Рішення

від 25.05.2018 по справі 910/23439/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.05.2018Справа № 910/23439/17 За позовом: фізичної особи-підприємця Панасенко Сергія Олександровича

до: товариства з обмеженою відповідальністю "САНТРАНС УКРАЇНА"

товариства з обмеженою відповідальністю "КОСМАКС"

про : стягнення 567 238,09 грн.

Суддя: Шкурдова Л.М.

Секретар с/з Гнідіна М.Ю.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: Хміль В.М. за дов

від відповідача 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом фізичної особи-підприємця Панасенко Сергія Олександровича до товариства з обмеженою відповідальністю "САНТРАНС УКРАЇНА", товариства з обмеженою відповідальністю "КОСМАКС" про стягнення 567 238,09 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.18р. відкрито провадження у справі №910/23439/17 за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на підставі Договору купівлі-продажу № 1 від 15.02.2017 року було поставлено відповідачу-2 товар, який останнім не було прийнято, в зв'язку зі здійсненням поставки товару позивачем з порушенням встановленого строку. На вимогу позивача повернути товар, відповідач-2 зазначив, що ним було передано товар відповідачу-1 для перевезення та товар було втрачено, в зв'язку з чим позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом, просить суд стягнути з відповідачів солідарно суму завданих збитків в розмірі 530 760,00 грн за втрачений товар, а також нарахував 3 % річних в розмірі 5 758,38 грн.

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що між ним та відповідачем-1 було укладено договір перевезення, за яким товар мав бути повернутий позивачу, на підтвердження чого долучив товарно-транспортну накладну, однак товар був втрачено. Відповідач-2 зазначає, що саме перевізник має відповідати за втрачений товар, належний позивачу.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що не укладав із відпвдіачем-2 договорів перевезення вантажу, товарно-транспортна накладна, долучена відповідачем-2 не може бут належним доказом передачі відповідачу-1 товару, оскільки така накладна не містить обов'язкових реквізитів, зокрема печатки відповідача-1 щодо прийняття товару до перевезення. Відповідач-1 також зазначає, що позивачем товар відповідачу-1 не передавався, договір перевезення не укладався.

В судовому засіданні 23.02.2018 року ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження.

В судовому засіданні 19.04.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 25.05.2018 року представник позивача та відповідача-2 не з'явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Інформація про час та місце розгляду даної справи розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є оприлюдненою, позивач та відповідач-2 не були позбавлені можливості ознайомитися з датою розгляду справи, в зв'язку з чим суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності їх представників.

У судовому засіданні 25.05.2018 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ

15 лютого 2017р. між фізичною особою-підприємцем Панасенко Сергієм Олександровичем (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю КОСМАКС (покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 1 від 15.02.2017 року (далі - Договір).

Згідно з п.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, передбачений Специфікацією до Договору, на умовах, які передбачені цим Договором.

Як вбачається із Специфікації № 1 від 15 лютого 2017 р. продавець передає покупцю товар, а саме автомобільні покришки, визначені у даній Специфікації, на загальну суму 561 150,00 грн.

Як встановлено судом, покупець (відповідач-2) відмовився від прийняття поставленого позивачем товару, в зв'язку з тим, що позивач (продавець) не поставив товар у визначений договором строк, що підтверджується укладеним позивачем та відповідачем-2 Актом до Договору №1 купівлі продажу, складеного 23.02.2017р, підписаного уповноваженими представниками позивача та відповідача-2.

Листом від 23.02.2017 року відповідачем-2 повідомлено позивача про те, що в зв'язку з не поставкою у визначений договором купівлі-продажу строк товару, відповідач-2 відмовляється від Договору купівлі-продажу та відправляє назад позивачу товар за договором.

23.02.2017 року між позивачем та відповідачем-2 укладено Додаткову угоду про розірвання Договору купівлі-продажу №1 від 15.02.2017р.

Листом від 15.03.2017 року позивач звертався до відповідача-2, в якому повідомляв про те, що товар за Договором купівлі-продажу від відповідача-2 позивач назад не одержав, просив повідомити позивача про місцезнаходження майна.

Листом від 02.04.2017 року відповідач-2 повідомив позивача про втрату відповідачем-1 товару позивача під час перевезення.

У зв'язку із втратою товару позивач просить стягнути солідарно з відповідачів збитки у розмірі вартості товару.

Частиною 1 ст. 689 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Як було зазначено, відповідач-2 відмовився від прийняття товару, у зв'язку з порушенням позивачем строків його поставки, про що сторони склали Акт від 23.02.2017 року.

Таким чином, відмова відповідача-2 від прийняття товару є такою, що була здійснена відповідно до умов Договору та погоджена сторонами, про що свідчить складення вище вказаного Акту від 23.02.2017 року та укладення Додаткової угоди від 23.02.2017 р. про розірвання Договору купівлі-продажу №1 від 15.02.2017р.

Частиною 1 ст. 690 ЦК України встановлено, що якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця.

Таким чином, на відповідача-2 було покладено обов'язок із збереження переданого позивачем товару.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем та відповідачем-2 переданий позивачем відповідачу-2 товар було втрачено.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем-2 зобов'язання із збереження переданого позивачем товару виконано не було, позивач переданий ним товар не отримав, що свідчить про порушення відповідачем-2 встановленого ч. 1 ст. 690 ЦК України зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 чт. 22 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника, яка може бути виражена у формі умислу або необережності.

З огляду на те, що відповідачем-2 допущено порушення зобов'язання із збереження переданого позивачем товару, у діях відповідача-2 вбачається наявність складу господарського правопорушення, відтак відповідач-2 зобов'язаний відшкодувати позивачу завдані внаслідок такого порушення збитки.

На підтвердження розміру понесених збитків, які полягають у вартості втраченого відповідачем-1 товару, позивачем долучено до матеріалів справи товарні чеки, в зв'язку з чим, враховуючи відсутність контррозрахунку та заперечень з приводу вартості втраченого товару зі сторони відповідача-1 суд вважає за можливе стягнути з відповідача-1 суму збитків у розмірі 530 760,00 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення збитків солідарно також з відповідача-1 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Можливість стягнення збитків з відповідачів солідарно виникає виключно за умови наявності обов'язку у кожного з відповідачів.

Відтак, стягнення збитків солідарно також з відповідача-1 можливе виключно за наявності у останнього обов'язку з відшкодування таких збитків.

Як було зазначено, на покупця, який відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, покладено обов'язок забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 не є покупцем товару, також між позивачем та відповідачем-1 відсутні будь-які зобов'язання, які б виникали з договору чи з інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України. Доказів наявності зобов'язальних відносин між позивачем та відповідачем-1 матеріал справи не містять.

У якості обґрунтування своїх вимог до відповідача-1 позивач вказує на те, що втрачений товар було передано відповідачу-1 для перевезення як перевізнику, що, на думку позивача, підтверджується листом від 02 квітня 2017 р., направленим відповідачем-2 позивачу.

Разом з тим, статтею 74 ГПК України на сторони покладено обов'язок доказування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Порядок надання послуг з перевезення вантажів регулюються главою 64 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), главою 32 Господарського кодексу України, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року (надалі - Правила).

Положення наведених нормативно-правових актів встановлюють, що Договір перевезення вантажів укладається між сторонами у письмовій формі (ст. 909 ЦКУ, ст. 307 ГКУ, п.п. 3.4. та п.п. 3.5.1. Правил).

Матеріали справи не містять доказів існування договірних відносин між відповідачами щодо перевезення переданого позивачем товару.

Частиною 5 ст. 308 ГК України передбачено, що про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Пунктом 8.26. Правил встановлено, що вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні. Оформлення перевезень вантажів товарно- транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Наявна в матеріалах справи товарно-транспортна накладна не може вважатися підтвердженням здачі товару перевізнику, оскільки не відповідає вимогам, що ставляться до первинних документів - у ній не зазначені номер та дата, найменування вантажоодержувача, адреса пункту розвантаження вантажу.

Крім того, як зазначає відповідач-1, вказаний у товарно-транспортній накладній водій відповідача-1 у останнього не працював, а зазначений у ТТН транспортний засіб, державний Mercedes державний номер НОМЕР_1, за відповідачем-1 не зареєстрований.

Доказів протилежного позивачем та відповідачем-2 до матеріалів справи не надано.

Також наявна в матеріалах справи товарно-транспортна накладна також не містить відбитку відповідача-1 про прийняття товару до перевезення.

Отже позивачем не доведено наявність у відповідача-1 обов'язку з відшкодування збитків, що виключає можливість їх солідарного стягнення також з відповідача-1.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідачів 3% річних, нарахованих на суму збитків, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює можливість нарахування відсотків у разі порушення грошового зобов'язання, при цьому зобов'язання з відшкодування збитків не є грошовим зобов'язанням і є самостійним видом відповідальності за порушення цивільного чи господарського зобов'язання, у зв'язку з чим нарахування 3% річних на суму збитків суперечить положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, а відтак вказана вимога не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення завданих збитків з відповідача-2 як особи, відповідальної за збереження переданого позивачем товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.74, 76-80, 129, 236 - 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КОСМАКС" (03057, м.Київ, вул.Дегтярівська, будинок 33-Б, код ЄДРПОУ 40243572) на користь фізичної особи-підприємця Панасенко Сергія Олександровича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 530 760 (п'ятсот тридцять) грн 00 коп - збитки та 7961 (сім тисяч дев'ятсот шістдесят одну) грн 40 коп - витрати по сплаті судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. В задоволенні позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "САНТРАНС УКРАЇНА" - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Київського апеляційного господарського суду.

Суддя Шкурдова Л.М.

Дата складання тексту рішення: 15.06.18