Рішення

від 30.05.2018 по справі 910/164/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2018Справа № 910/164/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Мелітопольський завод холодильного машинобудування "РЕФМА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "АТОМІНЖИНІРИНГ"

про стягнення 1 407 401,35 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від позивача: Зайцев О.М. за дов.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Мелітопольський завод холодильного машинобудування "РЕФМА" (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позовну заяву № ЦУП-8/9269 від 28.12.2017 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "АТОМІНЖИНІРИНГ", (далі - відповідач) про стягнення 1 407 401,35 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 25/18/1307 від 07.10.2014 року в частині оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.01.2018 року у справі № 910/164/18 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

02.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.02.2018 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи № 910/164/18 у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.03.2018 року.

Представники сторін у судове засідання 06.03.2018 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року підготовче засідання відкладено на 28.03.2018 року.

28.03.2018 року підготовче засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2018 року підготовче засідання призначено на 03.05.2018 року.

Представник відповідача у судове засідання 03.05.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Під час підготовчого засідання 03.05.2018 року судом проведено відповідні дії, які передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.05.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.05.2018 року.

В судовому засіданні 30.05.2018 року позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Відповідач ухвалу суду від 03.05.2018 року отримав 15.05.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи, а отже є належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.05.2018 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2014р. між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) було укладено договір №25/18/1307 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити обладнання (далі - обладнання) на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору кількість, номенклатура обладнання вказуються в специфікаціях до даного договору, які є невід'ємною його частиною (далі - специфікації).

Поставка обладнання здійснюється по цінам, які визначені відповідно з умовами поставки, вказаними в специфікаціях і включають в себе податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тарі, упаковки, маркування, внесення змін в проектну документацію та інші видатки постачальника пов'язані з поставкою обладнання (п. 4.1. договору).

Згідно п. 5.1. договору оплата покупцем обладнання здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі.

У п. 5.2. договору сторони погодили, що оплата поставленого обладнання буде здійснюватись протягом строку, вказаного в специфікаціях, який розраховується з моменту поставки обладнання та надання документів, зазначених в п. 6.3. договору.

Постачальник зобов'язаний до початку приймання обладнання надати покупцю: рахунок на оплату, супровідні документи, сертифікат якості, інші документи, вказані в специфікації (п. 6.3. договору).

Відповідно до п. 8.1. договору за прострочку платежів згідно п. 5.2. даного договору покупець сплачує постачальнику за кожен день прострочення пеню в розмірі 0,1% від суми платежу.

Договір діє до 31.06.2015 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) за даним договором (п. 11.5 договору).

07.10.2014 року сторони підписали специфікацію №1 до договору №25/18/1307, у які погодили найменування, технічні характеристики, кількість та ціну обладнання.

Відповідно до специфікації №1 від 07.10.2014 року вартість обладнання, яке поставляється відповідно до даної специфікації, складає 9 999 991,00 грн. без ПДВ, ПДВ складає 1 999 998,20 грн., загальна вартість з ПДВ складає 11 999 989,20 грн.

У п. 5 специфікації №1 від 07.10.2014 року сторони погодили строк оплати обладнання: 3 500 000,00 грн. - попередня оплата протягом 10 робочих днів з моменту підписання специфікації; 1 400 000,00 грн. - протягом 15 робочих днів після отримання попередньої оплати; 7 100 001,20 грн. - до 31.12.2014р.

