Постанова

від 14.09.2018 по справі 478/1708/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №478/1708/17 14.09.2018

Провадження №22-ц/784/1270/18

Провадження 22-ц/784/1270/18 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Категорія 23

Постанова

Іменем України

14 вересня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.

із секретарем Яценко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області, ухвалене 20 червня 2018 року о 16.29 год. суддею цього ж суду Томашевським О.О., у справі №478/1708/17, за позовом Фермерського господарства Колос до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2017 року Фермерське господарство Колос (далі - ФГ Колос ) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою виданого 1992 року позивачу надано у користування земельну ділянку загальною площею 47,15 га ріллі для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована в межах території Казанківської селищної ради.

28 жовтня 2010 року між ФГ Колос в особі його голови ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір оренди частини вказаної земельної ділянки, площа якої склала 32,0 га ріллі, строком на 10 років.

В цей же день договір був зареєстрований в Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за реєстраційним №041049100898, а земельна ділянка згідно акту прийому-передачі об'єкта оренди 26 жовтня 2010 року передана відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В 2017 році позивачу стало відомо, що вказаний договір оренди укладений всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки землі отримані на праві постійного користування перебувають у державній власності та не можуть бути передані в оренду відповідачу.

Крім того позивач вказував, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем не за цільовим призначенням оскільки передана в оренду ОСОБА_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки укладений 28 жовтня 2010 року між ним та відповідачем.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 червня 2018 року позов ФГ Колос задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 28 жовтня 2010 року, укладений між ФГ Колос та ОСОБА_2, зареєстрований в Казанківському секторі реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК за реєстраційним №041049100898 від 28 жовтня 2010 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначав, що позовна заява подана неналежним позивачем, оскільки договір оренди земельної ділянки укладався не з Фермерським господарством Колос , а безпосередньо з фізичною особою ОСОБА_3, і саме він є орендодавцем спірної земельної ділянки.

Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що він належним чином виконував умови договору, а порушення вимог земельного законодавства матеріалами справи не підтверджено.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_3 є засновником та головою ФГ Колос .

Під час утворення цього Фермерського господарства йому було надано в постійне користування для ведення фермерського господарства із земель державної власності спірну земельну ділянку. Тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що суб'єктами орендних відносин в оспорюваному договорі оренди виступають саме ФГ Колос в особі його голови ОСОБА_3 та відповідача.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 14 квітня 1994 року було створено СФГ Колос , зареєстроване в Державному реєстрі юридичних осіб. Відповідно до статуту господарства, його засновником та головою є ОСОБА_3

Згідно рішення Ради народних депутатів від 05 березня 1992 року №9/100 ОСОБА_3 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 47,15 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території смт. Казанка, Казанківського району Миколаївської області. Відповідно плану зовнішніх меж землекористування ОСОБА_3 загальна площа землі 47,15 га складається з двох земельних ділянок (а.с.11-13).

28 жовтня 2010 року між засновником ФГ Колос ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 32 га, розташованої в межах території Казанківської селищної ради, строком на 10 років.

Орендна плата підлягала сплаті в розмірі 11022 грн. до 30 грудня кожного року (а.с.14-15).

Згідно з актом прийому-передачі об'єкта оренди 26 жовтня 2010 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 земельну ділянку 32 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України Про фермерське господарство (та іншими нормативно-правовими актами України (частина перша статті 2 Законом України Про фермерське господарство ).

Частинами першою та четвертою статті 1 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди землі), передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Частиною першою статті 12 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Пунктом 3.3, 5.1.1 статуту СФГ Колос передбачено, що на ім'я голови господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею.

Статутом СФГ Колос визначено склад земель фермерського господарства та, зокрема, зазначено, що до земель господарства належать землі, передані господарству у приватну власність чи користування, що посвідчено відповідно Державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею виданими на ім'я голови господарства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі статтею 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року Про оренду землі (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (стаття 3 вказаного Закону ).

Відповідно до статті 4 цього ж Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районі, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів АР Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди (частина четверта статті 124 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Отже, особа, якій земельну ділянку надано в постійне користування із земель державної форми власності наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, право розпорядження - виключна компетенція власника. Здійснювати передачу в оренду третій особі таку земельну ділянку користувач може лише на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади.

На час укладення оспорюваного договору оренди за ОСОБА_3 було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою - об'єктом оренди, однак зазначена земельна ділянка перебувала у власності держави.

Повноваження власника спірної земельної ділянки на час укладання спірного договору оренди здійснював орган місцевого самоврядування в особі Казанківської районної ради Миколаївської області, який в свою чергу не приймав жодного рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду будь-кому, в тому числі відповідачу.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 474/100/16-ц від 13 червня 2018 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не мав права розпорядження земельною діяльною, яка є предметом оспорюваного правочину.

Тому суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним договору оренди землі від 28 жовтня 2010 року з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ФГ Колос є неналежним позивачем по справі, оскільки спірна земельна ділянка надавалася у користування ОСОБА_3, і саме з ним, як фізичною особою укладався договір оренди від 28 жовтня 2010 року, є помилковими.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про селянське фермерське господарство ( у чинній редакції та редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин), для реєстрації фермерського господарства до органу державної реєстрації подається, у тому числі копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Саме тому Державний акт на право постійного користування землею від 05 березня 1992 року для ведення селянського (фермерського) господарства був виданий ОСОБА_3, а не Фермерському господарству Колос .

Оскільки захист права користування спірною земельною ділянкою після створення фермерського господарства належить фермерському господарству, а не фізичній особі, якій земельна ділянка була надана у користування для ведення такого господарства, позивач вірно звернувся до суду за захистом своїх прав у спосіб визначений ЦК України, оскільки вважає, що оспорюваним правочином порушено саме його права як юридичної особи.

Крім того, як видно із змісту спірного договору оренди землі, він укладений та підписаний ОСОБА_3, як головою і засновником ФГ Колос , засвідчений печаткою фермерського господарства. Тому саме ФГ Колос є стороною, оспорюваного договору.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що він належним чином виконує умови договору, а порушення вимог земельного законодавства матеріалами справи не підтверджено, не мають правового значення, оскільки у силу приписів чинного законодавства позивач не мав права на укладення оспорюваного договору щодо передачі в оренду земельної ділянки, наданої йому у постійне користування.

За наведених обставин, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 367, 374,375, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 червня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді:

Повний текст судового рішення виготовлено 17.09.2018 р.