Ухвала

від 12.06.2018 по справі 757/11485/18-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 12 червня 2018 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні прокурора другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2018 року,

за участі: адвоката ОСОБА_6 , ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою залишено без задоволення клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_7 про арешт майна, яке було виявлено та вилучено 28 лютого 2018 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , та зазначене в клопотанні прокурора.

В обґрунтування рішення, слідчий суддя зазначив, що прокурор в розумінні вимог ст. 132 КПК Українине надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні. Слідчим суддею не встановлено правової підстави для накладення арешту на вилучені в ході проведення 28 лютого 2018 року, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 лютого того ж року, обшуку за згаданим місцем мешкання ОСОБА_8 , документи, мобільні телефони, ноутбук та грошові кошти.

Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2018 року та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на майно:

- чіп-плату марки Samsung S/N SOSANYAC1133096;

- жорсткий диск S/N WXH1A61E6270;

- чорнові записи на 15 аркушах;

- мобільний телефон марки SamsungІМЕІ НОМЕР_1 та Місrо-SD до нього на 8 Гб з СІМ-картою «Київстар» та СІМ-картою TravelSim;

- мобільний телефон марки HuaweiVNS-L21з СІМ-картою;

- ноутбук Apple Macbook Airта чехол до нього;

- грошові коштив сумі 170 000 гривень;

- грошові кошти в сумі 30 000 доларів США;

Щодо строків апеляційного оскарження прокурор зазначає, що слідчим суддею здійснено проголошення ухвали від 14 березня 2018 року без участі прокурора та адвокатів, що приймали участь у судовому засіданні, короткий та повний текст ухвали про прийняте рішення не був наданий судом прокурору одразу після їх проголошення, як результат, лише 16 березня 2018 року прокуратурою міста Києва офіційно отримано повний текст ухвали Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2018 року, а тому строк оскарження ухвали підлягає поновленню.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Так, прокурор зазначає, що вилучені в ході проведення за місцем мешкання ОСОБА_8 грошові кошти можуть бути здобуті в результаті протиправного розпорядження активами ТОВ «Даш Бент Інвест», яке незаконно привласнили службові особи ДП «Компанія Інтерсервіс» (ЄДРПОУ 30971020), співзасновником якого є ОСОБА_8 , а тому підлягають арешту з метою подальшого відшкодування збитків законним власникам ТОВ «Даш Бент Інвест».

Вважає, що повернення вилученої документації та електронних носіїв інформації його власнику може потягнути за собою їх подальшу зміну або видалення важливої для досудового розслідування інформації з вказаних носіїв та, як наслідок, спричинити знищення слідів скоєння злочину.

Також, прокурор стверджує, що вилучені під час обшуку документи та речі визнані слідчим речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні, мають значення як докази для кримінального провадження, з метою забезпечення збереження речових доказів виникла необхідність накладення арешту на вищевказані речі та документи.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання було завчасно проінформовано Генеральну прокуратуру України та прокуратуру міста Києва, тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу у відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405, ч. 1 ст. 172 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, доводи адвоката щодо необхідності залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали слідчого судді без змін, вивчивши матеріали судового провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З апеляційної скарги, доданих до неї документів та матеріалів судового провадження вбачається, що оскаржувану ухвалу прокурор отримав 16 березня 2018 року, а тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження необхідно поновити.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, прокуратурою міста Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості якого 11 травня 2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42017000000001386, за фактом протиправних дій ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також інших наразі не встановлених осіб, які перебуваючи у співучасті з окремими працівниками ГСУ НП України, шляхом підроблення офіційних документів та внесення завідомо неправдивих відомостей до державних реєстрів привласнили та заволоділи активами ТОВ «Даш Бент Інвест», яке є власником ПАТ «Дашуківські Бентоніти», та змінили керівництво вказаного підприємства, за ознаками злочину, передбаченого ч. 5ст. 191 КК України.

02 березня 2018 року прокурор другого відділу процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_7 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на вилучені в ході проведення обшуку 28 лютого 2018 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , документи, мобільні телефони, ноутбук, та грошові кошти: чіп-плата марки Samsung S/N SOSANYAC1133096;жорсткий диск 8/И WXH1А61Е6270; чорнові записи на 15 аркушах; мобільний телефон марки Samsung ІМЕІ НОМЕР_1 та Місrо-SD до нього на 8 Гб з СІМ-картою «Київстар» та СІМ-картою Т НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки Huawei VNS-L21 з СІМ-картою; ноутбук Аррlе Масbооk Аіr та чохол до нього; грошові кошти в сумі 170 000 гривень; грошові кошти в сумі 30 000 доларів США.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2018 року у задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено.

Відмовляючи в задоволені вищевказаного клопотання, внесеного в межах кримінального провадження № 42017000000001386 слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, дослідив матеріали, додані до клопотання, заслухав пояснення прокурора, адвокатів та прийшов до висновку про відсутність достатніх підстав для накладення арешту на вищевказане майно, з огляду на те, що прокурором не було доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням слідчого судді з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Колегія суддів приходить до висновку, що зазначених вимог закону слідчий суддядотримався.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Як вбачається з матеріалів провадження, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України,зазначив мету відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою пов`язує необхідність у накладенні такого арешту, - з метою збереження речових доказів, пославшись на те, що постановою таке майно визнано речовими доказами.

Однак, колегія суддів приходить до висновку, що в клопотанні та долучених до нього матеріалах, не надано достатніх і належних доказів на підтвердження обставин, на які послався у клопотанні прокурор.

Доводи прокурора про відповідність вилученого майна, критеріям передбаченим ст. 98 КПК України та наявність в матеріалах справи постанови про визнання речовими доказами від01 березня 2018рокунеє безумовною підставою для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, при цьому висновки слідчого судді не залежать лише від наявності чи відсутності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.

З наявної в матеріалах клопотання постанови про визнання речей, предметів і документів речовими доказами вбачається, що вилучені в ході проведення обшуку грошові кошти є такими, що набуті кримінально протиправним шляхом, оскільки відсутні дані про джерело їх походження.

Згідно з ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отриманні у передбаченому КПК України порядку.

Разом з тим, за положенням ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи зазначене, а також те, що за матеріалами, які додані до клопотання прокурора, відсутні докази, що майно, яке вилучене в ході проведення обшуку 28 лютого 2018 року за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , набуте кримінально протиправним шляхом або є предметом кримінального правопорушення, то існування правової підстави для арешту грошових коштів з метою забезпечення збереження речових доказів взагалі спростовується та свідчить про формальність постанови слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_12 від. 01 березня 2018 року про визнання зазначеного вище майна речовими доказами.

Інші доводи апеляційної скарги також не є безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки за викладених у клопотанні обставин та доданих до нього матеріалах не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання органу досудового розслідування з підстав недоведеності та необґрунтованості необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя діяв у спосіб та у межах діючого законодавства.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді в матеріалах провадження і зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не виявлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Поновити прокурору у кримінальному провадженні прокурору другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2018 року, якою залишено без задоволення клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_7 , про арешт майна, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні прокурора другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа №11-сс/796/1956/2018 Категорія: ст. 170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції ОСОБА_13 Доповідач: ОСОБА_1