Згідно підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками підприємств видаткових накладних на суму 1 949 347, 20 грн. № РН-0000105 від 22.12.2014 року, на суму 2 305 195, 20 грн. № РН-0000003 від 11.02.2015 року, на суму 4 610 390, 40 грн. № РН-0000008 від 26.02.2015 року, на суму 1 228 798, 80 грн. № РН-0000009 від 12.03.2015 року, на суму 1 906 257,60 грн. № РН-0000014 від 27.04.2015 року позивач поставив відповідачу товар за договором на загальну суму 11 999 989,20 грн.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар в сумі 11 280 000,00 грн., з яких 5 000 000,00 грн. у 2014 році, 6 280 000,00 грн. у 2015 році, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором №25/18/1307 від 07.10.2014р. щодо своєчасної та повної оплати обладнання, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість за отримане обладнання у сумі 719 989,10 грн., за прострочення сплати якої також нараховано пеню в сумі 131 758,02 грн. грн., інфляційні втрати в сумі 491 032,63 грн., 3% річних в сумі 64 621,50 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи, а саме підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладних № РН-0000105 від 22.12.2014 року, № РН-0000003 від 11.02.2015 року, № РН-0000008 від 26.02.2015 року, № РН-0000009 від 12.03.2015 року, № РН-0000014 від 27.04.2015 року, підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку обладнання, яке прийняте відповідачем без заперечень та зауважень, на суму 11 999 989,20 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене та умови договору №25/18/1307 від 07.10.2014р. строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого обладнання є таким, що настав 31.12.2014 року.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своє зобов'язання з оплати поставленого обладнання належним чином не виконав, здійснивши часткову оплату з порушенням встановлених договором строків в сумі 11 280 000,00 грн., у зв'язку із чим у нього утворилась в сумі 719 989,20 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого обладнання за договором настав, приймаючи до уваги те, що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором №25/18/1307 від 07.10.2014р. в розмірі 719 989,20 грн.

У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати поставленого обладнання за договором, позивачем заявлено до стягнення з останнього пеню в сумі 131 758,02 грн., інфляційні втрати в сумі 491 032,63 грн., 3% річних в сумі 64 621,50 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що їх розмір є більшим, ніж позивачем заявлено до стягнення.

Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, тому з відповідача підлягає стягненню пеня, інфляційні втрати та 3% річних в розмірах, які заявлені позивачем, а саме, пеня в сумі 131 758,02 грн., інфляційні втрати в сумі 491 032,63 грн., 3% річних в сумі 64 621,50 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором №25/18/1307 від 07.10.2014р. щодо своєчасної оплати поставленого обладнання належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню в розмірі 719 989,20 грн. боргу, 131 758,02 грн. пені, 491 032,63 грн. інфляційних втрат та 64 621,50 грн. 3% річних.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017, № 2246-VIII, з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить - 1762 гривень.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру до господарського суду ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, при зверненні з позовом до суду з вимогами про стягнення 1 407 401,35 грн., позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 21 111,02 грн.

Проте, до позовної заяви позивачем додано квитанцію № 4000-28-037/С від 28.12.2017 року, яка свідчить про сплату останнім судового збору в сумі 1 600.00 грн.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем до позовної заяви не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі, з позивача підлягає стягненню в державний бюджет України 19 511,02 грн. недоплаченого судового збору.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "АТОМІНЖИНІРИНГ" (03037, м. Київ, вулиця Максима Кривоноса, будинок 19 А; ідентифікаційний код 38148370) на користь Публічного акціонерного товариства "Мелітопольський завод холодильного машинобудування "РЕФМА" (72301, Запорізька обл., місто Мелітополь, вулиця Дмитра Донцова, будинок 15; ідентифікаційний код 00217857) 719 989,20 грн. (сімсот дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 20 коп.) боргу, 131 758,02 грн. (сто тридцять одну тисячу сімсот п'ятдесят вісім гривень 02 коп.) пені, 64 621,50 грн.(шістдесят чотири тисячі шістсот двадцять одну гривню 50 коп.) 3% річних, 491 032,63 грн.(чотириста дев'яносто одну тисячу тридцять дві гривні 63 коп.) інфляційних втрат та 21 111,02 грн. (двадцять одну тисячу сто одинадцять гривень 02 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мелітопольський завод холодильного машинобудування "РЕФМА" (72301, Запорізька обл., місто Мелітополь, вулиця Дмитра Донцова, будинок 15; ідентифікаційний код 00217857) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) 19 511,02 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот одинадцять гривень 02.коп.) недоплаченого судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2018 року.

СуддяМ.Є. Літвінова