Рішення

від 11.06.2018 по справі 807/228/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 червня 2018 рокум. Ужгород№ 807/228/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.,

за участю:

позивача: представник - ОСОБА_1,

відповідача: представник - ОСОБА_2,

третьої особи: представник - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Радгосп-заводу "Мужіївський" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області, у якій просить: 1) визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо ненадання ОСОБА_5 на підставі його заяви, зареєстрованої у ОСОБА_4 управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 07 лютого 2018 року за №К-36-182/0/17, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованого за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Береговського району Закарпатської області; 2) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області розглянути заяву ОСОБА_5, зареєстровану у ОСОБА_4 управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 07 лютого 2018 року за №К-362/0/17-18, про надання ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованого за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Береговського району Закарпатської області, та прийняти вмотивоване рішення у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України; 3) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області надати ОСОБА_5 згідно його заяви, зареєстрованої у ОСОБА_4 управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 07 лютого 2018 року за №К-362/0/17-18, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованого за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Береговського району Закарпатської області.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач звернувся до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованого за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Береговського району Закарпатської області. Вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не розглянувши у встановленому законом порядку його заяву, не прийняв вмотивованого рішення, а лише проінформував позивача листом від 03.03.2018 р. №К-362/0-761/0/18-18 про неможливість задоволення заяви з підстав, не передбачених Земельним Кодексом України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Радгосп-заводу "Мужіївський".

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку з тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. №413 Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, якою змінено правила розпорядження земельними ресурсами, що належать державі. Відповідно до даної постанови, необхідною умовою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою є обов'язкове врахування позиції органу місцевого самоврядування. Вважає, що враховуючи відсутність в поданій позивачем заяві позиції органу місцевого самоврядування, а також той факт, що до заяви не додано копію документа, що підтверджує належність позивача до кола осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої ст. 6 , пунктів 11-14 частини другої ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , діяв в установленому законом порядку.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особа в судове засідання не з'явився, своїх пояснень щодо позову не надав. Ухвала суду, направлена на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу третьої особи рекомендованою кореспонденцією, повернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду без вручення з відміткою працівника органу зв'язку: "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".

Відповідно до ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. При цьому днем вручення такого рішення згідно норм п. 5 ч. 6 ст. 251 КАС України є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Беручи до уваги, що поштове відправлення з ухвалою суду третій особі не було вручено з незалежних від суду причин, суд дійшов висновку, що третя особа була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5Е.) звернувся до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою б/н від 05 лютого 2018 року та доданими до неї документами, в якій просить надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованого за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Береговського району Закарпатської області (арк. спр. 32).

ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.03.2018 р. №К-362/0-761/0/18-18 позивача було повідомлено про неможливість задоволення його заяви в установленому законом порядку у зв'язку з відсутністю позиції органу місцевого самоврядування з питань надання визначеної земельної ділянки та не доданням копії документа, що підтверджує належність позивача до кола осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої ст. 6 , пунктів 11-14 частини другої ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (арк. спр. 38).

Вважаючи дану відповідь суб'єкта владних повноважень бездіяльністю, що виразилася у формі не розгляду його заяви у встановленому законом порядку, ОСОБА_5 звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України.

Чч. 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Так, п. в ч. 3 ст.116 ЗК України передбачене право громадян на безоплатну передачу земельних ділянок у їх власність шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_6 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею .

Повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб надані ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам.

Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернувся у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу.

Ч. 7 ст. 118 ЗК України визначає порядок розгляду вищезазначених клопотань уповноваженим органом. Так, вказана законодавча норма передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Окрім того, ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлює, що виключною підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з листа ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.03.2018 р. №К-362/0-761/0/18-18, підставою для відмови ОСОБА_5 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стало відсутність в поданій позивачем заяві позиції органу місцевого самоврядування, а також той факт, що до заяви не додано копію документа, що підтверджує належність позивача до кола осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої ст. 6 , пунктів 11-14 частини другої ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (арк. спр. 38).

На обґрунтування правомірності свого рішення щодо відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач посилається на наявність в начальників головних управлінь обов'язку, обумовленого нормами Постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 р. та рішення колегії від 14.10.2014 р., введеного в дію наказом Держземагенства України №328 від 15.10.2014 р., направляти органам місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення їх позиції стосовно можливості надання такого дозволу.

Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача з цих мотивів суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. П. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної ОСОБА_6 України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Суд звертає увагу, що виключна підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлена ч. 7 ст. 118 ЗК України. Земельний кодекс має за своєю правовою природою вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, тому при прийнятті рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу слід керуватися положеннями Земельного кодексу.

Суд зазначає, що у зв'язку із затвердженням даної Стратегії зміни до ЗК України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Таким чином, оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо ЗК України, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 812/1557/17 (№ К/9901/33241/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, вимагаючи від ОСОБА_5 надання копії документа, що підтверджує належність позивача до кола осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої ст. 6, пунктів 11-14 частини другої ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , відповідач порушив норми ч. 6 ст. 118 ЗК України, яка забороняє вимагати від заявника додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Суд також критично оцінює твердження ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області відносно наявності даних про облікування в користуванні Радгоспу-заводу Мужієвський земельної ділянки, щодо якої ОСОБА_5 має намір отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки запит, на який посилається відповідач, був направлений до Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області вже після відмови у наданні дозволу, а саме 13 квітня 2018 року, а вказана обставина не була підставою для відмови, зазначеною у листі від 03.03.2018 р. №К-362/0-761/0/18-18.

ОСОБА_6 Суд у своїй постанові від 16.05.2018 р. у справі №826/23192/15 зазначив, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах, а також тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте, ймовірно, могли мати місце у майбутньому.

Разом з тим, як вбачається із позовних вимог, позивач просить визнати протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо ненадання йому на підставі заяви дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у ч. 7 ст. 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Таким чином, ст. 118 ЗК України не встановлено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення.

Як вже встановлено судом, за результатами розгляду клопотання позивача ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області вчинялися дії, а саме, була надана відповідь, оформлена листом ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.03.2018 р. №К-362/0-761/0/18-18, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України. Отже, в даному випадку має місце протиправність дій відповідача.

Відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області відносно відмови у наданні ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену листом від 03 березня 2018 року за №К-362/0-761/0/18-18.

Оскільки при розгляді заяви позивача від 05 лютого 2018 року ГУ Держгеокадастру діяло неправомірно та у зв'язку з тим, що саме по собі рішення про визнання дій відповідача протиправними не відновлює порушеного права позивача, суд вважає, що необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_5 від 05 лютого 2018 року №К-362/0/17-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради, Берегівського району, Закарпатської області .

При цьому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 254 КАС України, суд зобов'язує відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, суд зазначає наступне.

Ч. 4 ст. 122 ЗК України центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам надано повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб. Вказане повноваження кореспондується з положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України, яка встановлює порядок розгляду таких клопотань уповноваженим органом.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії", в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

В даному випадку питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою віднесено до компетенції відповідача, ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовна вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області надати ОСОБА_7 дозвіл на розроблення проекту землеустрою задоволенню не підлягає.

За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області не доведено правомірності відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, вимоги позивача щодо визнання таких дій відповідача протиправними відповідають вимогам законодавства та встановленим судом обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. У задоволенні позову в іншій частині необхідно відмовити з вищенаведених підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2114,40 грн. У зв'язку із частковим задоволенням позову, необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 1057,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_3 (90262, Закарпатська область, Берегівський район, с. Четфалва, вул. Петефі, буд. 106, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 39766716), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Радгосп-завод "Мужіївський" (90260, Закарпатська область, Берегівський район, с. Мужієво, вул. Леніна, буд. 109, код ЄДРПОУ 00412240) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково .

2. Визнати протиправними дії ОСОБА_4 управління Держгеокадарстру у Закарпатській області щодо відмови у наданні ОСОБА_8 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформленої листом від 03 березня 2018 року №К-362/0-761/0/18-18.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадарстру у Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_8, зареєстровану в ОСОБА_4 управлінню Держгеокадарстру у Закарпатській області 07 лютого 2018 року за №К-362/2/17-18, про надання ОСОБА_8 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області в порядку, встановленому законом .

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 39766716) на користь ОСОБА_3 (90262, Закарпатська область, Берегівський район, с. Четфалва, вул. Петефі, буд. 106, ідентифікаційний код НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 1057,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20 червня 2018 року.

СуддяОСОБА_9