Рішення

від 18.06.2018 по справі 910/1875/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2018Справа № 910/1875/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт"

про стягнення 339525,00 грн

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.М.

Представники учасників справи:

Від позивача Кухаренко О.В., Чугуєнко Д.В., Письменний В.Т.

Від відповідача Шаня В.О, Гаврилюк С.В.

В судовому засіданні 18.06.2018 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" про стягнення 339525,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив вартість зерна, використаного позивачем для переробки його на борошно, а лише оплатив вартість послуг з переробки зерна вівса за договором № 25-12/14 від 25.12.2014.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступними обставинами: у грудні 2014 року відповідач звернувся до позивача щодо переробки 75450 кг зерна вівса, належному позивачу у борошно. Протягом 2015 року частинами позивач переробив зазначений обсяг зерна у борошно. Відносини між сторонами складаються з двох частин: купівля-продаж зерна вівса у кількості 75450 кг., та переробка зерна у борошно: готову продукцію.

Відносини не оформлялись письмово. Одночасно відповідач, підписуючи акти отримання готової продукції, погодився з тими обставинами, що позивачем використано для переробки саме ту кількість зерна, що зазначена в актах.

Відповідачем не сплачена вартість використаного зерна, проте сплачено лише вартість послуги з переробки. За таких обставин вартість зерна, переробленого в борошно підлягає стягненню з відповідача на підставі ст..1212 ЦК України.

Оскільки між сторонами не був укладений договір купівлі-продажу зерна, а факт його отримання відповідачем доведено, це означає, що воно набуте ним без правової підстави. Оскільки договір є неукладений, а Позивачем здійснено фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами глави 83 ЦК України.

Аналіз ст..ст.1212, 1213 ЦК України дає підстави дійти висновку, що цей вид договірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: набуття майна або збереження його за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав, або якщо такі відпали.

Сторонами укладено у спрощений спосіб договір на переробку зерна вівса у борошно, який був частково виконаний відповідачем та повністю позивачем. Проте між сторонами не було укладено жодного правочину в розумінні ст..ст.179-181 ГК України, та його вартість не було враховано в актах здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно з актами відповідач мав сплатити за переробку 33952,50 грн., а вартість зерна на момент передачі борошна складала 188625 грн. ( в цінах на момент передачі борошна).

За умови доведеності факту безпідставного набуття зерна, на позивача покладено обов'язок доведенню ціни, яка має бути відшкодована відповідачем. Ціну позивач підтверджує відповіддю Черкаської Торгово-промислової палати.

Постанова Київського апеляційного господарського суду по справі №910/1914/17 від 18.04.2018 року підтверджує отримання борошна відповідачем, та переробку зерна саме в зазначеній в позовній заяві позивачем кількості. Також судом встановлено, що послуги, які надавались позивачем щодо переробки борошна не врегульовані умовами договору, тобто фактично надані за усною домовленістю, що підтверджується підписаними актами.

Ухвалою суду від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/1875/18, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 02.04.2018.

22.03.2018 від відповідача надійшов супровідний лист, в якому він проти позову заперечує.

23.03.2018 від позивача надійшло клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

02.04.2018 підготовче засідання не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Усатенко І.В. у відпустці.

02.04.2018 позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідач не навів жодних обставин в обґрунтування своїх заперечень проти позову, а тільки долучив рішення у двох судових справах, якими на думку, відповідача врегульовано правовідносини між сторонами. Позивач просить поновити строки для подання відповіді на відзив, оскільки, вони були пропущені з поважних причин.

З огляду на припис ст. 119 ГПК України поновленню підлягає лише строк, встановлений законом. Оскільки, строк на подання відповіді на відзив встановлений судом, то він підлягає продовженню, а не поновленню, у разі звернення сторони з відповідною заявою до його спливу, або за ініціативою суду. З заявою про продовження строку на подання відповіді на відзив позивач до суду не звертався.

Суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив з огляду на припис ст. 119 ГПК України. Однак з клопотання позивача вбачаються підстави для продовження строку для подання відповіді на відзив. Суд продовжив позивачу строк для подання відповіді на відзив до 02.04.2018 включно, з власної ініціативи.

Ухвалою суду від 17.04.2018 призначено підготовче засідання на 03.05.2018.

Ухвалою суду від 03.05.2018 підготовче засідання відкладено на 17.05.2018.

Ухвалою суду від 03.05.2018 встановлено відповідачу строк для надання заперечень на відповідь на відзив до 14.05.2018.

