Постанова

від 06.06.2018 по справі 201/5568/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1473/18 Справа № 201/5568/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 47

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про зобов'язання звільнити та привести до стану придатного для використання за цільовим призначенням земельну ділянку,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про зобов'язання звільнити та привести до стану придатного для використання за цільовим призначенням земельну ділянку, в якому просив зобов'язати ОСОБА_4 звільнити та привести до стану, приданого для використання за цільовим призначенням, частину земельної ділянки площею 0,001258 га, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 91.

Позов мотивовано тим, що він є співвласником земельної ділянки, розташованої за адресою: місто Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 91, яка межує із земельною ділянкою № 89 по вул. Лабораторна у місті Дніпропетровську, право власності на яку належить ОСОБА_4 Загальна довжина межі між зазначеними земельними ділянками становить 25,16 метрів. У 2014 році відповідачем було розпочато будівництво споруди невідомого призначення, у зв'язку із чим ОСОБА_4 встановив капітальну бетонну огорожу, відступивши при цьому від спільної межі на відстань близько 0,5 метра, внаслідок чого відбулось самовільне захоплення відповідачем 0,001258 га земельної ділянки, належної в тому числі позивачу.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в ході розгляду даної цивільної справи суду не було надано жодного доказу на підтвердження позовних вимог. При цьому суд критично оцінює посилання сторони позивача на фотокартки, додані до позовної заяви, як на доказ порушення відповідачем меж земельних ділянок, оскільки з даних фото неможливо дійти однозначного висновку щодо місця проведення фотозйомки, а також об'єктів, що на них зображені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції ухвалено необґрунтоване та незаконне рішення, у зв'язку з неповним з'ясуванням та не відповідністю висновків суду обставин справи.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 351 ЦПК України передбачено, що апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

А згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 25 грудня 2015 року, належить 0,0143 га земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Дніпро (Дніпропетровськ), вул. Лабораторна, 91 (а.с. 108).

Власником домоволодіння № 89 та земельної ділянки, на якій це домоволодіння розташоване, є ОСОБА_4

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що в ході розгляду даної цивільної справи суду не було надано жодного доказу на підтвердження позовних вимог. При цьому суд критично оцінює посилання сторони позивача на фотокартки, додані до позовної заяви (а.с. 10-12), як на доказ порушення відповідачем меж земельних ділянок, оскільки з даних фото неможливо дійти однозначного висновку щодо місця проведення фотозйомки, а також об'єктів, що на них зображені.

Судом першої інстанції також враховано, що дана справа перебуває у провадженні суду з квітня 2015 року, за цей час судом двічі призначалося у даній справі проведення експертизи, яка не була проведена належним чином внаслідок ненадання сторонами запитуваних експертом документів, а тому позов є недоведеним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельної ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Положеннями ст. 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі. Тому якщо власник або співвласник будинку зведенням будівель і споруд погіршує права решти учасників спільної власності чи інших осіб, у тому числі погіршує для них екологічну ситуацію, то вони відповідно до ст. ст. 55, 124 Основного Закону та інших актів законодавства мають право заявляти в суді вимоги до знесення цих будівель і споруд (незалежно від того, зводились вони з відповідного дозволу чи без нього) або усунення допущених порушень іншим шляхом.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Частинами 1-3 ст. 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами Жовтневого районного суду м. Дніпро від 01 грудня 2015 року та від 03 січня 2017 року по справі призначалися судові експертизи, а саме: комісійна судова земельно-технічна експертиза та судова земельно-технічна експертиза.

А згідно висновку комісійної судової земельно-технічної експертизи №527/528-16 від 10 червня 2016 року експерти надали висновок про неможливість встановити, який фактичний порядок користування земельними ділянками, розташованими в м. Дніпропетровську по вул. Лабораторна, 91 та 89, не можливо встановити яка фактична конфігурація, проміри, площі земельних ділянок, не можливо встановити чи відповідає розташування будівель та споруд на цих земельних ділянках технічній документації із землеустрою, а також неможливо встановити чи є порушення меж спірних земельних ділянок. Причиною ухвалення такого висновку комісійної експертизи стало те, що сторонами не було надано за клопотанням експертів документів із землеустрою, збірного кадастрового плану-схеми зазначених земельних ділянок та інших додаткових матеріалів, про що просили експерти (а.с.126-137).

Також за повідомленням Харківського НДІ судових експертиз ім. Засл. Проф. ОСОБА_5 про неможливість надання висновку експертизи №154 від 10 березня 2017 року за обставин не надання за клопотаннями експертів додаткових матеріалів та проведення оплати (а.с. 213)

Згідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, звертаючись до суду із позовною заявою ОСОБА_2 просив зобов'язати відповідача звільнити та привести до стану, приданого для використання за цільовим призначенням, частину земельної ділянки, яка належить позивачу, проте жодного доказу суду першої інстанції на підтвердження порушення прав та на обґрунтування позовних вимог позивач не надав, а також матеріалами справи ці обставини не знайшли свого підтвердження, такі докази не були ним надані в апеляційній інстанції. Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не вірно дав оцінку зібраним по справі доказам та обставинам є безпідставним.

За таких обставин, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів , ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

ОСОБА_6