Рішення

від 14.06.2018 по справі 910/21365/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2018Справа № 910/21365/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Чаплигіної А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ-АВТО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-Транс"

про стягнення 18 255, 24 грн.

Представники:

від позивача: Заліський Д.Ю.;

від відповідача: Жар Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ-АВТО" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-Транс" (далі -відповідач) про стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 18 225, 24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на перевезення вантажів № 84941 від 23.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 03.05.2018.

23.04.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позивачем не доведено вартість та кількість вантажу зданого до перевезення, різницю між зданим до перевезення та отриманим вантажем, фактичну втрату вантажу саме на суму 18 255, 24 грн.

У судовому засіданні 03.05.2018 оголошено перерву до 31.05.2018.

Крім того, у судовому засіданні 31.05.2018 оголошено перерву до 14.06.2018.

23.05.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав відповідь на відзив, в якій відхиляє доводи відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ-АВТО" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ф-Транс" (далі - виконавець) укладено договір на перевезення вантажів № 84941, умовами якого передбачено, що перевізник зобов'язується доставляти надані йому замовником вантажі згідно із заявами замовника на перевезення вантажу (Заява) в пункт призначення, у встановлений в Заявці термін передати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажів встановлену плату.

Сторони погодили, що перевізник організовує і забезпечує перевезення вантажів, згідно умовами цього Договору, керуючись чинним законодавством у сфері перевезень та Інструкцією Про порядок здійснення контролю за пересування транспорту і забезпечення збереження вантажів ТОВ Делівері-Авто в частині, що не суперечить цьому договору, внутрішнім документам Перевізника, графіку роботи водія перевізника. На кожен рейс Сторонами оформлюється і підписується заява, яка подається замовником перевізникові в письмовій, електронній формі, або за допомогою факсу. У заявці вказується маршрут перевезення, тип вантажу, вартість рейсу, марка, державний номер автомобіля, прізвище водія, адреса завантаження і розвантаження, дата завантаження і розвантаження, контактні особи, що відповідають за завантаження і розвантаження. Перевезення вантажу здійснюється відповідно до заявок по вказаним замовником маршрутах і визначеним замовником режимом руху (п.1.2-п.1.4 договору).

Відповідно до розділу 2 договору, вартість кожного рейсу узгоджується сторонами в заявах і вказується в рахунках-фактурах. Розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковому порядку, в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок перевізника впродовж трьох банківських днів з моменту надходження до Замовника рахунку-фактури, якщо інші умови не узгоджені в Заявці. Здача приймання послуг з перевезення вантажу підтверджується актом, підписаним сторонами, з вказівкою загальної вартості послуг перевізника.

Згідно п. 3.7. та 3 8. договору, відповідач як замовник послуг з перевезення зобов'язаний надати перевізникові по кожній заявці, наступні документи: товарно-транспортну накладну, багажні накладні, схеми проїзду до місць розашування складів замовника (при необхідності). Своєчасно сплатити перевізникові вартість послуг з перевезення вантажу, в розмірі, передбаченому Заявою.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження і цілісність вантажу, що перевозиться, з моменту прийому вантажу до перевезення до моменту передання вантажу замовникові або вантажоодержувачеві, вказаному замовником.

За умовами п. 5.4. договору, перевізник відповідає за втрату, недостачу, псування або ушкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє впродовж 3-х років з дня його підписання (п. 7.4. договору).

Відповідно до умов договору, сторонами була узгоджена та підписана заявка № 368011 від 27.02.2017 на здійснення перевезення вантажу.

В зазначеній заявці сторони погодили, що відповідач зобов'язаний сплатити за надані послуги у строки визначені в п.2.2 Договору за умови надання документів виконавцем для оплати згідно з п. 2 відповідної Заяви, а саме: ТТН в кількості 2 шт., рахунок-фактура та акт надання послуг.

Як зазначає позивач, для здійснення перевезення вантажу замовника, сторонами була оформлена та підписана водієм перевізника товарно-транспортна накладна № б/н від 27.02.2017, відповідно до якої вантаж відправлявся з міста Київ (відправник - ПП Альянс Краси ) до міста Дніпропетровськ (одержувач - ТОВ РУШ ), перевізнику вивантажено 22 одиниці товару (палети), прийнятий водієм перевізника ОСОБА_1

Так, 02.03.2017 вантаж доставлено перевізнику на адресу вантажоодержувача.

Проте, як зазначає позивач, під час вивантаження вантажу за адресою одержувача у м. Дніпрі, виявлено недостачу вантажу, про що складено акт № 7 про пошкодження (втрату, нестачу) вантажу, який підписаний водієм перевізника - ОСОБА_1

Тож, відповідно до додатку № 1 недостача товару становить 18 255, 24 грн. за видатковими накладними № 2544 та № 2546, що також зазначено в акті виявлених розбіжностей по кількості, якості та ціні при прийманні ТМЦ № 690.

З матеріалів справи вбачається, що вантажовідправником - ПП Альянс Краси було пред'явлено позивачу претензію № 87 від 20.03.2017, в якій вантажовідправник вимагає відшкодувати йому вартість втраченого при перевезенні вантажу у розмірі 18 255, 24 грн.

Зазначені збитки були відшкодовані позивачем вантажовідправнику - ПП Альянс Краси у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1332 від 24.11.2017 на суму 18 255, 24 грн.

В свою чергу, позивач звернувся до відповідача з претензією № 109-17 від 10.03.2017, в якій просив відповідача у 3-денний термін з дня отримання даної претензії перерахувати на поточний рахунок позивача кошти у розмірі 18 255, 24 грн.

Листом № 228 від 01.06.2017 відповідач надав відповідь на вищезазначену претензію позивача, в якому повідомив, що до претензії не було додано жодного документу, який підтверджує понесення таких реальних збитків або витрат, на підставі яких виникає право висування вимоги про відшкодування.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що при перевезенні вантажу по товарно-транспортній накладній № б/н від 02.03.2017 відповідачем було неналежним чином виконано перевезення наданого йому вантажу, не забезпечено його схоронність та допущено його часткову втрату, такі дії перевізника призвели до недостачі вантажу клієнтів позивача, в результаті чого останній зобов'язаний був компенсувати своїм клієнтам збитки завдані неякісним перевезенням вантажу у розмірі 18 255, 24 грн., у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача нанесену матеріальну шкоду у розмірі 18 255, 24 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору на перевезення вантажів № 84941 від 23.01.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного регулюються Цивільним кодексом України, Законом України Про транспортно-експедиторську діяльність та Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів до якої Україна приєдналася 01.08.2006.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор)- суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Клієнт - це споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини першої статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Частиною тринадцятою статті 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність передбачено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно ст. 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

За порушення зобов'язання за договором транспортно-експедиційного обслуговування, відповідно до статті 934 Цивільного кодексу України, експедитор несе відповідальність відповідно до глави 51 цього Кодексу (правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як зазначено судом вище, під час вивантаження вантажу за адресою одержувача у м. Дніпрі, виявлено недостачу вантажу, про що складено акт № 7 про пошкодження (втрату, нестачу) вантажу, який підписаний водієм перевізника - ОСОБА_1

Відповідно до додатку № 1 недостача товару становить 18 255, 24 грн. за видатковими накладними № 2544 та № 2546, що також зазначено в акті виявлених розбіжностей по кількості, якості та ціні при прийманні ТМЦ № 690.

У зв'язку з чим вантажовідправником - ПП Альянс Краси було пред'явлено позивачу претензію № 87 від 20.03.2017, в якій вантажовідправник вимагає відшкодувати йому вартість втраченого при перевезенні вантажу у розмірі 18 255, 24 грн.

Зазначені збитки були відшкодовані позивачем вантажовідправнику - ПП Альянс Краси у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1332 від 24.11.2017 на суму 18 255, 24 грн.

Отже, позивач зазначає, що при перевезенні вантажу по товарно-транспортній накладній № б/н від 02.03.2017 відповідачем було неналежним чином виконано перевезення наданого йому вантажу, не забезпеченого його схоронність та допущено його часткову втрату, такі дії перевізника призвели до недостачі вантажу клієнтів позивача, в результаті чого останній зобов'язаний був компенсувати своїм клієнтам збитки завдані неякісним перевезенням вантажу у розмірі 18 255, 24 грн., у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача нанесену матеріальну шкоду у розмірі 18 255, 24 грн.

Відповідно абз. 6 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , у разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Пунктом 1.5. договору визначено, що вантаж вважається прийнятим до перевезення (зданим) з моменту підписання водієм перевізника товарно-транспортної накладної.

Згідно ч.ч. 11, 12 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного й бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу й обліку виконаної роботи (п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 р. № 363).

Так, відповідно до товарно-транспортної накладної б/н від 27.02.2017, до перевезення був наданий вантаж у кількості 22 палети, масою 20 т, пункт навантаження: Київська обл., Синяк, вул. Київська, 65А, пункт розвантаження: м. Дніпро, вул. Производственная (Виробнича) 1, автомобільний перевізник ТОВ ДЕЛІВЕРІ-АВТО через Ф-ТРАНС , вантажовідправник - Приватне підприємство Альянс краси , вантажоодержувач - ТОВ РУШ , замовник перевезення - Приватне підприємство Альянс краси .

Згідно п. 10.13 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 р. № 363, тарні та штучні вантажі приймаються Перевізником із зазначенням в товарно-транспортній накладній маси вантажу та кількості вантажних місць. Маса тарних і штучних вантажів визначається Замовником перед поданням їх Перевізнику та зазначається на вантажних місцях.

Так, вантаж було прийнято на підставі товарно-транспортної накладної б/н від 27.02.2017 з позначенням 22 вантажних місця (палета) загальною масою брутто 20 т.

Відповідно до п. 11.7. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, у тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Суд відзначає, що у товарно-транспортній накладній не було перераховано найменування (асортимент) вантажу, кількість та цінність вантажу, зданого до перевезення, не визначено вартість вантажу, як і не визначено ціну за одиницю товару, загальна сума з ПДВ (грн.), супровідні документи на вантаж.

При цьому, додані позивачем до позовної заяви документи не містять єдиної інформації про вантаж, зокрема в Заявці № 368011 від 27.02.2017 заявлено до перевезення косметика, парфумерія, побутова хімія , у ТТН б/н від 27.02.2017 косметика , відповідно до видаткової накладної № 2546 від 02.03.2017 до нестачі позивачем заявлені засоби гігієни, які у заяві на перевезення та ТТН б/н від 27.02.2017 не зазначені.

Таким чином у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дійсної вартості товару зданого до перевезення, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити, який саме товар перебував на палетах зданих до перевезення, яка ціна такого товару, чи співпадає фактично завантажений у транспортний засіб товар, з товаром зазначеним у видатковій накладній № 2546.

Відповідно до п. п. 15.1, 15.2, 15.3. та 15.6. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.

Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

Для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).

Тобто, якщо кількість вантажу при розвантаженні не відповідає необхідній кількості за ТТН, ця обставина має бути відображена у відповідному розділі ТТН і завірена підписами вантажоодержувача і водія, проте наявна у матеріалах справи ТТН б/н від 27.02.2017 не містить заперечень на зворотному боці.

Разом з тим, суд не приймає до уваги доданий позивачем до позовної заяви акт виявлених розбіжностей по кількості, якості та ціні при прийманні ТМЦ № 690, оскільки прийняття вантажу згідно вказаного Акту проведено вантажоодержувачем 02.03.2017 по накладній № 2546 від 28.02.2017, в той час як завантаження та здача вантажу до перевезення водію відповідача здійснено за ТТН б/н від 27.02.2017, зокрема асортимент та ціни на товар наведені в Акті № 690 не збігаються з даними зазначеними в ТТН б/н від 27.02.2017.

Крім того, водій відповідача зі змістом акту не погодився і у акті зазначив, що вантаж був прийнятий до перевезення згідно вантажних місць 22 полети з коробками, зміст кожної з коробок водію пред'явлено не було, поштучно не пораховано. По факту невідомо кількість вантажу, який завантажили по позиціям. Розвантажено 22 полети .

При цьому, суд відзначає, що на зворотному боці товарно-транспортної накладної б/н від 27.02.2017 відмітка про складання акту відсутня. Акт № 690 за формою адресований постачальнику товару та вказує на допущену розбіжність між покупцем та постачальником за договором поставки, а не за транспортним документом.

Також, суд звертає увагу, що зі змісту Акту № 7 про пошкодження (втрату, нестачу) вантажу від 02.03.2017 та Додатку № 1 Опись недостающего товара від 02.03.2017 вбачається, що останні складені на підставі видаткових накладних № 2544 та № 2546, які не зазначені у ТТН б/н від 27.02.2017 як супровідні документи на вантаж.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, матеріальна шкода (збитки) розрахована позивачем виходячи з вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № 2546 від 02.03.2017, яка підписана в односторонньому порядку ПП Альянс Краси , складена у м. Київ, вул. Велика Кільцева 4в, тобто, не за місцем завантаження - с. Синяк, та 02.03.2017, пізніше дати завантаження товару на транспортний засіб.

Пунктом 16.2. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 р. № 363 (далі - Правила) визначено, що при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення претензій по вантажу мають:

а) вантажовідправник або вантажоодержувач - у випадку втрати вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної з підписом водія (експедитора Перевізника) про прийняття ним вантажу для перевезення;

б) вантажоодержувач - у випадках недостачі, зіпсуття або ушкодження вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної із відповідними записами в ній або акта встановленої форми, якщо такий акт складався;

в) вантажоодержувач - у випадку прострочення доставки вантажу;

г) вантажовідправник - при незбереженні або простроченні доставки вантажу, якщо перевезення виконувалось у попутному напрямку.

Відповідно до ч. 2 ст. 925 Цивільного кодексу України, позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Суд зазначає, що позивачем здійснено замовлення перевезення, проте останній не є вантажовласником, вантажовідправником, чи вантажоодержувачем згідно товарно- транспортної накладної б/н від 27.02.2017.

При цьому, позивачем не надано суду доказів приналежності йому втраченого вантажу, враховуючи, що п. 160 Статуту автомобільного транспорту УРСР визначено, що при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому Правилами, мають в разі: а) втрати вантажу - вантажовідправник або вантажоодержувач; б) недостачі, псування або пошкодження вантажу - вантажоодержувач; в) прострочки в доставці вантажу - вантажоодержувач.

Крім того, суд відзначає, що у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ-АВТО" зобов'язань Договором на перевезення вантажів № 84941 від 23.01.2017 та укладених між сторонами на підставі нього заявок на перевезення № 366872 від 22 02 2017 та № 368011 від 27 02.2017 згідно яких були надані послуги з перевезення вантажів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ф-ТРАНС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ-АВТО" про стягнення 20 302, 67 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/18164/17 (суддя Лиськов М.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ-АВТО" (01004, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 15/2; код ЄДРПОУ: 33524169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-ТРАНС" (04201, м. Київ, вулиця Кульженків сім'ї, будинок 35; код ЄДРПОУ: 40383177) 18 500 грн 00 коп. основного боргу, 1 258, 08 грн пені, 602, 97 грн інфляційних втрат, 149, 59 грн - 3% відсотки річних та 1 600 грн - судового збору за подання позовної заяви.

Зокрема, судом у справі № 910/18164/17 встановлено, що в межах договору № 84941 від 23.01.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ф-ТРАНС" здійснило перевезення за Заявою № 368011 від 27.02.2017. Здійснення перевезення за зазначеною Заявою є подорожній лист № ФТ 000000063 від 22.02.2017. Відповідно до ТТН № б/н від 27.02.2017 розвантаження у пункті призначення було здійснено 02.03.2017. Вантаж було прийнято без заперечень, без зазначення фактів недостачі, обставин щодо складання актів за формою.

28.11.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 видано наказ.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/18164/17, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (Постанова Вищого господарського суду України від 19 березня 2015 року у справі №910/19489/14).

Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження вчинення відповідачем протиправних дій під час виконання умов спірного договору, як і не надано доказів наявності вини відповідача, а саме позивачем не доведено вартість та кількість вантажу зданого до перевезення; різницю між зданим до перевезення та отриманим вантажем;

протиправність дій з боку відповідача щодо забезпечення схоронності вантажу встановленої кількості та вартості прийнятого до перевезення вантажу, причинний зв'язок з заявленим позивачем розміром відшкодування саме на суму 18 255, 24 грн.

Отже, суд робить висновок, що позивач не довів суду належними засобами доказування причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та заподіянням збитків, зокрема, протиправність поведінки відповідачів як заподіювачів збитків та докази вини останніх.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем узгоджених договірних зобов'язань, як підстави для застосування до нього цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків у розмірі 18 255,24 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ-АВТО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-Транс" про стягнення 18 255, 24 грн. не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 19.06.2018

Суддя Щербаков С.О.