Проте, в порушення встановлених судом строків, 17.05.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" надійшли заперечення на відповідь на відзив з копією постанови суду від 18.04.2018 у справі № 910/19141/17 без доказів направлення позивачу.

Ухвалою суду від 17.05.2018 залишено заперечення на відповідь на відзив товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" з доданими документами без розгляду, в зв'язку з подання їх з пропуском строку, встановленого судом.

Ухвалою суду від 17.05.2018 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 04.06.2018.

Через канцелярію суду від відповідача 04.06.2018 надійшли пояснення. Однак, вони не прийняті судом до розгляду, оскільки, подані після закриття підготовчого провадження у справі, а відповідачем не обґрунтовано поважність причин неподання вказаних пояснень до початку розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 04.06.2018 оголошено перерву до 18.06.2018.

В судовому засіданні 18.06.2018 позивач підтримав свою позицію, викладену у заявах по суті справи та заявах з процесуальних питань.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на ту обставину, що судовим рішенням у справі № 910/19141/17 спір уже вирішено. Крім того рішенням встановлено ту обставину, що згідно актів позивач відповідачу надав послуги, а не виконав підрядні роботи. Крім того, є безпідставним застосування до правовідносин, які склались між сторонами, норм статтей 1212, 1214 ЦК України.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 у справі № 925/110/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" про зобов'язання відповідача повернути позивачу майно, яке набрало законної сили, встановлено, що 29 грудня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" (депонент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" (виконавець) було укладено договір відповідального зберігання за №29/12. Згідно видаткової накладної №РН-0000009 від 29 грудня 2014 року позивачем було передано на відповідальне зберігання овес 2 класу 2014 року у кількості 108,400 т.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 у справі № 925/110/17 позов задоволено повністю: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" - 108 400 кг вівса 2 класу.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже обставини щодо передачі ТОВ "Агропродукт" на зберігання зерна ТОВ "Золоті Жорна" 29.12.2014 не доводяться при розгляді даної справи.

Доказів виконання рішення у справі № 925/110/17 щодо повернення зерна ТОВ "Агропродукт" суду не надано.

Обставини щодо передачі ТОВ Агропродукт за договором відповідального зберігання за №29/12, ТОВ Золоті Жорна вівса, отриманого згідно видаткової накладної №РН-0000009 від 29 грудня 2014 у кількості 108,400 т. не встановлюють жодних обставин, які підлягають доказуванню та оцінці при вирішенні спору по даній господарській справі. Судом досліджуються обставини в межах заявленого позову, а саме обставин безпідставного набуття відповідачем 75450 кг зерна вівса, належного позивачу та переробленого у борошно вівсяне, яке в подальшому передано відповідачу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/19141/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" про стягнення 2835,00 грн, яке набрало законної сили, встановлено, що у період з 25.02.2015 по 03.08.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" було надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" прийнято послуги з переробки вівса, про що вказаними суб'єктами господарювання було складено, підписано та скріплено печатками акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) на загальну суму 33952,50 грн., а саме акти: №1 від 25.02.2015р. на суму 2025 грн., №2 від 12.03.2015р. на суму 2475 грн., №3 від 16.03.2015р. на суму 4095 грн., №4 від 24.03.2015р. на суму 2475 грн., №5 від 06.04.2015р. на суму 3285 грн., №6 від 23.04.2015р. на суму 4905 грн., №7 від 14.05.2015р. на суму 2475 грн., №8 від 19.05.2015р. на суму 2047,50 грн., №9 від 04.06.2015р., №10 від 08.06.2015р. на суму 1620 грн., №11 від 12.06.2015р. на суму 1620 грн., №12 від 22.06.2015р. на суму 1620 грн., №14 від 15.07.2015р. на суму 2025 грн., №15 від 03.08.2015р. на суму 810 грн. Вказані акти було частково оплачено відповідачем, що підтверджується довідкою №36 від 09.02.2017р. Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України . В якості оплати послуг з переробки вівса за вказаними актами відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 311 117,50 грн. Зміст представлених до матеріалів справи актів здачі-приймання робіт (послуг) не містить відомостей щодо погодження сторонами строків їх оплати. Позивачем не було представлено суду доказів звернення до відповідача з вимогою щодо оплати послуг за спірними актам у порядку, що передбачений ст.530 Цивільного кодексу України. Наявні в матеріалах справи лист від 01.04.2017р. та претензія №01-14 від 01.08.2017. Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" не містять вимоги останнього до відповідача про оплату послуг з переробки вівса у заявленому до стягнення розмірі. Представлений суду рахунок фактура №СФ-000069 від 01.08.2017. містить вимогу про оплату вівсяного борошна та поліетиленових мішків, проте, ніяким чином не послуг з переробки вівса. Позивачу відмовлено в позові з тих підстав, що у суду відсутні підстави вважати строк оплати заявленої до стягнення вартості послуг з переробки вівса, прийнятих відповідачем згідно актів №14 від 15.07.2015р. та №15 від 03.08.2015р. на загальну суму 2835 грн., таким, що настав станом на момент вирішення спору по суті, що фактично виключає можливість застосування заходів судового захисту.

