Постанова

від 19.06.2018 по справі 910/7389/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7389/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Євроальянс Ріалті",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Сбербанк",

представник відповідача - Гей В.Г. адвокат (довіреність від 19.02.2018 № 43, свідоцтво від 04.11.2017 № 1316),

третя особа-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Еліон Стар",

представник третьої особи-1 - не з'явився,

третя особа-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Євроальянс Груп",

представник третьої особи-2 - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2017 (головуючий суддя Мельник В.І.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 (головуючий Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В. і Іоннікова І.А.)

у справі № 910/7389/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Євроальянс Ріалті" (далі - Товариство)

до публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - Банк)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) товариство з обмеженою відповідальністю "Еліон Стар" (далі - ТОВ "Еліон Стар");

2) товариство з обмеженою відповідальністю "Євроальянс Груп" (далі - ТОВ "Євроальянс Груп"),

про визнання припиненим правовідношення.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Банку про визнання припиненим правовідношення за договором поруки від 23.10.2014 (далі - Договір поруки), укладеним Товариством та Банком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство як поручитель не підписувало жодних додатків до Договору поруки, за яким збільшувалися зобов'язання поручителя, а тому порука є припиненою у зв'язку із зміною зобов'язання без згоди поручителя.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018, позовні вимоги задоволено. Визнано припиненим правовідношення за Договором поруки, укладеним Товариством та Банком.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що положення договору поруки (пункти 2.1.1 та 6.1) не є очевидним збільшенням обсягу відповідальності поручителя, а є лише поінформованістю про можливість внесення змін до кредитного договору від 28.08.2013 № 05-В/13/27/ЮО (далі - Кредитний договір), укладеного Банком та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-Промислова Група "Цент" (у подальшому перейменованого в ТОВ "Еліон Стар"), тому зазначене не може розглядатись як надання поручителем згоди на такі зміни, зокрема, викладені у договорі про внесення змін від 09.12.2015 № 7 до Кредитного договор.

При цьому ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Еліон Стар" та ТОВ "Євроальянс Груп".

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій:

- не надано належної правової оцінка договору про внесення змін від 09.12.2015 № 2 до Договору поруки, пунктом 8 якого поручитель підтвердив, що він ознайомлений із змінами внесеними договором про внесення змін від 09.12.2015 № 7 до Кредитного договору;

- не враховано, що договір про внесення змін від 09.12.2015 № 2 до Договору поруки укладений у спосіб передбачений Договором поруки та підтверджує факт згоди поручителя із змінами до Кредитного договору;

- не встановлено, яке збільшення відповідальності поручителя відбулося без його згоди;

- залишено поза увагою пункт 6.1 Договору поруки, на підстав якого поручитель надав згоду на зміну протягом дії Договору поруки розмір основного зобов'язання за Кредитним договором без додаткового повідомлення кредитором поручителя про таку зміну та без укладення окремої угоди.

Від учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Банку, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 23.10.2014 Товариством як поручителем та Банком як кредитором був укладений Договір поруки.

Статтею 1 Договору поруки визначено тлумачення термінів, відповідно до яких основний договір - це Кредитний договір, укладений кредитором та боржником з усіма змінами і доповненнями до нього, у тому числі з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін від 16.12.2013 № 1 до Кредитного договору, договором про внесення змін від 04.03.2014 № 2 до Кредитного договору, договором про внесення змін від 28.08.2014 № 3 до Кредитного договору, договором про внесення змін від 23.10.2014 № 4 до Кредитного договору, укладеними протягом строку його дії.

Згідно із статтею 2 Договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором відносно зобов'язань повернути кредит, наданий за основним договором у сумі 400 000,00 дол. США, у строк який зазначається в основному договорі з кінцевим терміном повернення 27.08.2018.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Договору поруки боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник. Поручитель та боржник залишаються зобов'язаними перед кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за основним договором не будуть виконані повністю.

Товариство посилається на те, що Банк у грудні 2016 року звернувся до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Еліон Стар" та поручителів - Товариства та ТОВ "Євроальянс Груп" про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог відносно Товариства Банк посилався на Кредитний договір з додатками та доповненнями та Договір поруки, укладений Банком і Товариством, та додатки до нього, зокрема на копію договору про внесення змін від 09.12.2015 № 7 до Кредитного договору, яким, крім інших змін, було збільшено розмір зобов'язання позичальника (ТОВ "Еліон Стар") перед Банком на 38 275,20 дол. США.

При цьому Товариство як поручитель вказує на те, що ним не підписувались жодні додатки до Договору поруки, за яким збільшувалися зобов'язання поручителя перед банком. Крім того, іншим поручителем (ТОВ "Євроальянс Груп") за Кредитним договором було сплачено на рахунок Банку, в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Еліон Стар" перед Банком, 15.08.2016 - 100 000,00 грн., 09.09.2016 - 100 000,00 грн., 28.12.2016 - 50 000,00 грн., а всього з 15.08.2016 по 28.12.2016 було сплачено 250 000,00 грн. Проте Банк при зверненні до господарського суду Київської області з позовом не врахував сплаченої поручителем суми. Таким чином, на думку Товариства, Банком було змінено зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності Товариства перед Банком, а тому Товариство вважає поруку припиненою.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання припиненим правовідношення за Договором поруки, укладеним Товариством та Банком.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно із статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Судами встановлено, що підставами даного позову є те, що без згоди Товариства як поручителя було збільшено його зобов'язання перед Банком, у зв'язку з укладенням між боржником та Банком договору про внесення змін від 09.12.2015 № 7 до Кредитного договору.

Главою 50 ЦК України визначені правові засади припинення зобов'язання. Так, статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки, на підставі частини першої статті 559 ЦК України, зі зміною основного зобов'язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов'язання, забезпеченого порукою.

Так, зміна умов зобов'язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя може припинити поруку лише у випадку, коли зазначене призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за забезпеченим порукою зобов'язанням.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-3176цс15, від 23.12.2014 у справі № 3-196гс14, від 20.02.2013 у справі № 6-172цс12, від 21.05.2012 у справі № 6-18цс11, від 10.10.2012 у справі № 6-112цс12.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Враховуючи зазначене та судову практику в даних правовідносинах, суди відхилили доводи Банку про те, що Товариству було відомо про збільшення його зобов'язань у зв'язку з укладенням договору про внесення змін від 09.12.2015 № 2 до Договору поруки, та з посиланням на пункти 2.1.1, 6.1 Договору поруки, оскільки вказані положення Договору поруки не є очевидним збільшенням обсягу відповідальності поручителя та є лише інформацією про можливість внесення змін до основного зобов'язання, а тому не можуть розглядатись як надання поручителем згоди на такі зміни, зокрема, викладені у договорі про внесення змін від 09.12.2015 № 7 до Кредитного договору, укладеного між кредитором та боржником без відома поручителя.

Таким чином, суди дійшли висновку про задоволення позову та визнання припиненим правовідношення за Договором поруки, що був укладений між Товариством та Банком, у зв'язку із збільшенням зобов'язань без згоди поручителя.

Однак, з такими висновком судів попередніх інстанцій не може погодитись Касаційний господарський суд, оскільки судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки договору про внесення змін від 09.12.2015 № 2 до Договору поруки, пунктом 8 якого поручитель підтвердив, що він ознайомлений із змінами, внесеними договором про внесення змін від 09.12.2015 № 7 до Кредитного договору, та підтверджує факт забезпечення порукою усіх зобов'язань боржника, які випливають з Кредитного договору. Тобто судами попередніх інстанцій не було досліджено вказаний пункт договору про внесення змін від 09.12.2015 № 2 до Договору поруки та не встановлювалось, чи є такий пункт згодою поручителя із змінами, внесеними до Кредитного договору, відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. За результати нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі № 910/7389/17 скасувати.

Справу № 910/7389/17 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко