Рішення

від 06.06.2018 по справі 914/308/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2018р. Справа №914/308/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. при секретарі судового засідання Кірі О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Врублевської Зоряни Богданівни, Львівська область, м.Львів,

про: стягнення боргу

ціна позову: 22778,29 грн.

та за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця Врублевської Зоряни Богданівни, Львівська область, м.Львів,

до: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів,

про: визнання недійсним укладеного між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Врублевською Зоряною Богданівною Договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П)

Представники:

Позивача: Кравчук Л.В. - представник (довіреність від 10.01.2018р. №2302-вих-205);

Відповідача: Хомин Ю.В. - представник (довіреність від 09.08.2016р. №956).

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Львівської області розглядається об'єднана справа Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Фізичної особи-підприємця Врублевської Зоряни Богданівни про стягнення боргу; ціна позову: 22778,29 грн. та зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Врублевської Зоряни Богданівни до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним укладеного між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Врублевською Зоряною Богданівною Договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П).

Підставами позовних вимог Позивач визначає порушення Відповідачем пунктів 2.1.1., 2.2.2., 3.2. Договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П), внаслідок чого утворився борг в розмірі 22778,29 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.02.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; задовольнити клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 27.03.2018р.

13.03.2018р. Фізична особа-підприємець Врублевська Зоряна Богданівна звернулася до Господарського суду Львівської області із зустрічною позовною заявою до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним укладеного між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Врублевською Зоряною Богданівною Договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.03.2018 року зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Врублевської Зоряни Богданівни від 13.03.2018р. б/н (вх. №481) залишено без руху, надано Фізичній особі-підприємцю Врублевській Зоряні Богданівні десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої зустрічної позовної заяви, а саме: надати суду засвідчені належним чином копії письмових доказів, які долучені до матеріалів зустрічної позовної заяви; надати довідку з органу виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ГУДКCУ у Львівській області) про зарахування сплаченого згідно Квитанції від 13.03.2018р. №ПН3672 судового збору до Державного Бюджету України.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.03.2018р. судом постановлено судове засідання призначити на 04.04.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.04.2018р. у даній справі суд постановив зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Врублевської Зоряни Богданівни до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним укладеного між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Врублевською Зоряною Богданівною Договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П) прийняти до провадження та призначити до спільного розгляду з позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Фізичної особи-підприємця Врублевської Зоряни Богданівни про стягнення боргу; ціна позову: 22778,29 грн.; вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднати в одне провадження з первісним позовом; перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.04.2018р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів; підготовче засідання відкласти на 08.05.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.05.2018р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 05.06.2018р.

Розгляд справи по суті відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 05.06.2018р. у даній справі.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення первісного позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог, проти зустрічного позову заперечив.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до відзиву на позовну заяву, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, позовні вимоги зустрічного позову підтримав.

Позиція Позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання Відповідачем умов пунктів 2.1.1., 2.2.2., 3.2. укладеного між Сторонами Договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П) просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 22778,29 грн. суми боргу зі сплати орендної плати за Договором, проти визнання недійсним укладеного між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Врублевською Зоряною Богданівною Договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П) заперечує з підстав того, що предметом оспорюваного Договору були конструктивні елементи благоустрою комунальної власності, а не земельна ділянка чи її частина.

Позиція Відповідача:

Відповідач проти заявлених первісних позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Договір на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П) укладено Відповідачем під впливом обману з боку Позивача, оскільки ввів в оману Відповідача щодо належності Об'єкту оренди до комунальної власності.

Вказані доводи Відповідач обґрунтовує погодженою Заступником начальника Управління архітектури Львівської міської ради Схеми прив'язки літнього майданчика ФОП Врублевська З.Б. на вул.Поліщука, 78а; Затвердженим начальником Управління Держкомзему у м.Львів Кадастровим планом земельної ділянки №4610136900:06:003:0013 та Державним актом на право власності на земельну ділянку, з яких вбачається, що земельна ділянка, на якій розміщено елементи благоустрою, які були предметом Договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П) належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю Прем'єр Логістик , а відтак, Позивач не мав достатнього обсягу дієздатності для укладення Договору.

З підстав наведеного Відповідач у зустрічному позові просить суд визнати недійсним укладений між Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Врублевською Зоряною Богданівною Договір на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги первісного позову підлягають до задоволення повністю, в задоволенні зустрічного позову солід відмовити повністю з огляду на наступне.

27.02.2014р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, правонаступником якого є Позивач (надалі - Позивач, Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Врублевською Зоряною Богданівною (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення №Ф-1-14(П) (надалі - Договір), предметом якого (п.1), є надання Орендодавцем Орендареві права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення (надалі - Об'єкт) на умовах оренди на терміни відповідно виданого паспорту на розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення у межах м.Львова. Невід'ємною частиною Договору є паспорт на розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення розмір орендованої площі.

Пунктом 2.1.1. Договору встановлено зобов'язання Орендодавця надати конструктивний елемент благоустрою комунальної власності на розміщення відкритого літнього майданчика площею 80,0 м.кв. (ділянка №1 - 40,0 м.кв., ділянка №2 - 40,0 м.кв.) (тротуар, газон, тощо) за адресою: м.Львів, вул.Поліщука, 78а.

Згідно пункту 2.2.2. Договору Орендар зобов'язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати Орендодавцю вартість оренди окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності за діючими на день сплати розрахунковими ставками, визначеними згідно з Положенням про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення.

Відповідно до п.3.1. Договору обов'язок внесення орендної плати Орендарем виникає з часу укладення Договору.

Пунктом 3.2. Договору Сторонами встановлено, що, Орендар сплачує Орендодавцеві плату за користування Об'єктом площею 80,0 м.кв. щомісячно до 25 числа поточного місяця у розмірі 762,05 грн., в тому числі 127,01 грн. податку на додану вартість.

Ставка орендної плати за користування Об'єктом оренди та розміри орендованої площі встановлюється Сторонами при укладенні Договору і не можуть бути нижчими від розрахункових ставок та розмірів площі, визначених у пункті 3.2. Договору. розрахункові ставки орендної плати щорічно на кожен наступний рік визначаються шляхом коригування розміру розрахункової ставки попереднього року на індекс інфляції за цей рік. (п.3.3. Договору).

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що термін дії Договору встановлюється з 01.04.2014р. по 31.10.2014р., з 01.04.2015р. по 31.10.25р., з 01.04.2016р. по 31.10.2016р, з 01.04.2017р. по 31.10.2017р., з 01.04.2018р. по 31.10.2018р.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Відповідно до Довідки Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 01.02.2018р. №4-2302-209 борг Відповідача перед Позивачем зі сплати орендної плати станом на 25.01.2018р. складає 22778,29 грн. і виник за період з квітня 2017р. по жовтень 2017р. Належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення суми вказаного боргу станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Виданим Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради Паспортом відкритого літнього майданчика від 15.01.2014р. №1 визначено площу конструктивних елементів, тимчасове використання яких на правах оренди є предметом Договору та термін дії паспорта.

Погодженою Заступником начальника Управління архітектури Львівської міської ради Схемою прив'язки літнього майданчика ФОП Врублевська З.Б. на вул.Поліщука, 78а визначено межі конструктивних елементів благоустрою комунальної власності, тимчасове використання яких на правах оренди є предметом Договору.

Земельна ділянка площею 0,1942 га., кадастровий №4610136900:06:003:0013, яка знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Поліщука, 78а не належить на праві приватної власності Позивачу.

Затвердженим начальником Управління Держкомзему у м.Львів Кадастровим планом земельної ділянки №4610136900:06:003:0013 встановлено межі згаданої земельної ділянки.

Таким чином, земельна ділянка площею 0,1942 га., кадастровий №4610136900:06:003:0013, яка знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Поліщука, 78а, на якій розміщені конструктивні елементи благоустрою комунальної власності право користування яким на правах оренди є предметом Договору, не належить на праві приватної власності Позивачу.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна , об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями), що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Згідно частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Ухвалою Львівської міської ради від 05.03.2009р. №2451 Про затвердження Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення (чинною станом на час укладення Договору) Львівська міська рада ухвалила затвердити Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення (надалі - Положення).

Відповідно до пункту 1.6. Положення підставою для укладання договору оренди i набуття права на оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення є дозвіл, виданий управлінням архітектури департаменту містобудування або іншим уповноваженим органом.

Згідно пункту 4.1. Положення укладання договорів оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення на окремих конструктивних елементах благоустрою комунальної власності, справляння орендної плати здійснює управління комунальної власності департаменту економічної політики.

Відповідно до п. 1.1. Положення про Управління комунальної власності Львівської міської ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 року №1100 (із змінами та доповненнями станом на момент укладення Договору) Управління комунальної власності Львівської міської ради (надалі - управління) є структурним підрозділом департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - департамент), утвореним відповідно до ухвал міської ради від 06.07.2006р. № 94 Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання .

У відповідності до пунктів 45 та 49 розділу 7 Положення про розмежування повноважень між Виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 19.10.2006р. №219 (чинного станом на час укладення Договору) до повноважень департаменту економічної політики Львівської міської ради належить здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста; надання в оренду комунального майна у порядку, встановленому міською радою; здійснення обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням. Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. цього ж Положення, основними завданнями управління є: виконання функцій органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренду, відчуження майна комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст.181 ГК України, відповідно до якої, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Приписами частини першої статті 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нормою ч.1 ст.229 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Приписами ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями), що, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів первісного позову та не доведено належними достатніми та допустимими доказами наявності підстав до задоволення зустрічного позову, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за тимчасове користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги первісного позову про стягнення з Відповідача на користь Позивача 22778,29 грн. суми основного боргу зі сплати орендної плати є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо позовних вимог зустрічного позову суд зазначає, що Відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами у справі факту наявності умислу Позивача на оману Відповідача, а відтак укладення Договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення від 27.02.2014р. №Ф-1-14(П) під впливом обману, оскільки предметом Договору, згідно пунктів 1. та 2.1. Договору, є надання Орендодавцем Орендареві права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення на умовах оренди на терміни відповідно виданого паспорту на розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення у межах м.Львова. а не право оренди земельної ділянки, на якій такі конструктивні елементи розташовані. Крім того, Відповідачем не доведено відсутності повноважень Позивача, як орендодавця, на укладення Договору оренди конструктивних елементів благоустрою, оскільки відсутність права власності на земельну ділянку не є беззаперечним доказом відсутності права на конструктивні елементи благоустрою. Відтак, в зустрічному позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

При цьому суд зазначає, що, з врахуванням заявлених Відповідачем позовних вимог зустрічного позову, а також відсутності заяв Відповідача про зміну підстав позову правова оцінка іншим законодавчо встановленим підставам визнання оспорюваного Договору недійсним судом не надавалась.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п. 1 та 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1762,00 грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 13.02.2018р. №60 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762,00 грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №8 до позовної заяви.

Відповідачем при поданні зустрічного позову до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Відповідач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1762,00 грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Відповідачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні

Як доказ сплати судових витрат Відповідач подав Квитанцію від 13.03.2018р. №ПН3672 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762,00 грн. Оригінал вказаної Квитанції є додатком №7 до зустрічної позовної заяви.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Учасниками справи в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання первісної позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1762,00 грн. та сплачений Відповідачем за подання зустрічної позовної заяви судовий збір в розмірі 1762,00 грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1762,00 грн. судового збору, сплаченого за подання до господарського суду первісного позову та залишити за Відповідачем 1762,00 грн. судового збору, сплаченого за подання до господарського суду зустрічної позовної заяви.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 203, 216, 229, 230, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 626, 627, 628, 629, 632 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Первісний позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Врублевської Зоряни Богданівни (79066, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Галицька, буд.15; ідентифікаційний код 25558625) 22778,29 грн. заборгованості та 1762,00 грн. судового збору.

3. В зустрічному позові відмовити повністю.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.06.2018р.

Суддя Фартушок Т. Б.