Вказані вище обставини встановлені рішенням суду та не доводяться при розгляді даної справи.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказаними актами підтверджено, що між сторонами виникли правовідносини підряду по виконанню робіт з переробки зерна вівса на борошно. Згідно даних актів для переробки зерна в борошно та виконання робіт з переробки зерна, позивачем було використано зерна вівса у кількості 75450 кг.

В актах вказано, що позивачем надано послуги з переробки зерна та їх вартість, натомість відсутні дані, що в ціну включено вартість використаного зерна чи вартість виготовленого борошна. Тобто актами засвідчено виконання робіт, їх прийняття відповідачем та їх вартість.

Відповідачем не надано доказів того, що зерно, використане для переробки в борошно належить йому на праві власності та було передану позивачу для виконання робіт з його переробки.

Пояснення сторін, що товарно-матеріальні цінності були передані позивачу без оформлення будь-яких документів оцінюються судом критично, оскільки, законодавством передбачений відповідний порядок передачі та прийняття товарно-матеріальних цінностей. Зокрема "Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю", затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 зі змінами та доповненнями передбачено, що приймання продукції за кількістю здійснюється згідно транспортним і супровідним документам (рахунок-фактура, специфікації, описи, пакувальні ярлики, тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів чи деяких з них не призупиняє приймання продукції. В такому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відступні. Акти приймання продукції за кількістю реєструються і зберігаються в порядку встановленому на підприємстві отримувачі накладних (п. 12, 28 Інструкції). Аналогічні положення і вимоги містяться в "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (зі змінами та доповненнями).

За змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В актах встановлена кількість використаного зерна для переробки, вартість переробки одного кг зерна (без ПДВ) , кількість залишків та відходів не придатних для використання, які не передавались відповідачу та кількість виготовленого борошна, яке було передано ТОВ "Агропродукт".

Натомість доказів того, що ТОВ "Агропродукт" передавало ТОВ "Золоті Жорна" овес у кількості 75450 кг у 2015 році для виконання робіт з переробки та виготовлення борошна вівсяного суду не надано. Таким чином відповідачем не доведено ті обставини, що ним передано позивачу зерно в кількості, необхідній для переробки у борошно вівсяне та не спростовано обставини використання позивачем для переробки саме зерна, належного останньому. Кількість використаного позивачем для переробки вівса сторонами не заперечується та встановлена в актах. Таким чином суд вважає доведеними ті обставини, що позивачем перероблено овес у кількості 75450 кг.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Згідно ст. 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Статтею 840 ЦК України передбачено, що якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок. Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків. Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу.

Відповідно до ст.. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Акти, надані позивачем, мають посилання на договір № 25-12/14 від 25.12.2014. Сторонами не надано суду договору № 25-12/14 від 25.12.2014, як і не надано пояснень щодо тих обставин, чи був укладений сторонами зазначений договір. Таким чином сторонами не доведено обставини щодо укладання зазначеного договору та підписання актів саме на його виконання.

Цивільним кодексом України передбачено можливість виконання робіт з переробки зерна як з матеріалу замовника ТОВ "Агропродукт" так і з матеріалу виконавця "ТОВ "Золоті Жорна". При цьому презюмується використання матеріалу виконавця, використання матеріалу замовника можливе, у разі якщо це передбачено договором.

Відповідно до ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тобто обидва контрагенти зобов'язані виконувати свої договірні зобов'язання належним чином.

Суд звертає увагу, що відповідачем до матеріалів справи не надано доказів в підтвердження обставин, щодо передачі ним позивачу матеріалу для виконання підрядних робіт з переробки вівса, крім зерна, обставини передачі якого встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 у справі № 925/110/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" про зобов'язання відповідача повернути позивачу майно, і яке має бути повернуто позивачем відповідачу на виконання рішення суду.

Доказів того, що у вартість робіт включено вартість використаного позивачем матеріалу суду не надано, як і не надано доказів того, що вартість зерна була оплачена відповідачем чи підрядником використовувалось зерно, що належить на праві власності відповідачу.

