Постанова

від 18.06.2018 по справі 17/165-09-5536

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 17/165-09-5536

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осіпова Ігора Ігоровича

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лашин В.В., судді Бєляновський В.В., Будішевська Л.О.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2010 (суддя Зуєва Л.Є.)

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Осіпова Ігора Ігоровича

про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 15 792,95 грн.

за участю: відповідача: Рясков Ю.В. (довіреність від 06.06.2018),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - позивач) просило розірвати договір оренди нежилого приміщення № 1/55, який 04.07.2008 укладено між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Осіповим Ігорем Ігоровичем (далі - відповідач), зобов'язати відповідача звільнити орендоване ним приміщення, стягнути з відповідача 14 676,38 грн. заборгованості з орендної плати та 1116,57 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач істотно порушив умови договору оренди, яке виразилися в тому, що він несвоєчасно та не в повному обсязі вносив оренді платежі, що є підставою для розірвання договору оренди, звільнення відповідача з орендованого ним майна та стягнення відповідних сум заборгованості та пені.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2010, позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018, вказане рішення суду першої інстанції змінено в частині пункту 4 його резолютивної частини та викладено його в наступній редакції: "Стягнути з відповідача на користь позивача 10 676,38 грн. заборгованості по орендній платі та 1116,57 грн. пені, 187,11 грн. державного мита, 181,00 грн. інформаційно-технічного забезпечення судового процесу". В іншій частині вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що договір оренди він не підписував, так як на момент його укладення, знаходився за межами України, що підтверджується його закордонним паспортом. При цьому відповідач вказує на те, що об'єкт оренди він не займав та ним не користувався, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Крім того відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення експертизи на предмет підписання договору відповідачем.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.07.2008 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення № 1/55, згідно умов якого відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, для розміщення кафе, загальною площею 176,1 кв.м, яке розташоване за адресою: м.Одеса, вул.Старосінна, 15, строком до 03.07.2009.

Пунктами 2.2, 2.4 договору передбачено, що за орендоване приміщення, орендар повинен оплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 1100,00 грн. (без врахування податку на додану вартість та індексу інфляції), та яку орендар вносить щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його діяльності.

Згідно пунктів 5.2, 5.3 договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. У разі невнесення орендарем орендної плати протягом трьох місяців з дати закінчення терміну платежу, орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об'єкта оренди. У разі відмови орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, оскільки не сплачував орендну плату більш ніж три місяці, а оплатив її 08.10.2008 на суму 4000,00 грн., 21.10.2008 на суму 1186,86 грн., 22.12.2008 у сумі 1320,00 грн. та 22.09.2009 у сумі 4000,00 грн., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 10 676,38 грн.

Також встановлено, що оскільки відповідач порушував умови договору в частині своєчасної та повної оплати, позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення від 23.07.2009 № 01-15/745 про відмову від договору оренди, в якому просив оплатити заборгованість, пеню, та повернути орендоване приміщення, але воно було повернуто позивачу органом поштового зв'язку, внаслідок спливу строку зберігання поштової кореспонденції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що систематичне порушення відповідачем умов договору, вказувало на наявність правових підстав для його розірвання, виселення відповідача із займаного ним приміщення та стягнення заявлених сум заборгованості та пені.

Змінюючи вказане рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що суд першої інстанції не врахував здійснену відповідачем оплату у розмірі 4000,00грн., відтак заборгованість з відповідача підлягає стягненню за вирахуванням даної суми оплати. З іншими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодився.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною третьою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Статтею 785 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1). Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2).

Відповідно до приписів статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.2).

Відповідно до статті 610 наведеного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом першим частини першої статті 611 вказаного Кодексу встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частиною третьою статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно частини першої статті 27 наведеного Закону, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Згідно частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Встановивши, що відповідач систематично порушував умови договору оренди та враховуючи волевиявлення позивача на розірвання договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для розірвання договору оренди, виселення відповідача із займаного ним приміщення та стягнення з відповідача відповідних сум заборгованості та пені.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань встановлено судами, а відтак договір підлягає розірванню в судому порядку та відповідач повинен звільнити займане ним приміщення та оплатити позивачу відповідні суми заборгованості та пені.

Доводи відповідача про те, що договір оренди він не підписував, так як на момент його укладення, знаходився за межами України, що підтверджується його закордонним паспортом, а тому об'єкт оренди він не займав та ним не користувався, є безпідставними та спростовуються дослідженими судами доказами. Крім того у апеляційній скарзі (т.1, а.с.92-94) відповідач визнав, що ним було укладено договір оренди від 04.07.2008№ 1/55, а об'єкт нерухомості, він за власної ініціативи намагався 29.07.2009 повернути позивачу за відповідним актом приймання-передачі, а також довідкою від 22.11.2013 (т.1, а.с. 99) відповідно до якої відповідач перебував за межами України з 09.09.2009 по 07.04.2010, тобто в інший період ніж укладений ним договір оренди.

Посилання відповідача на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення експертизи на предмет підписання ним договору, не є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Оскільки, як вбачається з викладеного, потреби у проведені експертизи не було, із зазначених підстав касаційна скарга також не підлягає задоволенню.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осіпова Ігора Ігоровича залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі Господарського суду Одеської області №17/165-09-5536, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов