Рішення

від 21.06.2018 по справі 903/327/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 червня 2018 р. cправа № 903/327/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат (ордер серія ВЛ №000046215 від 20.06.2018р., свідоцтво №613 від 01.02.2012р.)

від відповідача: ОСОБА_2 - юрисконсульт (дов. від 14.05.2018р. №407/10/02-18)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Західводбуд", смт.Ратне Ратнівського району

до відповідача: Волинського обласного управління водних ресурсів, м.Луцьк

про стягнення 144 720,15 грн.

Встановив:

Приватне підприємство "Західводбуд" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Волинського обласного управління водних ресурсів 144 720,15 грн., в тому числі 130 187,40 грн. суми збитків від інфляції та 14 532,75 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем рішення господарського суду Волинської області від 10.02.2015р. по справі №903/1313/14 про стягнення з Волинського обласного управління водних ресурсів на користь Приватного підприємства "Західводбуд" 212 911,34 грн. заборгованості та нарахування у зв'язку з цим суми збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Ухвалою суду від 22.05.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 21.06.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні матеріали.

12 червня 2018 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області за вх. №01-55/5998/18 було зареєстровано відзив Волинського обласного управління водних ресурсів із додатками обґрунтовуючих відзив документів та описом вмісту цінного листа від 12.06.2018р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу позивача.

У зазначеному відзиві Волинське обласне управління водних ресурсів просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

При цьому сторона засвідчує своє погодження з фактом існування у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 161 475,00 грн. згідно рішення суду у справі №903/1313/14 засвідчуючи при цьому те, що у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів на фінансування підрядних робіт, виконаних за договором №5/13 від 24.09.2013р., не в змозі розрахуватися з позивачем.

Також стороною повідомляється, що Волинське обласне управління водних ресурсів зобов'язується оплатити виконані за договором №5/13 від 24.09.2013р. роботи, а відтак виконати рішення суду у справі №903/1313/14 з моменту надходження коштів з державного бюджету від головного розпорядника за відповідною програмою.

При цьому відповідачем до матеріалів справи долучається копія звіту про заборгованість за бюджетними коштами станом на 01.04.2018р. та копія листа Волинської ОДА від 03.05.2018р. №2758/46/218 про звернення до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України з приводу виділення коштів на погашення кредиторської заборгованості.

Присутній в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечує з підстав, викладених у відзиві, просить суд відмовити у задоволені позову ПП "Західводбуд" до Волинського обласного управління водних ресурсів про стягнення 144 720,15 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний частково та підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом засвідчується, що рішенням господарського суду Волинської області від 10.02.2015р. у справі №903/1313/14 (а.с. 22-23), залишеним без змін у відповідності до постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 12.05.2015р., було постановлено стягнути з Волинського обласного управління водних ресурсів на користь Приватного підприємства "Західводбуд" 212 911,34 грн. заборгованості, з них: 161 475,00 грн. - основного боргу, 34 285,28 грн. - інфляційних втрат, 4 697,58грн. - 3% річних та 12 453,48грн. - пені та 4259,00 грн. судового збору.

При розгляді господарським судом справи №903/1313/14 останнім були встановлені факти:

- укладення 24 вересня 2013 року між Приватним підприємством "Західводбуд" (підрядником ) та Волинським обласним управлінням водних ресурсів (замовником) договору №5/13 на виконання робіт (капітального будівництва об'єкта) відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання будівельно-монтажних робіт з капітального ремонту;

- виконання Приватним підприємством "Західводбуд", передбачених договором №5/13 від 24.09.2013р. робіт по капітальному ремонту із відновлення пропускної здатності русла річки Стохід, з метою запобігання підтоплення земель і сільських територій Ковельського та Рожищенського районів Волинської області, на загальну суму 458 497,00 грн.;

- невиконання Волинським обласним управлінням водних ресурсів взятих на себе згідно договору №5/13 від 24.09.2013р. зобов'язань по оплаті виконаних робіт;

- існування у Волинського обласного управлінням водних ресурсів перед ПП "Західводбуд" заборгованості по оплаті виконаних робіт на загальну суму 161 475,00 грн.

- підставності нарахування боржнику пені, сум індексу інфляції та трьох процентів річних.

10 березня 2015 року господарським судом Волинської області у справі №903/1313/14 на виконання рішення від 10.02.2015р. було видано наказ №903/1313/14-1.

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за виконані роботи згідно договору №5/13 від 24.09.2013р. на виконання робіт в розмірі 161 475,00 грн. має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Боржником не надано суду доказів в підтвердження виконання рішення господарського суду Волинської області від 10.02.2015р. у справі №903/1313/14.

Визначена сума заборгованості у розмірі 161 475,00 грн. у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем, визнається останнім у відзиві на позовну заяву.

Невиконання Волинським обласним управлінням водних ресурсів рішення суду та наявність у нього перед ПП "Західводбуд" боргових зобов'язань на суму 161 475,00 грн. виступило підставою для нарахування позивачем згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржнику у зв'язку з цим за прострочення виконання грошового зобов'язання 130 187,40 грн. суми збитків, завданих інфляцією (за період з 01.06.2015р. по 30.04.2018р.), а також 14532,75 грн. трьох процентів річних від простроченої суми (з 18.05.2015р. по 16.05.2018р.), подальшого звернення кредитора до суду з позовом про стягнення цих сум.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 130 187,40 грн. суми збитків, завданих інфляцією (за період з 01.06.2015р. по 30.04.2018р.), а також 14532,75 грн. трьох процентів річних від простроченої суми (з 18.05.2015р. по 16.05.2018р.).

Нарахування зазначених сум, як це вбачається із розрахунків та пояснень представника позивача, було здійснено ПП "Західводбуд" із присудженої до стягнення згідно рішення суду у справі №903/1313/14 з боржника суми заборгованості по оплаті виконаних робіт у розмірі 161 475,00 грн., яка виникла, у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору на виконання робіт (капітального будівництва об'єкта) №5/13 від 24.09.2013р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Поруч з цим, як це визначається положеннями п.п. 1.1, 1.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", грошовим, за змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим вважається будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Статтями 598-609 Цивільного кодексу України не встановлена в якості підстави припинення грошового зобов'язання прийняття судом рішення про стягнення боргу.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як це визначається пунктом 5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ч. 5 ст. 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Судом засвідчується, що в даному випадку господарським судом Волинської області за справою №903/1313/14 було встановлено правову природу стягнення грошових коштів, а саме 161 475,00 грн. заборгованості за виконані позивачем роботи, які залишились відповідачем неоплаченими.

На думку суду, в розумінні ст. 625 ЦК України грошовим зобов'язанням боржника виступає сплата суми основного боргу 161 475,00 грн.

При цьому також враховано, що визначення грошового зобов'язання закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтею 1 котрого визначено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Отже чинне законодавство передбачає нарахування сум інфляційних та трьох процентів річних саме за грошовими зобов'язаннями, матеріальними втратами, тощо.

Відтак суд вважає, що в даному випадку позивач вправі був здійснювати нарахування відповідачу сум інфляційних збитків та процентів річних із присудженої згідно рішення суду у справі №903/1313/14 до стягнення суми основної заборгованості 161 475,00 грн.

Відтак, стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 14532,75 грн. трьох процентів річних від простроченої суми за період з 18.05.2015р. по 16.05.2018р., нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України, судом засвідчується на підставності таких вимог, оскільки розрахунок, наданий позивачем, відповідає чинному законодавству України, дійсним обставинам справи, не містить арифметичних помилок та вірно враховує періоди нарахування, з огляду на що, суд вбачає підстави для стягнення з відповідача 14532,75 грн. трьох процентів річних за період з 18.05.2015р. по 16.05.2018р.

Стосовно вимог позивача про стягнення інфляційних в розмірі 130 187,40 грн. за період прострочення платежів з 01.06.2015р. по 30.04.2018р. (включно) за зобов'язаннями по оплаті виконаних робіт, судом засвідчується на частковій помилковості здійснених ПП "Західводбуд" нарахувань. Зокрема, позивачем при розрахунках сум збитків від інфляції останні безпідставно проводились із врахуванням проіндексованих сум, а не із сталої суми заборгованості 161 475,00 грн., яка не змінювалась у весь період за який проводяться нарахування.

Здійснивши відповідні перерахунки збитків від інфляції за періоди зобов'язань боржника з 01.06.2015р. по 30.04.2018р., розрахувавши інфляційні із врахуванням суми заборгованості 161 475,00 грн. (без врахування попередніх індексацій), суд встановив, що відповідні вимоги будуть підставні відповідно на суми: 3552,45 грн. інфляційних за зобов'язаннями з 01.06.2015р. по 31.12.2015р., 20 022,90 грн. інфляційних за зобов'язаннями січня-грудня місяців 2016 року, 22122,08 грн. інфляційних за зобов'язаннями січня-грудня місяців 2017 року, 6943,43 грн. інфляційних за зобов'язаннями з 01.01.2018р. по 30.04.2018р., а всього на суму 52640,86 грн.

Згідно з пунктом 2 рекомендацій, викладених у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Судом враховано, що згідно встановлених у цей період Держкомстатом України індексів споживчих цін, зведений індекс інфляційних за період з 01.06.2015р. по 31.12.2015р. склав 102,2%, за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. склав 112,4%, за період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р. склав 113,7%, за період з 01.01.2018р. по 30.04.2018р. склав 104,3%.

При цьому судом засвідчується, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

В аспекті заперечень відповідача на пред'явлений позов судом засвідчується, що згідно із ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України і ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статті 617 ЦК України та 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

У відповідності до ст. 1 ЦК України однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

На підставі ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. та в рішенні від 30.11.2004р. у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018р. у справі № 913/230/17, від 05.04.2018р. у справі №922/2239/17, від 02.05.2018р. у справі №902/445/17, від 25.05.2018р. у справі № 909/695/17, від 05.06.2018р. у справі №922/2141/17 та ін.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати ПП "Західводбуд" у відповідності до ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок Волинського обласного управління водних ресурсів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Волинського обласного управління водних ресурсів (43005, м. Луцьк, вул. 8 Березня, 1, код ЄДРПОУ 13345605) на користь Приватного підприємства "Західводбуд" (44100, Волинська область, Ратнівський район, смт. Ратно, вул. Шевченка, 36, код ЄДРПОУ 31183948) 52 640,86 грн. суми інфляційних нарахувань та 14532,75 грн. трьох відсотків річних, а всього 67173,61 грн. та 1007,61 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 77 546,54 грн. суми інфляційних нарахувань в позові відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 21.06.2018р.

Суддя В. А. Войціховський