Отже докази в підтвердження обставин використання позивачем, при виконанні підрядних робіт з переробки вівса, матеріалу, що належить відповідачу, та вартість якого має бути оплачена позивачу відповідачем суду не надано.

Одночасно рішенням Господарського суду міста Києва по справі №910/19141/17 встановлено, що відповідачем в якості оплати послуг з переробки вівса за вказаними актами було перераховано на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 311117,50 грн. Суду не подані докази в підтвердження надання послуг позивачем за зазначеними актами на суму 311117,50 грн. Судовим рішення встановлено приймання-передача робіт з переробки вівса на суму 33952, 50 грн. Таким чином позивачем не доведено ті обставини, що перераховані відповідачем (саме за зазначеними актами) на рахунок позивача кошти в сумі 311117, 50 грн. не містять вартості використаного вівса, (враховуючи встановлену сторонами вартість робіт - 33952,50 грн.)

Позивач наполягає на тих обставинах, що протягом 2015 року частинами позивач переробив зазначений в позові обсяг зерна у борошно, а відносини між сторонами складаються з двох частин: купівля-продаж зерна вівса у кількості 75450 кг., та переробка зерна у борошно: готову продукцію. Суд не погоджується з доводами позивача щодо тих обставин, що використання позивачем для переробки вівса та передачі готової продукції врегульовані ст.655 ЦК України та є відносинами з купівлі-продажу.

Як встановлено судом між сторонами виникли правовідносини з підряду.

Також суд не погоджується з доводами відповідача щодо тих обставин, що між сторонами склалися правовідносини з надання послуг (ст.901 ЦК України). Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Таким чином відмінність послуги від підряду полягає в тому, що послуга споживається саме в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, та не має оречевленого змісту, тобто продається не сам результат, а дії щодо нього призвели, послуга споживається в процесі діяльності виконавця, у той же час за договором підряду передається визначений оречевлений результат роботи.

Посилання відповідача на ті обставини, що між позивачами склалися правовідносини з надання послуг встановлені судовими рішеннями по господарській справі № 910/19141/17, судом оцінюються критично. В судових рішеннях відсутні будь-які посилання на ст.ст.901 - 907 ЦК України. Оцінка судом правовідносин як правовідносин з надання послуги з переробки, є оцінкою суду, крім того надані суду акти є актами з здачі-приймання робіт, за якими позивач передав замовнику готову продукцію та виконав комплекс робіт. Всі акти підписані сторонами без зауважень. Таким чином сторони усвідомлювали, та погодились з тими обставинами, що позивач виконав на свій ризик певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник прийняв та зобов'язався оплатити саме виконану роботу. Таким чином подані докази підтверджують укладання між сторонами саме договору підряду (ст. 837 ЦК України: виконання роботи з переданням її результату замовникові).

Крім того суд не погоджується с запереченнями відповідача щодо тих обставин, що спір між сторонами вирішений Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/19141/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" про стягнення 2835,00 грн. Зазначеним рішенням вирішений спір щодо стягнення вартості послуг. В позові відмовлено з підстав ненастання строку платежу. Спір щодо стягнення вартості використаного вівса судом не вирішувався.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ту обставину, що вартість зерна, з якого виготовлено борошно, передане відповідачу, є безпідставно набутим майном, а тому його вартість підлягає стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи.

Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином.

Правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, виходячи з обставин справи, повинен дати суд.

Зерно було використано для виконання зобов'язань, що виникли з домовленості по переробці зерна та виконання яких було встановлено актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг), долучених до матеріалів справи.

Відтак, суд визнає, що між сторонами у цьому спорі виникли господарські правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, що застосовуються до окремих видів угод, а договірний характер цих правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України. Тому грошові кошти у розмірі 339525,00 грн не можуть бути витребувані у відповідача як безпідставне збагачення. Інших підстав для стягнення спірної суми позивачем не заявлено.

За таких обставин доводи позивача, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні положень статті 1212 ЦК України, визнаються судом безпідставними, а позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в позові.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен із доводів сторін.

Відповідно до статті 123 ГПК України, удові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судові витрати згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, в зв'язку з відмовою у позові.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоті Жорна" (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул.. Артема, буд. 137 А, кв. 2, код ЄДРПОУ 36779188) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" (03142, м. Київ, вул. Доброхотова, буд. 9, кв. 47, код ЄДРПОУ 30176594) про стягнення вартості безпідставно набутого зерна у сумі 339525,00 грн - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 22.06.2018

Суддя І.В.Усатенко