Постанова

від 19.06.2018 по справі 490/13807/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №490/13807/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4960/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської обласної спілки споживчих товариств (далі - Облспоживспілка) на постанову Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 травня 2014 року (суддя Батченко О.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року (судді Потапчик В.О., Коваль М.П., Семенюк Г.В.) у справі за позовом Облспоживспілки до Миколаївської міської ради (далі - Міськрада), третя особа - кооперативне підприємство Центральний ринок (далі - КП Центральний ринок , про визнання протиправним та скасування пункту 23 рішення Міськради від 31 жовтня 2013 року № 34/24, -

встановив:

У листопаді 2013 року Облспоживспілка звернулася до суду з адміністративним позовом до Міськради, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати пункт 23 рішення Міськради від 31 жовтня 2013 року № 34/24 Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва (далі - спірний пункт рішення Міськради, рішення Міськради відповідно).

Вимоги мотивує тим, що відповідно до статті 32 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV Про оренду землі (далі - Закон № 161-ХІV) припинення договору оренди землі шляхом його дострокового розірвання може бути при наявності відповідних підстав і тільки за рішенням суду, проте всупереч цим вимогам закону відповідач розірвав договір в односторонньому порядку, не звертаючись до суду.

Суди встановили, що 14 травня 2004 року між Міськрадою та Облспоживспілкою було укладено договір оренди землі № 2462, зареєстрований у реєстрі за № 1692, відповідно до умов якого Облспоживспілці передана за актом прийому-передачі в оренду на десять років земельна ділянка площею 30 057 кв.м. для обслуговування будівель та споруд на території Центрального ринку за адресою: пр. Леніна. 25, м. Миколаїв.

21 листопада 2013 року позивач отримав витяг з оскаржуваного рішення Міськради, пунктом 23, у тому числі підпунктом 23.3 пункту 23, вирішено розірвати договір оренди, що зареєстрований в книзі записів договорів оренди 17 травня 2004 року за № 2462.

З листа Міськради від 11 листопада 2013 року позивачу стало відомо про те, що підставою для розірвання договору став перехід прав власності на будівлі та споруди, що розташовані на пр. Леніна, 25 в м. Миколаєві від позивача до іншої юридичної особи.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції третьою особою надано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26 квітня 2013 року № 2985408, відповідно до якого нежитлові приміщення за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Леніна, буд. 25 належать на праві приватної власності КП Центральний ринок та це право зареєстровано Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.

Також апеляційний суд встановив, що свідоцтво про право власності КП Центральний ринок на вказані нежитлові приміщення та реєстрація цього свідоцтва були предметом судового розгляду в іншій справі № 814/2057/13-а.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року позов задоволено частково.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року скасовано та прийнято нову - про відмову у задоволенні позову.

За цими рішеннями свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26 квітня 2013 року № 2985408, відповідно до якого нежитлові приміщення за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Леніна, буд. 25, належать на праві приватної власності КП Центральний ринок та його реєстрація, є чинним.

11 листопада 2013 року між Міськрадою та КП Центральний ринок укладено договір оренди землі, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, проспект Леніна, 25, строком на десять років та нотаріально посвідчено.

Центральний районний суд міста Миколаєва постановою від 07 травня 2014 року у задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 грудня 2014 року це рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Облспоживспілка не погодилася із цими рішеннями і подала касаційну скаргу про їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Облспоживспілка зазначила доводи аналогічні тим, що містяться у позовній заяві.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 19 КАС, у чинній на сьогоднішній день редакції, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Облспоживспілки до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Аналогічна норма міститься у пункті 1 частини першої статті 19 КАС, у чинній натепер редакції, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно зі статтею 2 ЦК учасниками цивільних відносин є, зокрема, територіальні громади.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (стаття 327 ЦК).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК).

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За статтею 5 ЗК земельне законодавство базується, зокрема, на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Згідно зі статтею 12 ЗК розпорядження землями територіальних громад, у тому числі й надання їх у користування, належить до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст.

У справі, що розглядається, Міськрада, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Подібного змісту правова позиція вже викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-345а13.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЦК, ЗК та Закону № 161-ХІV, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Отож, касаційна скарга Облспоживспілки підлягає задоволенню в частині вимоги про скасування постановлених у справі судових рішень.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

касаційну скаргу Миколаївської обласної спілки споживчих товариств задовольнити частково.

Постанову Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року скасувати і закрити провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко