Рішення

від 19.06.2018 по справі 463/1442/18

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №463/1442/18

Провадження №2/463/1216/18

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року                         Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Фінанс» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № LVF0001 від 7 вересня 2016 року в розмірі 36953,02 гривень, з яких 15428,39 гривень – заборгованість по тілу кредиту, 1456,53 гривень – прострочені відсотки, 400 гривень – штраф, 19668,1 гривень – пеня.

Позов мотивує тим, що 7 вересня 2016 року між сторонами було укладено кредитний договір № LVF0001, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 40000 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №1202 від 7 вересня 2016 року, строком до 7 вересня 2017 року, зі сплатою 48% річних за користування кредитом. Взятих на себе зобов’язань відповідач в повному обсязі не виконав, у зв’язку з чим згідно з п. 6.5, 6.6 договору йому нараховано неустойку у виді пені та штрафу. В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього. Як на підставу задоволення вимог вказує на положення ст.ст. 530, 536, 1054 ЦК України.

Разом з позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просив накласти арешт на нерухоме майно ОСОБА_3, в межах розміру позовних вимог в сумі 37 037,44 гривень (а.с. 28).

Ухвалою суду від 22 березня 2018 року вказану заяву про забезпечення позову було повернуто позивачу (а.с. 36).

3 квітня 2018 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 40).

22 травня 2018 року на адресу суду поступила повторна заява позивача про забезпечення позову, якою позивач просив накласти арешт на нерухоме майно ОСОБА_3, в межах розміру позовних вимог в сумі 37 037,44 гривень (а.с. 53).

23 травня 2018 року ухвалою суду в задоволені заяви позивача про забезпечення позову судом було відмовлено (а.с. 57).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 11 травня 2016 року, позов підтримав з мотивів викладених в ньому, просив такий задовольнити.

Відповідач в судові засідання 21 травня 2018 року та 19 червня 2018 року не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце їх проведення, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 223,  ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання у відповідача та постановити заочне рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи, відносно чого представник позивача не заперечив.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з таких мотивів.  

В судовому засіданні встановлено, що 7 вересня 2016 року між сторонами був укладений договір про надання фінансового кредиту № LVF0001 (а.с. 6-8), згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 40000 гривень, що підтверджується копією платіжного доручення № 1202 від 7 вересня 2016 року (а.с. 9), зі сплатою 48% річних за користування кредитом, строком до 7 вересня 2017 року.

Відповідач здійснив часткове погашення заборгованості на загальну суму 34210 гривень, що підтверджується меморіальними ордерами від 20 жовтня 2016 року, 30 листопада 2016 року, 29 грудня 2016 року, 30 січня 2017 року, 28 лютого 2017 року, 29 березня 2017 року, 27 квітня 2017 року, 31 травня 2017 року (а.с. 10-17).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов’язків є у тому числі договори та інші правочини. Отже, вказаний вище договір породив певні права та зобов’язання сторін.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Стаття 1048 ЦК України регламентує, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов‘язання.

Пункт 6.5 договору визначає, що у разі прострочення позичальником строків сплати чергових платежів визначених договором, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 відсотків від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період невиконання зобов’язань по договору.

У відповідності до п. 6.6 договору у випадку порушення позичальником вимог п. 4.1 договору, позичальник зобов’язаний сплатити кредитору штраф в розмірі 1% від суми кредиту.

Взятих на себе зобов’язань відповідач належним чином не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість в розмірі 36953,02 гривень, з яких 15428,39 гривень – заборгованість по тілу кредиту, 1456,53 гривень – прострочені відсотки, 400 гривень – штраф, 19668,1 гривень – пеня, що стверджується розрахунком заборгованості станом на 14 березня 2018 року (а.с. 5).

Згідно з ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином  відповідно до умов договору та чинного законодавства. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, суд приходить до висновку про порушення відповідачем умов кредитного договору № LVF0001 від 7 вересня 2016 року, що призвело до неналежного виконання взятих на себе зобов’язань.  

При цьому, суд приходить до переконання, що слід зменшити розмір пені з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оскільки розмір пені перевищує суму боргу, а пеня це один із способів забезпечення виконання зобов‘язань, з врахуванням ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд приходить до висновку про зменшення розміру пені в межах суми заборгованості по тілу кредиту, зокрема до 15428,39 гривень.

У зв‘язку з наведеним з відповідача на користь позивача слід стягнути 32713,31 гривень, зокрема 15428,39 гривень – заборгованості по тілу кредиту, 1456,53 гривень – прострочених відсотків, 400 гривень – штрафу, 15428,39 гривень – пені.

При цьому, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню частково понесені позивачем судові витрати в розмірі 1762 гривень судового збору за подачу позову. Понесені судові витрати позивача в частині сплати судового збору за подачу заяви про забезпечення позову в розмірі 881 гривні не підлягають відшкодуванню, оскільки судом в задоволені такої заяви було відмовлено.

Керуючись ст.ст. 141, 265, 273, 274, 280, 282-284, 289 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Фінанс» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Фінанс» 32713 (тридцять дві тисячі сімсот тринадцять) гривень 31 (тридцять одну) копійку, а також судові витрати в розмірі 1762 (однієї тисячі сімсот шістдесяти двох) гривень.

В задоволені позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Фінанс» пені в розмірі 4239 (чотири тисячі двісті тридцять дев’ять) гривень 71 (сімдесяти однієї копійки), що перевищує суму тіла кредиту — відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка подається до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Фінанс» - місцезнаходження: 33028, м.Рівне, вул. Гетьмана Мазепи,12, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39411656.

Відповідач: ОСОБА_4 - місце проживання: 79000, м. Львів, вул. Шафарика,2/171; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

       Суддя:                                        Стрепко Н.Л.