Рішення

від 04.06.2018 по справі 910/909/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2018Справа № 910/909/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗБК ПРОГРЕС"

про визнання договору оренди припиненим та стягнення заборгованості

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від позивача: Скороход А.К. - довіреність № 74/17-01 від 17.01.2018;

Хімікус О.С. - довіреність № 81/19-02 від 19.02.2018;

від відповідача: Куничак О.В.- довіреність б/н від 20.02.2018;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗБК ПРОГРЕС" (далі - відповідач) про: визнання припиненим договору оренди нежитлового приміщення № 1-2510/16 від 25.10.2016 року; стягнення 583 199, 19 грн., з яких 478 532, 26 грн. заборгованості по орендній платі, 61 949, 37 грн. пені, 9 031, 32 грн. 3% річних, 33 686, 21 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1-2510/16 від 25.10.2016 року, в порушення умов якого відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого позивач в односторонньому порядку розірвав договір та просить стягнути з відповідача заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/909/18. Постановлено здійснювати розгляд справи № 910/909/18 у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.02.2018 року.

22.02.2018 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень відповідач стверджує, що з квітня 2017 року позивачем заблоковано йому доступ до орендованого приміщення та його майна, у зв'язку із чим, на його думку, відсутні підстави для наразхування орендної плати.

26.02.2018 року позивачем подано до суду відповідь на відзив.

У судовому засіданні 28.02.2018 року позивачем надано додаткові письмові пояснення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.02.2018 року підготовче засідання відкладено на 26.03.2018 року.

22.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд визнати договір оренди нежитлового приміщення № 1-2510/16 від 25.10.2016 року припиненим з 26.07.2017 року та стягнути з відповідача 478 532, 26 грн. заборгованості по орендній платі, 61 949,37 грн. пені, 9 031,32 грн. 3% річних, 33 686,21 грн. інфляційних втрат.

26.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 26.03.2018 року судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції означеної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2018 року підготовче засідання відкладено на 25.04.2018 року.

23.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

25.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Під час підготовчого засідання 25.04.2018 року судом проведено відповідні дії, які передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2018 року.

В судовому 21.05.2018 року. оголошувалась перерва до 29.05.2018 року.

В судовому 29.05.2018 року. оголошувалась перерва до 04.06.2018 року.

В судовому засіданні 04.06.2018 року позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 04.06.2018 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2016 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1-2510 / 16 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення з наявним у ньому промисловим обладнанням та комунікаціями (надалі разом - об'єкт оренди), а саме:

- виробниче приміщення - формувальний (виробничий) цех площею 2669,7 кв.м, та БСУ площею 188,5 кв.м, загальною площею - 2858,2 кв.м. (надалі - Приміщення);

- відкритий склад для піску та щебеню;

- підземна конвеєрна галерея з залізобетонними бункерами для піску та щебно; - наклонні конвеєрні галереї - 2 ШТ.

- склад готової продукції з залізобетонними конструкціями підкранових шляхів;

- дороги для доступу до складу та до складу готової продукції.

Приміщення знаходиться за адресою: 08300, Київська обл., вул. Запорізька, 14.

У п. 1.4. договору зазначено промислове обладнання, що орендується за цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору приміщення передається орендареві для здійснення виробничої діяльності, а саме для виготовлення попередньо напружених екструдерних плит.

Протягом 1 доби з моменту підписання цього договору приміщення передається орендареві в оренду за актом приймання-передачі приміщення, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною цього договору. Підписання Акту приймання-передачі приміщення орендарем є підтвердженням того, що об'єкт знаходиться у належному стані, відповідає усім вимогам орендаря і може ним використовуватися у цілях, визначених цим договором (п. 3.1. договору).

Згідно п. 4.1. договору орендна плата за користування об'єктами оренди складає за місяць 164 100,00 грн., у т.ч. ПДВ 27 350,00 грн.

Орендар зобов'язаний протягом 10 днів з моменту підписання сторонами Акту приймання передачі приміщення перерахувати на поточний рахунок орендодавця грошову суму в розмірі місячної орендної плати за перший місяць оренди.

У п. 4.2. договору зазначено, що до складу орендної плати включено плату за водопостачання та водовідвід, послуги орендодавця з ремонту та обслуговування приміщення та обладнання, інженерних мереж, компенсація плати за землю, а також витрати на охорону приміщення та обладнання.

Орендна плата, вартість комунальних (крім визначених п.4.2 цього Договору) послуг, пов'язаних з експлуатацією Приміщення, здійснюється Орендарем відповідно до показань, лічильників (3 шт.) та виставленихрендодавцем рахунків, але не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому споживалися такі послуги.

Згідно п. 4.3. договору орендна плата сплачується щомісячно в грошовій формі орендодавцю протягом п'яти днів з дня отримання ним відповідного рахунку, але не пізніше 10 числа поточного місяця оренди.

За прострочення оплати орендної плати, комунальних, охоронних платежів та інших послуг, визначених п. 4.1. та 4.2. договору, орендар за письмовою вимогою сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 10.1. договору він може бути достроково (до закінчення строку оренди) розірваний сторонами за взаємною згодою, шляхом підписання єдиного документа, укладеного в письмовій формі. У цьому разі договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору.

