Рішення

від 20.06.2018 по справі 478/1708/17

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №478/1708/17

Пров. №2/478/89/2018

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

20 червня 2018 року смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області, в складі:

головуючого судді - Томашевського О.О.,

за участю:

секретаря

судових засідань - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою Фермерського господарства Колос (56002, Миколаївська область, смт. Казанка, вул. Пушкіна, 44, ЄДРПОУ 20898233) до ОСОБА_3 (56002, Миколаївська область, смт. Казанка, вул. Петровського, 80, РНОКПП НОМЕР_1) про визнання недійсним договору оренди землі , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ФГ Колос звернувся до Казанківського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3, де просив визнати недійсним договір оренди землі від 28.10.2010 року, укладений між ФГ Колос та ОСОБА_3, зареєстрований у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за реєстраційним номером 041049100898 від 28.10.2010 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тими обставинами, що вказаний договір укладений між сторонами всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки голова ФГ Колос ОСОБА_4 отримав земельні ділянки на праві постійного користування, в свою чергу вони перебувають у державній власності та він не мав права розпоряджатися ними, зокрема, шляхом передачі їх в оренду відповідачу.

Також, як зазначає позивач, землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, проте, передача земельної ділянки відведеної ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства була передана в оренду відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що є іншим видом цільового призначення земельної ділянки, а отже, відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки.

15 січня 2018 року відповідач надав суду відзив-заперечення проти позовних вимог ФГ Колос , де посилаючись на ту обставину, що договір оренди землі ним було укладено безпосередньо із ОСОБА_4, а не ФГ Колос ; що договір оренди є належним чином зареєстрованим та дійсним; що позивачем не доведено, що він є користувачем землі та його права порушені; що підстави для визнання договору недійсним відсутні, - просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити, а провадження у справі закрити.

Згідно з наданою відповіддю на заперечення позивач зазначив, що на час отримання ОСОБА_4 земельної ділянки в користування, діяв Закон України Про селянське фермерське господарство , згідно якого, підставою для створення та державної реєстрації фермерського господарства було, наявність у власності або користуванні земельної ділянки, а тому ОСОБА_4 отримав вказану земельну ділянку, як голова фермерського господарства.

14 лютого 2018 року відповідач подав до суду заперечення на відповідь позивача, де зазначив, що ФГ Колос не має відношення до укладеного договору оренди землі між відповідачем та ОСОБА_4, а тому ФГ Колос не може бути позивачем у даній справі. Крім того, відповідач зазначив про недоведеність позивачем тих обставин, що ФГ Колос є користувачем земельних ділянок, які були передані відповідачу в оренду.

22 лютого 2018 року, відповідач подав до суду клопотання про витребування документів, де просив суд витребувати у позивача статут ФГ Колос ; документи, які підтверджують повноваження ОСОБА_4 здійснювати представництво вказаного фермерського господарства; документи, які підтверджують виявлення правопорушення працівником Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у договорі оренди землі укладеного між ОСОБА_4 та відповідачем; залучити працівника Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель до участі у справі.

Ухвалою суду від 28.02.2018 року вказане клопотання відповідача було задоволено частково, витребувано у позивача копію статуту ФГ Колос та інші документи, які підтверджують повноваження ОСОБА_4 здійснювати представництво інтересів ФГ Колос та його відношення до вказаної юридичної особи.

11.04.2018 року відповідачем було надано доповнення до заперечень, де відповідач наголошував на тому, що ФГ Колос не має відношення до укладеного договору оренди землі між відповідачем та ОСОБА_4, а тому ФГ Колос не може бути позивачем у даній справі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд відповідно до наданих сторонами доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі рішення районної ради народних депутатів від 05.03.1992 року № 9/100 отримав у постійне користування 47,15 гектарів землі для ведення селянського (фермерського) господарства в межах згідно з планом землекористування, що підтверджується державним актом, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 8.

Згідно плану зовнішніх меж землекористування отримані ОСОБА_4 47,15 га складались із двох земельних ділянок.

Згідно зі ст.7 ЗК України 1990 року (чинного на час передачі ОСОБА_4 в користування земельної ділянки) громадяни України мали право на одержання в постійне користування землю, яка перебуває в державній власності, в тому числі: для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Передача розташованих на території сільських, селищних і міських районного підпорядкування земельних ділянок у користування громадянам належала до відання відповідних сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів (ст.ст. 7 ,10, 17 ЗК України 1990 року , ст.ст. 19, 35, 42 Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування чинному на час надання ОСОБА_4 в користування земельної ділянки) .

За рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів громадянам передавалися в користування земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, розмір яких не перевищував 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель (ст.50, 51, 52 ЗК України 1990 року).

Так само, надання громадянам земельних ділянок у користування, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, на час надання ОСОБА_4 в користування земельної ділянки в березні 1992 року регулювалось положеннями Закону України Про селянське (фермерське) господарство .

Так, відповідно до ст. 2 вказаного Закону, селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право постійного користування землею.

Згідно з ч.2 ст.4 вказаного Закону, у постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності.

Як було встановлено судом, селянське (фермерське) господарство Колос було зареєстровано 14.04.1994 року за № 1 513 120 0000 000359, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Згідно з дослідженим в судовому засіданні Статутом СФГ Колос , засновником господарства є ОСОБА_4

28 жовтня 2010 року, голова ФГ Колос ОСОБА_4 уклав договір оренди земельної ділянки із ОСОБА_3, де передав в оренду відповідачу земельну ділянку площею в 32 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до акту прийому - передачі об'єкта оренди від 26.10.2010 року, громадянин ОСОБА_4 передав громадянину ОСОБА_3 земельну ділянку площею 32 га, належної йому на підставі державного акта на право користування землею від 05.03.1992 року № 8, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В свою чергу, прийнявши земельну ділянку в оренду, відповідач 28.10.2010 року сплатив позивачу орендну плату за весь строк оренди земельної ділянки (2010-2020 роки), в розмірі 106 640,00 грн., що підтверджується розпискою про прийняття грошових коштів ОСОБА_4 від 28.10.2010 року.

Згідно розписок від 18.08.2012 року та 22.11.2012 року відповідач сплатив ОСОБА_4 9000,00 грн. та 4000,00 грн. у зв'язку із перерахунком орендної плати за землю.

Крім того, протягом 2013 - 2016 років, відповідач додатково сплатив ОСОБА_4 грошові кошти за оренду землі в розмірі 13650,00 грн. (згідно розписки від 29.10.2013 року), 19500,00 грн., згідно розписки від 06.07.2014 року, 30 000,00 грн., згідно розписки від 10.07.2015 року та 49350,00 грн., згідно розписки від 05.11.2016 року.

Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство , який набув чинності з 29.07.2003 року, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (ч.2 ст.12 даного Закону). Аналогічні умови визначені в п.3.8 Статуту СФГ Колос .

Таким чином, суд дійшов висновку, що право постійного користування ОСОБА_4 земельною ділянкою в розмірі 47,15 га на момент укладання спірного договору оренди від 28.10.2010 року використовувало СФГ Колос .

В той же час, з 01.01.2002 року набув чинності новий Земельний кодекс України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ, згідно якого, право постійного користування земельною ділянкою було визначено ч.1 ст.92 Кодексу, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Розпорядження - це можливість власника речі визначати її фактичну і юридичну долю. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ. Право розпорядження реалізується через припинення або обмеження належного суб'єктові права власності. Наприклад, продаж, дарування, вчинення заповіту або навіть знищення майна.

Згідно з ч.3 ст.407 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Таким чином, користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не передбачає здійснення розпорядження нею.

Згідно з ст. 4 Закону України Про оренду землі в редакції чинній на час укладення спірного договору оренди, орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

З наведеного вбачається, що позивач - СФГ Колос на момент укладання спірного договору, перебуваючи в статусі користувача земельної ділянки не мав права розпоряджатися нею та бути її орендодавцем.

Відповідно до вимог ст.203 ЦК України, встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ст.215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст.203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Укладаючи договір оренди позивач порушив вимоги ст.203 ЦК України, оскільки не мав права розпоряджатись земельною ділянкою.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача, що СФГ Колос не є стороною вказаного договору оренди суд вважає за необхідне відхилити, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема, самим договором, з якого вбачається, що його було укладено між головою СФГ Колос ОСОБА_4 із відповідачем - ОСОБА_3 та скріплено печаткою господарства.

Щодо доводів відповідача про виконання ним умов договору, відсутність порушень його виконання та чинність договору, - суд зауважує, що наведені доводи є предметом доказування при наявності іншого спору, зокрема, з приводу розірвання вказаного договору та наведені аргументи в цій частині не впливають на його недійсність з обставин встановлених судом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керуючись ст.141 ЦПК України покладає витрати позивача зі сплати судового збору на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 10, 11, 76, 81, 89, 141, 209, 229, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Фермерського господарства Колос (56002, Миколаївська область, смт. Казанка, вул. Пушкіна, 44, ЄДРПОУ 20898233) до ОСОБА_3 (56002, Миколаївська область, смт. Казанка, вул. Петровського, 80, РНОКПП НОМЕР_1) про визнання недійсним договору оренди землі -задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди землі від 28 жовтня 2010 року, укладений між Фермерським господарством Колос та ОСОБА_3, зареєстрований у Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за реєстраційним номером 041049100898 від 28 жовтня 2010 року.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Фермерського господарства Колос (ЄДРПОУ 20898233) судовий збір у сумі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Миколаївської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано суддею 20.06.2018 року.

Суддя Казанківського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_5