. 77, 78 ГПК України, відтак не є належними доказами, які б доводили обґрунтованість доводів відповідача.

При цьому, зазначає, що усна домовленість між Позивачем та Відповідачем про повернення неоплаченої частини товару в розумінні ст.ст. 202, 205 ЦК України є правочином, а факт отримання товару згідно видаткової накладної (повернення) № ВП-0000001 від 13.11.2014 за договором постачання товару №32 від 12.03.2014 та товарно-транспортної накладної №НІ526 від 13.11.2014, є виразом поведінки сторін, яка засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків по даному правочину

Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги нотаріально засвідчене пояснення ОСОБА_7 від 06.09.2017, мотивуючи свій висновок ч.2 ст.89 ГПК України. У той самий час, положення вказаної норми не можуть бути застосовані до ОСОБА_7, так як останній не перебував в процесуальному статусі свідка по справі. За вказаних обставин, нотаріально засвідчене письмове пояснення ОСОБА_7 від 06.09.2017, є належним та допустимим доказом. Не взявши дане пояснення до уваги з посиланням на вимоги ст. 89 ГПК України, судом допущено порушення норм процесуального права.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2017р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Тихонюк Юрія Вікторовича на рішення господарського суду Вінницької області від 26.02.18р. у справі №902/282/17. Справу призначено до розгляду.

02.05.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" надало апеляційному суду відзив, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області від 26.02.18р. у справі №902/282/17 - без змін.

16.05.18р. на електронну адресу апеляційного суду надійшли пояснення ОСОБА_5, вважає що позовні вимоги не обґрунтовані та безпідставні, відтак просить апеляційну скаргу задоволити.

04.06.2018р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" надійшло клопотання про накладення арешту на рухоме та не рухоме майно відповідача та всі розрахункові рахунки Фізичної - особи підприємця Тихонюка Юрія Вікторовича.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від "05" червня 2018 р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" про накладення арешту на майно у справі №902/282/17 - повернуто заявнику, оскільки заявником надано неналежні докази сплати судового збору та не у визначеному законом порядку.

04.06.2018р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" надійшло клопотання про стягнення коштів в повному обсязі згідно початкового позову.

04.06.2018р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" надійшло клопотання про повернення коштів на проїзд та проживання.

05.06.2018р. від Фізичної - особи підприємця Тихонюка Юрія Вікторовича надійшло клопотання про витребування доказів та заява про виклик свідків.

В судовому засіданні 07.06.2018р. оголошувалась перерва до 13.06.2018р.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" - ОСОБА_1 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Просить апеляційний суд задоволити позов в повному обсязі.

Директор Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" - Шубинський Ю.В. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Просить апеляційний суд задоволити позов в повному обсязі.

Фізична - особа підприємець Тихонюк Юрій Вікторович та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 не реалізували процесуальне право на участь в судовому засіданні. Враховуючи строк розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, колегія суддів визначилась щодо можливості закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2014 р . між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" (позивач, продавець) та Фізичною особою-підприємцем Тихонюком Юрієм Вікторовичем (покупець) укладено контракт на поставку продукції №32 (Контракт) відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти у власність і оплатити лакофарбову продукцію на умовах цього Контракту. Специфікації та накладні є невід'ємною частиною Контракту.

Розділом 2 Контракту сторонами визначено порядок та строки поставки продукції.

Згідно із п 3.2 Контракту покупець оплачує товар по наступній схемі:

- першу партію товару на протязі 14 календарних днів з моменту поставки, шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, кожні 7 днів по мірі реалізації;

- кожну наступну партію товару на протязі 30 календарних днів з моменту поставки, шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, кожні 7 днів по мірі реалізації.

Відповідно до п. 4.1. Контракту приймання продукції по кількості та якості здійснюється в порядку, визначеному "Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по якості", затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. №П-7 та "Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по кількості", затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 в частині, що не суперечить умовам даного Контракту.

Пунктом 4.2. визначено, що претензії по якості продукції приймаються в межах гарантійного строку на збереження продукції, зазначеного в п. 4.1. даного Контракту.

Згідно із п. 4.4. Контракту підставою для пред'явлення претензії по якості поставленої продукції являється двохсторонній акт (акт рекламації по якості продукції), підписаний повноважними представниками обох сторін, чи, у випадку по яких-небудь причинам представника постачальника, акт, складений покупцем за участі незалежного експерта - представника регіональної Торгово-промислової палати (ТПП).

До акту рекламації по якості продукції мають бути додані наступні документи: а) акт про виявлені в ході приймання невідповідності продукції умовам Контракту (оригінал); б) документи виробника (постачальника) підтверджуючі якість продукції; в) накладна (ТТН) на перевезення відповідної партії продукції; г) документ, який підтверджує повноваження представників, що підписали акт (оригінали); д) акт відбору зразків (проб) і висновок за результатами аналізу (випробовування) відібраних зразків/проб (оригінал); е) інші документи, які свідчать про причини виникнення недостачі, порчі (погіршення) якості продукції.

Згідно з п. 10.3 даний Контракт вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2015 р. Закінчення строку дії Контракту не звільняє сторони від виконання зобов'язань зі сплати та виключає відповідальності, передбаченої даним Контрактом.

Контракт підписаний та скріплений печатками сторін.

У відповідності до умов укладеного Контракту позивачем поставлено (відвантажено) відповідачу продукцію (21 найменування) на суму 48 903 грн 26 коп . вказане підтверджено підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №6 від 25.03.2014 р.

Дана поставка відображена у товарно-транспортній накладні №5 від 25.03.2014 р., в якій вантажовідправником значиться позивач, а вантажоодержувачем - відповідач та у податковій звітності позивача (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість) в якій відображено поставку товару відповідачу на суму основного боргу без урахування ПДВ.

Факт поставки (відвантаження) товару сторонами не заперечується.

За отриманий товар (продукцію) відповідач розрахувався в сумі 1 000 грн 00 коп., що стверджується довідкою ПАТ "ВРБ" вих. №1405 від 24.04.2017 р. за період з 15.07.2014 року по 15.07.2015 року.

Решту суми поставленого товару в розмірі 47 903 грн 26 коп. відповідачем не оплачено.

В той же час ФОП Тихонюк Ю.В. заперечуючи щодо, позову долучив до матеріалів справи докази, які, на його думку, підтверджують повернення отриманого товару на загальну суму 45 558 грн 98 коп . Зокрема, видаткову накладну (повернення) № ВП-0000001 від 13.02.2014 р., акт звірки між сторонами станом на 13.02.2014 р., а також товарно-транспорту накладну № Н 1526 від 13.02.2014 р., які теж містять підписи та відбитки печаток обох сторін.

Також у матеріалах справи міститься нотаріально посвідчене пояснення гр. ОСОБА_5 від 06.09.2017 р., в якому останнім повідомляється, що 13-14 листопада 2014 р. ним перевозився своїм автомобілем марки IVEKO, номерний знак НОМЕР_1 вантаж (фарба) на суму 45 558 грн 98 коп. згідно накладної № ВП - 0000001 від 13.11.2014 р., виданої постачальником ФОП Тихонюк Ю.В. з м. Вінниця, вул.Київська, буд. 134, до місця призначення вантажу - м. Одеса, вул. А. Вільямса, ТОВ "ЛУКА І КОМПАНІЯ". Вантаж було доставлено ним за місцем призначення повністю та вчасно. Розвантажували товар працівники ТОВ "ЛУКА І КОМПАНІЯ", претензій з боку одержувача не було.

Місцевим господарським судом в даній справі було призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу.

За результатами проведеної експертизи, у висновку експерта №5462/5463/5464/17-21 від 26.10.2017 р., окрім іншого, зазначено, що підпис на видатковій накладній (повернення) № ВП-0000001 від 13.02.2014 р. та товарно-транспортній накладні № Н 1526 від 13.02.2014 р. виконаний не директором ТОВ "ЛУКА І КОМПАНІЯ" ОСОБА_1, а іншою особою.

Крім того, у справі наявна роздруківка деталізації по локальним і роумінговим дзвінкам Київстар та конверт, в якому за твердженням відповідача, надійшли йому від позивача: видаткова накладна (повернення) № ВП-0000001 від 13.11.2014 р. та товарно-транспортна накладна.

Апеляційний суд, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, встановивши обставини, які підлягали встановленню на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, не знайшов підстав для задоволення поданої скарги.

Предметом розгляду даної справи є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товару згідно Контракту на поставку продукції №32 від 12.03.2014 р.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами по справі Контракт є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського Кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення щодо визначення поставки містяться у ч. 1 ст. 265 ГК України, згідно із якою за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судом враховано, що факт поставки позивачем вказаного у видатковій накладні №6 від 25.03.2014 р. товару, ціни та об'єму продукції, сторонами не заперечуються, відтак в силу у приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України останні є такими, що не потребують доказування.

Умовами Контракту, зокрема п.п. 4.1.-4.4. сторонами чітко визначено порядок приймання продукції по кількості та якості, та порядок пред'явлення претензії щодо якості продукції. При цьому умов щодо його повернення постачальнику Контрактом не передбачено.

Положенням § 1 Глави 54 ЦК України передбачають законодавчий механізм для повернення товару або заміни товару, зокрема в разі порушень умов договору щодо асортименту товару, його якості тощо.

Відповідно до ч.1 ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Поряд з цим, належних доказів звернення до позивача, як постачальника товару, в порядку визначеному Контрактом, та у відповідності до положень ч.1 ст.688 ЦК України відповідачем не надано.

Посилання в апеляційній скарзі відповідача на видаткову накладну №ВН-0000001 від 13.11.2014р. та товарно-транспортну накладну №Н1526 від 13.11.2014р. як на докази повернення товару, колегією суддів відхиляються, оскільки (з урахуванням висновку експерта) ці докази не можуть вважатися належними та достовірними для підтвердження указаних обставин, оскільки містять суперечливі відомості та спростовуються іншими доказами наявними в матеріалах справи. Одночасно, усна домовленість, щодо повернення товару, на яку посилається відповідач, не підтверджена жодними іншими доказами. Вказані доводи апеляційної скарги, також спростовуються податковою звітністю позивача, в якій зазначено лише про поставку товару, та не відображено ніяких операцій щодо його повернення, в свою чергу податкової звітності відповідача матеріали справи не містять.

Судова колегія погоджується також з юридичною оцінкою інших доказів, на які посилається відповідач, а саме конверт та роздруківка деталізації по локальним та роумінговим дзвінкам як таких, що не підтверджують обставин повернення матеріальних цінностей від покупця продавцю на підставі усною угоди між ними, адже в силу приписів ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Нотаріально посвідчені пояснення водія ОСОБА_5 викликають обґрунтований сумнів, щодо їхньої достовірності з огляду на те, що державний номер вказаного автомобіля, яким було здійснено перевезення, за поясненнями ОСОБА_5 - НОМЕР_2 - не збігається з державним номером автомобіля ,зазначеного в товарно-транспортній накладній - НОМЕР_3.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин в своїй сукупності, суд першої інстанції прийшов вірного висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі (відвантаження) позивачем продукції відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає вимогу про стягнення 47 903 грн 26 коп. заборгованості за отриманий товар обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що правомірно задоволена місцевим господарським судом.

Щодо заявлених до стягнення пені та 3 % процентів річних колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В свою чергу, частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Сторони є вільшими в укладанні договору, вбачається, що пунктом 6.2 Контракту сторони передбачили, що за несвоєчасну та неповну оплату товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з п. 6.3 Контракту визначено, що строк позовної давності по основному боргу становить 5 років, а по стягненню пені - 3 роки, а нарахування пені здійснюється протягом усього існування заборгованості.

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, щодо обґрунтованості стягнення пені та 3% річних, з врахуванням правильного періоду відповідно з 09.04.2014 р. по 14.07.2014 р. з суми заборгованості 48 903 грн 26 коп. та з 15.07.2014 р. по 03.03.2017 р. з суми заборгованості 47 903 грн 26 коп.

Разом з тим, судом враховується, що правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

В даному випадку, заявлений до стягнення розмір пені, є не спів мірний із сумою основного зобов'язання, що суперечить основним принципам чинного законодавства України, зокрема принципу верховенства права, справедливості, добросовісності та розумності.

Відтак, зменшення неустойки в даній справі на думку судової колегії є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно взявши до уваги в сукупності всі обставини справи, у відповідності до норм матеріального права, зменшив розмір заявленої до стягнення пені.

Окрім того, на спростування доводів апеляційної скарги судова колегія вважає за необхідне наголосити на наступному .

Обґрунтовуючи помилковість рішення суду першої інстанції, заявником зокрема зазначено, порушення норм процесуального права, оскільки не взято до уваги нотаріально посвідчене пояснення ОСОБА_5.

Однак, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст.. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.. 78 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ст.. 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 ГПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищенаведені норми процесуального права, обставини даної справи, суд зазначає, що в даному випадку нотаріально посвідчене, та всі наступні пояснення ОСОБА_5 були розглянуті судом, проте обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відтак, зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність можливості встановлення на підставі наданих пояснень фактів , які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема факти на які посилається ОСОБА_5 не підтвердженні жодними іншими доказами.

