Постанова

від 14.06.2018 по справі 927/1102/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2018 р. Справа№ 927/1102/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар судового засідання: Іванов О.О.

представники:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютока"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 10.04.2018

у справі №927/1102/17 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Громада"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютока"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Громада (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ютока (далі - відповідач) про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди №25 від 01.05.2015, укладеного між сторонами, оскільки спірний правочин не містить такої істотної умови, як вартість майна з урахуванням індексації, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами, просив суд відмовити у задоволенні позову. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- відповідач погоджується з відсутністю у спірному договорі такої істотної умови, як вартість майна з урахуванням індексації, проте позивач, укладаючи цей договір, був достовірно обізнаний про відсутність цієї істотної умови;

- позивач до теперішнього часу знаходиться у орендованому приміщенні, веде господарську діяльність та не сплачує орендну плату;

- позивач повинен довести наявність факту порушення або оспорювання його прав та інтересів, на захист яких і спрямовано звернення до суду із позовом;

- захисту підлягають лише ті права, які належать позивачу, за умови, що ці права дійсно порушуються іншими особами;

- позивачем не доведено, яким чином спірний договір порушує його права та інтереси;

- у провадженні Господарського суду Чернігівської області знаходиться справа №927/1041/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютока" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Громада" про розірвання договору оренди від 01.05.2015 №25 та звільнення орендованого приміщення шляхом виселення. Ухвалою суду від 10.01.2018 у справі №927/1041/17 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №927/1102/17;

- позивачем протягом певного періоду часу виконувались умови спірного договору та сплачувалась орендна плата, проте потім позивач припинив здійснювати відповідні платежі.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.04.2018 у справі №927/1102/17 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди №25 від 01.05.2015, укладений між сторонами, з моменту його укладення. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 600,00 грн. витрат зі сплати судового збору. При цьому суд у своєму рішенні зазначив про те, що сторонами було вчинено відповідні дії по передачі в оренду майна та користування ним, а тому зазначений договір оренди фактично є вчиненим (укладеним). Однак, враховуючи, що у спірному договорі відсутня така істотна умова як вартість майна з урахуванням її індексації, цей договір суперечить вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним згідно зі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.04.2018 у справі №927/1102/17 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним на майбутнє договір оренди №25 від 01.05.2015, укладений між сторонами.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- судом першої інстанції не було встановлено, чи обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає положенням законодавства у спірних правовідносинах та чи призводить до відновлення такого права;

- позивачем не доведено, а судом не встановлено, яким чином відсутність в спірному договорі вартості орендованого майна з індексом інфляції порушує законні права позивача, при тому що він користувався та продовжує користуватися орендованим приміщенням;

- договір оренди може бути визнаний недійсним лише на майбутнє, а не з моменту його укладення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2018 для розгляду апеляційної скарги відповідача було сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та роз'яснено позивачу право на подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Однак позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 11.06.2018 по 23.06.2018, розпорядженням в.о. керівника апарату суду №09.1-08/1478/18 від 12.06.2018 було призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/1102/17, за результатами якого для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі головуючого судді: Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді: Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О. та призначено справу до розгляду на 14.06.2018.

Представники сторін у судове засідання 14.06.2018 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 14.06.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.05.2015 між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, було укладено договір оренди №25 (далі - Договір оренди) (том справи - 1, аркуші справи - 9-10).

За умовами Договору оренди (п.п.1-3) орендодавець передає орендарю у користування за плату на певну строк (оренду) наступний об'єкт: павільйон з керамічної цегли (№1-4), який знаходиться у м. Чернігові, на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ, ринок "Бойова", загальна площа об'єкту - 36,0 кв. м, технічний стан об'єкту - задовільний. Об'єкт передається орендарю для використання у господарській діяльності для торгівлі змішаною групою товарів. Представники сторін перевіряють стан об'єкта та складають акт приймання-передачі, у якому відображаються стан об'єкта та усі його невідповідності розділу 1 цього Договору. Об'єкт вважається переданим орендарю з моменту підписання акта прийому-передачі представниками сторін.

Порядок нарахування та сплати орендної плати визначений у розділі 5 Договору оренди, відповідно до п.п.5.1, 5.2, 5.4 якого розмір орендної плати за 1 кв. м площі становить 170,00 грн., у тому числі ПДВ 28,34 грн. Загальний розмір орендної плати за Договором на місяць становить 6 120,00 грн., у тому числі ПДВ 1 020,00 грн. Орендну плату орендар сплачує незалежно від наслідків його господарської діяльності готівкою або у безготівковому порядку на поточні рахунки орендодавця за поточний місяць не пізніше 10-го числа поточного місяця.

В п.п.4.1, 4.2 Договору оренди передбачено, що термін його дії складає з 01.05.2015 по 31.12.2015. Термін оренди об'єкта починається з 01.05.2015 і закінчується 31.12.2015.

Підставами припинення дії Договору є: закінчення строку дії Договору; згода Сторін; рішення суду, що вступило у законну силу; дострокове припинення дії Договору, у випадках, передбачених Договором; у інших випадках, передбачених Договором та чинним законодавством України. По закінченню строку дії Договору при передачі об'єкта складається акт прийому-передачі, який підписується повноважними представниками сторін. Об'єкт вважається фактично переданим орендарем орендодавцю з дати підписання Акту приймання-передачі об'єкта з оренди (п.п.8.1, 8.2, 8.5 Договору оренди).

На виконання умов Договору оренди між сторонами було складено та підписано відповідний Акт приймання-передачі об'єкта в оренду (Додаток №1 до Договору) від 01.05.2015 (том справи - 1, аркуш справи - 10 на звороті), згідно з яким відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування (оренду) павільйон з керамічної цегли (№1-4) площею 36,0 кв. м, який знаходиться у м. Чернігові, на розі проспекту Миру та вулиці 50 років ВЛКСМ, ринок "Бойова".

Позивач зазначає про те, що Договір оренди не містить такої істотної умови, як вартість майна з урахуванням індексації, у зв'язку з чим позивач просив суд визнати вказаний правочин недійсним з моменту його укладення.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають як чинному законодавству, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як уже зазначалося вище, позивач просив місцевий господарський суд визнати Договір оренди, укладений між сторонами, недійсним з моменту його укладання, у зв'язку з відсутністю у договорі такої істотної умови, як вартість майна (об'єкта оренди) з урахуванням індексації.

Згідно зі ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 759, 763 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Згідно зі ст. ст. 284, 291 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), Цивільний кодекс України і Господарський кодекс України не містять. Однак за змістом ст. ст. 759-762 Цивільного кодексу України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Лише за наявності у договорі істотних умов, якщо їх не врегульовано чинним законодавством, договір оренди майна можна вважати укладеним. Істотними умовами договору оренди можуть бути також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

У вирішенні спорів щодо визнання дійсним або недійсним договору оренди необхідно враховувати вимоги ст. ст. 220, 640, 759, 760, 794 Цивільного кодексу України, ст. ст. 7-10, 12 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) (аналогічна правова позиція наведена в п.п.2.6, 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна ).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було погоджено предмет договору, порядок нарахування орендних платежів, строк дії договору оренди та підстави його припинення.

У своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що він звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до позивача про розірвання Договору оренди та звільнення орендованого приміщення шляхом виселення у зв'язку з несплатою орендної плати з 01.12.2015 (том справи - 1, аркуші справи - 45-46).

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 20.11.2017 було порушено провадження у справі №927/1041/17 за вказаним позовом.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2018 у справі №927/1041/17 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №927/1102/17 (том справи - 1, аркуші справи - 43-44).

З матеріалів справи вбачається, що сторонами було підписано акт приймання-передачі майна за Договором оренди, за яким позивач отримав об'єкт оренди, користується цим об'єктом, сплачував орендну плату та не повернув вказане майно відповідачу.

Наведені дії сторін свідчать про те, що спірний Договір оренди фактично є вчиненим (укладеним)

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, згідно зі ст. ст. 759, 763, 764 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 291 Господарського кодексу України після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору, то такий договір припиняється.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б свідчили про наявність у відповідача заперечень, як орендодавця, щодо продовження строку дії Договору.

Окрім того, обидві сторони в своїх поясненнях визнавали, що спірний Договір оренди не припинив своєї дії та час є чинним.

В ст. 284 Господарського кодексу України передбачено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Натомість у спірному Договорі оренди відсутня така істотна умова, як вартість майна з урахування її індексації, що в свою чергу свідчить про невідповідність Договору оренди вимогам чинного законодавства, оскільки при визначенні об'єкту оренди необхідно вказувати як склад самого майна, так і його вартість з урахуванням індексації).

Наведені обставини є підставою для визнання Договору оренди недійсним згідно зі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Місцевий господарський суд визнав Договір оренди недійсним з моменту його укладення.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі наголошував на тому, що договір оренди не може бути визнаний недійсним з моменту його укладення, оскільки він підлягає визнанню недійсним лише на майбутнє.

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору. Правові наслідки недійсності правочину та господарського зобов'язання регулюються спеціальними правовими нормами, ст. 216 Цивільного кодексу України і ст. 208 Господарського кодексу України відповідно, а тому до таких правовідносин загальні норми про виконання зобов'язання та про відповідальність за його порушення не застосовуються (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №3-826гс16 та Висновках Верховного Суду України, викладених у постанова, ухвалених за результатами перегляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч.1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України за ІІ півріччя 2016 року).

Відповідач у запереченнях на позов та у апеляційній скарзі стверджував про те, що укладаючи Договір оренди позивач був обізнаний з усіма його умовами, а тому він знав про відсутність у Договорі вартості майна з урахування її індексації.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом щодо безпідставності доводів відповідача про недоведеність позивачем тієї обставини, яким чином спірний договір порушує його права та інтереси. Згідно з нормами ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зі змісту вказаної правової норми вбачається, що сторона правочину може звернутись до суду із позовом про визнання правочину недійсним, якщо вона заперечує його дійсність. При цьому, сторона правочину або заінтересована особа не тільки має право, але і повинна припинити взаємовідносини, що порушують вимоги закону.

Позивач, який є стороною спірного договору, звернувся до суду із позовом, оскільки заперечував дійсність цього договору, що прямо передбачено у вищезгаданій ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

В ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на наявні в справі матеріали та пояснення учасників процесу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості вимог позивача.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютока" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.04.2018 у справі №927/1102/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.04.2018 у справі №927/1102/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/1102/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова

Повний текст постанови складено 19.06.18