Постанова

від 17.09.2018 по справі 807/228/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5840/18 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Довгополова О.М.,Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 року (головуючий суддя Ващиліна Р.О.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород повний текст складено 20.06.2018 року у справі №807/228/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Радгосп-заводу Мужіївський про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 23.03.2018 року звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання йому на підставі його заяви, зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 07 лютого 2018 року за № К-362/0/17-18, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області; 2) зобов'язати відповідача розглянути його заяву, зареєстровану в Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 07 лютого 2018 року за № К-362/0/17-18, про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, та прийняти вмотивоване рішення у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України; 3) зобов'язати відповідача надати йому згідно заяви, зареєстрованої в Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 07 лютого 2018 року за № К-362/0/17-18, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 року позов задоволено частково.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду в частині визнання протиправними дій та зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.02.2018 року № К-362/0/17-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.02.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 гектарів. Вказана заява зареєстрована у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 07.02.2018 року за № К-362/0/17-18 .

03.03.2018 року відповідачем надіслано позивачу лист за № К-362/0-761/0/18-18 яким повідомлено про неможливість задоволення його заяви в установленому законом порядку у зв'язку з відсутністю позиції органу місцевого самоврядування з питань надання визначеної земельної ділянки та не доданням копії документа, що підтверджує належність позивача до кола осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини 1 статті 6, пунктів 11-14 частини 2 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, частина 7 статті 118 ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.03.2018 р. №К-362/0-761/0/18-18, підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стало відсутність в поданій позивачем заяві позиції органу місцевого самоврядування, а також той факт, що до заяви не додано копію документа, що підтверджує належність позивача до кола осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої ст. 6 , пунктів 11-14 частини другої ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

На обґрунтування правомірності свого рішення щодо відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач посилається на наявність в начальників головних управлінь обов'язку, обумовленого нормами Постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 р. та рішення колегії від 14.10.2014 р., введеного в дію наказом Держземагенства України №328 від 15.10.2014 р., направляти органам місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення їх позиції стосовно можливості надання такого дозволу.

Колегія суддів вважає, що виключна підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлена частиною 7 статті 118 ЗК України. Земельний кодекс має за своєю правовою природою вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, тому при прийнятті рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу слід керуватися положеннями Земельного кодексу.

Суд зазначає, що у зв'язку із затвердженням даної стратегії зміни до ЗК України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Таким чином, оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо ЗК України, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 812/1557/17 (№ К/9901/33241/18), що застосовано судом відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, вимагаючи від ОСОБА_1 надання копії документа, що підтверджує належність позивача до кола осіб, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої ст. 6, пунктів 11-14 частини другої ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , відповідач порушив норми ч. 6 ст. 118 ЗК України, яка забороняє вимагати від заявника додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Суд також критично оцінює твердження ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області відносно наявності даних про облікування в користуванні Радгоспу-заводу Мужієвський земельної ділянки, щодо якої ОСОБА_1 має намір отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки запит, на який посилається відповідач, був направлений до Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області вже після відмови у наданні дозволу, а саме 13 квітня 2018 року, а вказана обставина не була підставою для відмови, зазначеною у листі від 03.03.2018 р. №К-362/0-761/0/18-18.

Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 р. у справі №826/23192/15 зазначив, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах, а також тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте, ймовірно, могли мати місце у майбутньому.

Разом з тим, як вбачається із позовних вимог, позивач просить визнати протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо ненадання йому на підставі заяви дозволу на розробку проекту землеустрою.

Частина 7 статті 118 ЗК України визначає два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Таким чином, стаття 118 ЗК України не встановлено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення.

Як вже встановлено судом, за результатами розгляду клопотання позивача ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області вчинялися дії, а саме, була надана відповідь, оформлена листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.03.2018 р. №К-362/0-761/0/18-18, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України. Отже, в даному випадку має місце протиправність дій відповідача.

Суд дійшов висновку, що при розгляді заяви позивача від 05 лютого 2018 року ГУ Держгеокадастру діяло неправомірно та у зв'язку з тим, що саме по собі рішення про визнання дій відповідача протиправними не відновлює порушеного права позивача, суд вважає, що необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 лютого 2018 року №К-362/0/17-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради, Берегівського району, Закарпатської області .

Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, колегія суддів враховує, що позивачем не оскаржено в даній частині відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними. Доводи, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстави для постановлення висновків, які спростовують правову позицію суду першої інстанції, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області - залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 року у справі №807/228/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді О.М. Довгополов

Т.І. Шинкар

Повний текст постанови складено 19.09.2018 року