Розглянувши заяву відповідача про виклик свідка, ОСОБА_9 в порядку ст.. 89 ГПК України, судова колегія визначилась, про відхилення вказаного клопотання, оскільки як зазначалось вище, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

В даному випадку, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку що пояснення ОСОБА_9 не можуть суттєво вплинути на оцінку надану судом іншим наявним доказам.

Щодо клопотання про витребування в ПАТ КБ Приватбанк інформації по руху рахунках ОСОБА_5 та ОСОБА_10, суд враховує, що вказана інформація в тому числі інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку у відповідності до ст.. 60 ЗУ Про банки та банківську діяльність містить банківську таємницю. Також, апеляційний суд вважає, що встановлення обставин здійснення розрахунків між вказаними у клопотанні особами виходить за межі того кола обставин, яке стосується предмета спору.

Розглянувши надані позивачем клопотання, суд апеляційної інстанції прийшов до наступних висновків.

В ході апеляційного провадження, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" подано клопотання про накладення арешту на рухоме та не рухоме майно відповідача та всі розрахункові рахунки Фізичної - особи підприємця Тихонюка Юрія Вікторовича; клопотання про стягнення коштів в повному обсязі згідно початкового позову;

клопотання про повернення коштів на проїзд та проживання.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від "05" червня 2018 р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКА І КОМПАНІЯ" про накладення арешту на майно у справі №902/282/17 - повернуто заявнику, оскільки заявником надано неналежні докази сплати судового збору та не у визначеному законом порядку.

Клопотання позивача про задоволення позовних вимог судом апеляційної інстанції в повному обсязі відхиляється, оскільки за своїм змістом є апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції і, відповідно, могло бути подано стороною, не згодною з рішенням, в порядку і строки визначені ст.. 254,256,267,258,259 ГПК України.

Разом з тим, суд відмовляє в задоволення клопотання про повернення коштів на проїзд та проживання.

Вбачається, що стороною надано копію посадочного документу ОСОБА_1 та ОСОБА_11 від 07.05.2018р. Одеса - Рівне та Рівне - Одеса, та ОСОБА_1 від 19.02.2018р., 06.02.2018р., 13.01.2018р., 17.12.2017р. за маршрутом Одеса - Вінниця, Вінниця - Одеса, також надано копію рахунку №028977 від 12.02.2018р. та фіскальний чек як доказ проживання в готелі Жовтневий м. Вінниці 12.02.2018р- 13.02.2018р.

Тобто, із вказаних документів слідує, що заявник в апеляційному провадженні просить стягнути з відповідача витрати, не лише понесені в суді апеляційної інстанції а й в суді першої інстанції. Проте, колегія суддів зазначає, що заявник не був позбавлений можливості звернутись із вказаною заявою саме до суду першої інстанції, до компетенції якого входить зокрема розподіл судових витрат у визначеному процесуальним законом порядку.

Згідно з п. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відтак, витрати ОСОБА_1 відповідно до посадочного документу від 19.02.2018р., 06.02.2018р., 13.01.2018р., 17.12.2017р. за маршрутом Одеса - Вінниця, Вінниця - Одеса, та витрати щодо рахунку №028977 від 12.02.2018р. не підлягають до задоволення в суді апеляційної інстанції.

Щодо частини витрат, відповідно до копії посадочного документу ОСОБА_1 та ОСОБА_11 від 07.05.2018р. Одеса - Рівне та Рівне - Одеса колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст.. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Тобто, вказана стаття не містить прямої норми для відшкодування витрат на проїзд задля участі в судових засіданнях, окрема директора та представника за довіреністю, оскільки останні не є адвокатами - витрати на професійну правничу допомогу також не можуть враховуватись в даному випадку. Враховуючи вищевикладене, в задоволенні клопотання в цій частині суд - відмовляє.

Таким чином, апелянтом не наведено переконливих та обгрунтованих доказами доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку на підставі доказів, що були надані сторонами. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

З врахуванням вищевикладеного, рішення господарського суду Вінницької області від 26.02.2018р. у справі №902/282/17 ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення предбачених ст. 277-279 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII), не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тихонюка Юрія Вікторовича на рішення господарського суду Вінницької області від 26.02.2018р. у справі №902/282/17 залишити без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/282/17 повернути господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "18" червня 2018 р.

Суддя - доповідач (головуючий суддя) Філіпова Т.Л.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Василишин А.Р.