У п. 10.2. договору сторони погодили, що цей договір вважається припиненим внаслідок односторонньої відмови орендодавця від договору на 32 (день після отримання орендарем письмового повідомлення про таке припинення.

Цей договір вважається припиненим внаслідок односторонньої відмови орендаря від договору на 32 (тридцять другий день після отримання орендодавцем письмового повідомлення про таке припинення (п. 10.3. договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 11.1 договору).

Відповідно до п. 11.2. договору строк оренди складає 2 (два) роки та починає перебіг з моменту, вказаному в пункті 3.2 договору.

На підставі укладеного договору оренди, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове оплатне користування частину нежитлових приміщень, розташованих за адресою: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Запорізька, 14, загальною площею 2 858,2 кв.м, а саме виробниче приміщення - формувальний (виробничий) цех - 2 669,7 кв.м, БСУ - 188,5 кв.м; відкритий склад для піску та щебеню; підземна конвеєрна галерея з залізобетонними бункерами для піску та щебно; - наклонні конвеєрні галереї - 2 шт.; склад готової продукції з залізобетонними конструкціями підкранових шляхів; дороги для доступу до складу та до складу готової продукції, а також обладнання згідно п. 1.4. договору, відповідно до акта прийому-передачі приміщення від 24.10.2016р. Вказаний акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Позивач направляв відповідачу лист б/н б/д, у якому повідомив ТОВ "БК Прогрес" про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № № 1-2510/16 від 25.10.2016р. та просив направити представника для підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення та промислового обладнання, що підтверджується описом вкладення та чеком від 17.06.2017 року.

17.07.2017 року позивач направив відповідачу лист №21 від 16.06.2017 року, у якому повторно повідомив ТОВ "БК Прогрес" про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 1-2510/16 від 25.10.2016 та просив направити представника для підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення та промислового обладнання, що підтверджується описом вкладення та чеком від 17.06.2017 року.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання умов договору щодо сплати орендних платежів з квітня 2017 року по липень 2017 року, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з останнього заборгованості з орендної плати у сумі 478 532,26 грн., за прострочення сплати якої додатково нараховані інфляційні втрати в сумі 33 686,21 грн., 3% річних - 9 031,32 грн., пеня - 61 949,37 грн. Крім того, позивач просить визнати припиненим договір оренди нежитлового приміщення № 1-2510 / 16 від 25.10.2016р., вважаючи його розірваним з 26.07.2017 року.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи, а саме актом прийому-передачі приміщення від 24.10.2016р., підтверджено, що позивачем на виконання умов договору передано відповідачу в орендне користування частину нежитлових приміщень, розташованих за адресою: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Запорізька, 14, загальною площею 2 858,2 кв.м, а саме виробниче приміщення - формувальний (виробничий) цех - 2 669,7 кв.м, БСУ - 188,5 кв.м,; відкритий склад для піску та щебеню; підземна конвеєрна галерея з залізобетонними бункерами для піску та щебно; - наклонні конвеєрні галереї - 2 шт; склад готової продукції з залізобетонними конструкціями підкранових шляхів; дороги для доступу до складу та до складу готової продукції, а також обладнання згідно п. 1.4. договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що договором оренди чітко визначено розмір орендної плати, а її сплата не поставлена у залежність від виставлення відповідного рахунку орендодавцем та від його отримання орендарем, оскільки, договором встановлено обов'язок відповідача не пізніше 10 числа кожного поточного місяця вносити орендну плату в сумі 164 100,00 грн. за місяць.

Враховуючи умови п. 4.3. договору, строк сплати орендної плати за період з травня 2017 року по липень 2017 року є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач стверджує, що у зв'язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором зі сплати орендної плати, у нього утворилась заборгованість в сумі 478 532,26 грн., а саме за квітень 2017 року в розмірі 12 700,00 грн., за травень 2017 року - 164 000,00 грн., за червень 2017 року - 164 000,00 грн., за липень 2017 року - 137 623,26 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до платіжних доручень №529 від 20.03.2017 року на суму 50 000,00 грн., №530 від 21.03 2017 року на суму 100 000,00 грн., №574 від 31.03.2017 року відповідач сплатив орендну плату за квітень 2017 року в загальній сумі 160 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача з орендної плати за квітень 2017 року становить 4 100,00 грн.

З урахуванням викладеного, заборгованість відповідача з орендної плати за період з квітня 2017 року по липень 2017 року становить 469 732,26 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів які б спростовували наявність заборгованості по орендних платежах за вказаний період.

Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача боргу зі сплати орендної плати обґрунтована та підлягає задоволенню частково в розмірі 469 932,26 грн.

Відповідач стверджує, що позивачем було заблоковано починаючи з квітня 2017 року доступ до орендованого приміщення, на підтвердження чого надав Акти про недопуск від 12.04.2017 року та 13.04.2017 року, а також лист Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві №125/47/3779.

Дослідивши вказані акти, суд дійшов висновку, що вони є неналежним доказом обставин, на які посилається відповідач, оскільки складені ним в односторонньому порядку.

Крім того, матеріали справи не містять жодних претензій або звернень відповідача до позивача щодо недопуску в орендоване приміщення.

Відповідно до листа Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві №125/47/3779 відповідач звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів щодо неправомірних дій ТОВ "БК "Прогрес", а саме безпідставної відмови у поверненні товарно-матеріальних цінностей.

Зі змісту вказаного листа також неможливо беззаперечно встановити обставини про недопуск відповідача в орендоване приміщення позивачем, а тому він є неналежним доказом у справі.

Враховуючи недоведеність вказаних тверджень відповідача, суд не приймає їх до уваги.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання зі сплати орендних платежів.

У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання за договором зі сплати орендних платежів, позивачем заявлено до стягнення з останнього інфляційні втрати в сумі 33 686,21 грн., 3% річних - 9 031,32 грн., пеня - 61 949,37 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, інфляційних втрат та 3%річних, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано оплату орендної плати на суму 160 000,00 грн. у квітні 2017 року.

Суд здійснив перерахунок сум пені, інфляційних втрат та 3% річних встановив, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 60 853,52 грн. пені, 33 686,21 грн. інфляційних втрат та 8 828,46 грн. 3% річних, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення № 1-2510 / 16 від 25.10.2016 року належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню частково.

Щодо вимог про визнання договору оренди припиненим суд зазначає, що заявлений позов по суті є позовом про встановлення юридичного факту.

Так, відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх юрисдикції.

До юрисдикції господарських судів віднесені справи, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до змісту статей 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, зміна або припинення правовідношення. Аналогічні положення містяться і в частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, де сказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

При цьому реалізація такого способу захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Судом встановлено, що позивач просить визнати припиненим договір оренди, тобто встановити юридичний факт.

Згідно пункту 40 листа Вищого господарського суду України від 12.03.09р. № 01-08/163 Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , здійснюючи оцінку правильності обрання позивачем у справі способу захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, господарський суд повинен звертатися й до інших, крім названих кодексів, актів законодавства, а також до умов укладеного сторонами договору.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

В силу положень ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї; виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Визнання в судовому порядку договору припиненим не передбачено законом, а оспорюваним договором не встановлено іншого способу захисту, зокрема такого, як "вимога про припинення договору оренди".

Предметом позову не можуть бути обставини, які є елементом доказування, зокрема, встановлення наявності підстав для припинення договору оренди (тощо), оскільки такі при їх встановленні підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову, а чинне законодавство не передбачає визнання зазначеного факту рішенням суду.

Оцінка вказаних обставин та їх правомірності є предметом оцінки під час судового розгляду, входить до підстав позову, в тому числі при вирішенні в судовому порядку питання щодо припинення правовідношення.

В матеріалах справи також наявні листи позивача адресовані відповідачу, в яких позивач повідомляв відповідача про розірвання спірного договору, з огляду на порушення боку відповідача правил експлуатації орендованого майна.

Слід також зауважити, що в надісланих відповідачу листах позивач, на які останній посилається як доказ припинення спірного договору, просив розірвати договір, у той же час умовами договору одностороннє розірвання договору не передбачене (п. 10.1. договору), доказів односторонньої відмови від договору, як це передбачено п. 10.2. договору, матеріали справи не містять, тобто відсутні підстави для припинення договору.

Викладеним суд керувався задовольняючи позов у даній справі в частині стягнення боргу з орендної плати, пені, інфляційних втрат та 3% річних за період з квітня 2017 року по липень 2017 року.

При цьому, вимог про розірвання спірного договору в судовому порядку позивачем не заявляється.

Суд звертає увагу, що діючим законодавством не передбачено встановлення певних фактів у порядку господарського судочинства як спосіб захисту прав. Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Тобто його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Також, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Верховний Суд України у своїй постанові від 13.04.2016 року у справі №6-2988цс15 приходить до правового висновку, що "головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результати торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними".

Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача, способом захисту якого є визнання спірного договору припиненим.

Таким чином, зазначена вимога (про встановлення факту) виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог у цій частині.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про визнання припиненим договору оренди нежитлового приміщення № 1-2510/16 від 25.10.2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗБК ПРОГРЕС", визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗБК ПРОГРЕС" (далі - відповідач) про: визнання припиненим договору оренди нежитлового приміщення № 1-2510/16 від 25.10.2016 року; стягнення 583 199, 19 грн., з яких 478 532, 26 грн. заборгованості по орендній платі, 61 949, 37 грн. пені, 9 031, 32 грн. 3% річних, 33 686, 21 грн. інфляційних втрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗБК ПРОГРЕС" (01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 41; ідентифікаційний код 40256618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" (08300, Київська обл., місто Бориспіль, вулиця Запорізька, будинок 14; ідентифікаційний код 40087050) заборгованість у розмірі 469 932 грн. 26 коп., пеню у розмірі 60 853 грн. 52 коп., інфляційні втрати у розмірі 33 686 грн. 21 коп., 3% річних у розмірі 8 828 грн. 46 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 8 599 грн. 51 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 19.06.2018 року.

СуддяМ.Є. Літвінова