Постанова

від 11.06.2007 по справі 17/89

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/89

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА  

11 червня 2007 р.                                                                 Справа  № 17/89

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого судді  Ушак І.Г.  у відкритому судовому засіданні за участю представників:

позивача – Шибаєв А.М., представник за довіреністю;

відповідача – Демида А.В., представник за  довіреністю   

розглянув справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород  до товариства з обмеженою відповідальністю фірма „Біловар і К,”ЛТД” ,м. Мукачево про стягнення 3238 грн. адміністративно–господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів

          Позивачем заявлені вказані вимоги, оскільки відповідач всупереч вимогам ст.ст. 19, 20 Закону України  „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі–Закон) не виконав встановлений на 2006 рік норматив створення робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та не сплатив позивачеві у зв'язку з цим адміністративно-господарські санкції у розмірі половини середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача за одне нестворене робоче місце для працевлаштування  інваліда,  що становить предмет позовних вимог.  Представник позивача у ході судового розгляду наполягає на задоволенні заявлених вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.

Відповідач письмовим відзивом   та його представник у ході судового розгляду заперечує проти позовних вимог, вважаючи, що ним вживалися заходи  щодо створення місць для працевлаштування інвалідів, посилаючись на звіт до Мукачівського центру зайнятості про наявність вакансій за листопад 2006р.  Вважає, що обов'язок підприємства працевлаштувати інваліда виникає за наявності відповідної пропозиції  органів працевлаштування або у разі звернення інваліда безпосередньо на підприємство. Оскільки зазначені органи та позивач не направляли на підприємство відповідача інвалідів для працевлаштування, інваліди безпосередньо на підприємство на протязі  2006 року з питань працевлаштування також не зверталися, норматив працевлаштування інвалідів відповідачем не міг бути виконаний. Крім того,  підставою звільнення від сплати санкцій, що є предметом позову, відповідач  вважає відсутність прибутку підприємства за 2006 рік та те, що підприємство є платником єдиного податку.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог,  виходячи з наступного.

За  приписами ст.ст. 19, 20  Закону для підприємств, установ, організацій (далі - підприємства), встановлюється норматив створення робочих місць для  працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19  Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається  розміром середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Для підприємств, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір зазначених санкцій визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.    

Матеріалами справи встановлено, що відповідачеві, оскільки загальна чисельність працюючих на підприємстві становить 8 осіб, норматив працевлаштування інвалідів встановлено у кількості одного робочого місця.  Даний норматив відповідачем у 2006 році не виконаний, що стверджується даними його статистичного звіту   „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік” за формою № 10-ПІ, відповідачем не сплачено самостійно у строк до 15.04.07 у встановленому порядку  санкції за 1 нестворене робоче місця у розмірі половини середньої річної заробітної плати на підприємстві -  3238  грн.

Разом з тим, відповідачем доведено поданими суду матеріалами, зокрема, звітом форми № 3-ПН за листопад 2006р., що ним вживалися заходи для працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає встановленому Законом нормативу, тобто в листопаді створено робоче місця юрисконсульта, на якому можна було працевлаштувати інваліда  для працевлаштування інвалідів, про що було поінформовано у встановленому порядку  Мукачівський міський центр зайнятості, тобто орган уповноважений безпосередньо здійснювати працевлаштування інвалідів.

За наведених обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача суми штрафних санкцій правомірні і підлягають задоволенню судом  згідно  вищенаведених приписів  Закону частково на суму 2968 грн., в іншій частині  позовних вимог належить відмовити, оскільки підстави для покладення відповідальності на відповідача за непрацевлаштування інвалідів у  листопаді  2006р. відсутні.

При цьому, суд не приймає заперечення відповідача проти позову у цілому з посиланням на те, що недотримання ним нормативу спричинено  невиконанням обов'язків щодо працевлаштування інвалідів органами,   які  зобов'язані здійснювати підбір та працевлаштування інвалідів на створені робочі місця та відсутністю звернень інвалідів з цих питань безпосередньо на підприємство, з огляду на наступне.

Ст. 18 Закону обов'язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Відповідно до ст.ст. 18, 19 Закону України „Про зайнятість населення”  для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян створюється державна служба зайнятості у складі, зокрема, системи державних центрів зайнятості, до обов'язків яких віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян,  що звертаються з питань працевлаштування; надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій у підборі необхідних працівників; направлення громадян, які звертаються до служби зайнятості для працевлаштування на підприємства, установи, організації  всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад).    

За змістом  Закону та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3.05.1995 р. з наступними змінами та доповненнями за № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (що була чинна станом на час виникнення та існування даних спірних відносин) на підприємства покладено обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів,  зазначення їх в  колективному договорі, інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а органи працевлаштування –підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

 Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать,  зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних місць для інвалідів.

За змістом ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин  відповідає за невиконання або неналежне виконання  господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідачем не доведено належним чином, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає встановленому Законом нормативу, а саме, створено робоче місце для працевлаштування інвалідів та інформовано у встановленому порядку органи уповноважені безпосередньо здійснювати працевлаштування інвалідів. Долучений до матеріалів справи в копії  звіт  про наявність вакансій за один місяць 2006р.  не може бути належним  доказом  вжиття відповідачем покладених на нього обов'язків на протязі 2006року.

Інші заперечення відповідача, наведені в описовій частині даного рішення,  не можуть бути підставою звільнення його від сплати адміністративно-господарських санкцій з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 20 Закону сплата санкцій здійснюється підприємствами за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства в порядку передбаченому законом. Таким чином, Закон не ставить в залежність обов'язок сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати, виходячи з того, що сплачені чи стягнуті за рішенням суду  санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані послуги. Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21.06.05 № 05/343.

Перебування суб'єкта підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування не є підставою звільнення його від сплати адміністративно-господарських санкцій, що є предметом даного спору, за змістом Указу Президента України від 3.07.98 № 727/98 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст. 18, 19, 20  Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 18, 19 Закону України „Про зайнятість населення”,  ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 70, 71, 86, 94,  150, 158-163, п. 6 Розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень  Кодексу адміністративного судочинства України,   

суд постановив:

1.  Позов  задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю   юридична фірма „Біловар і К” ЛТД” (м. Мукачево, вул. Маргітича,12, код 22093373 )  на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів                      (м. Ужгород,  пл. Ш. Петефі, 14) адміністративно-господарські санкції на суму 2968 грн. (дві тисячі  дев'ятсот шістдесят вісім грн.).

2. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дана постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова у повному обсязі виготовлена   20.06.07

               Суддя                                                                                     Ушак І.Г.