Постанова

від 18.06.2018 по справі 910/22874/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2018 р. Справа№ 910/22874/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю МЕДМАРКЕТ

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018

у справі № 910/22874/17 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім ЕНЕРГОІНВЕСТ

до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕДМАРКЕТ

про стягнення 272 161,30 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім ЕНЕРГОІНВЕСТ (надалі - ТОВ ТД ЕНЕРГОІНВЕСТ ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕДМАРКЕТ (надалі - ТОВ МЕДМАРКЕТ ) про стягнення 272 161,30 грн, з яких 194 802,84 грн штрафу та 80 358,46 грн збитків, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на поставку продукції №17/11/16-1 від 17.11.2016 щодо своєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі №910/22874/17 позов ТОВ ТД ЕНЕРГОІНВЕСТ задоволено, стягнуто з ТОВ МЕДМАРКЕТ штраф у розмірі 194 802,84 грн, збитки у розмірі 80 358,46 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 4 127,43 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не оформив податкові накладні за операціями поставки палива та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений строк, допустивши прострочення виконання зобов'язання; дії відповідача є порушенням умов договору та податкового законодавства, що є підставою для нарахування штрафу, а також відшкодування збитків позивача у вигляді упущеної вигоди, завданих позивачеві внаслідок такого порушення.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ МЕДМАРКЕТ звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач зазначав, що розгляд справи судом першої інстанції було здійснено без повідомлення відповідача та без участі його представника у судовому засіданні, без належного дослідження поданих позивачем доказів та з'ясування наявності вини відповідача у вчиненому правопорушенні.

Апелянт наголошував на тому, що об'єктивною перешкодою у реєстрації податкових накладних є винні дії третьої особи - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, яка починаючи з 09.12.2016, здійснює протиправне блокування договору про визнання електронних документів від 08.11.2016 №081120161, укладеного з відповідачем, що позбавляє останнього можливості реєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки усі податкові накладні та податкова звітність з ПДВ Державною фіскальною службою України не приймаються; про вказані обставини відповідач неодноразово повідомляв керівника позивача в ході досудового врегулювання спору; відповідач намагався припинити безпідставне технічне блокування вказаного договору та вживав заходи як для захисту власних прав та інтересів, так і для найшвидшого виконання взятих на себе господарських зобов'язань, у зв'язку з чим ним було подано адміністративний позов, за результатами розгляду якого постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.10.2017 у справі №826/9756/17 було визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та зобов'язано останню поновити дію зазначеного договору.

На переконання скаржника, ним вжито усіх можливих заходів щодо недопущення порушення господарського зобов'язання та забезпечення реєстрації податкових накладних, що свідчить про відсутність підстав для застосування до нього штрафних санкцій, передбачених договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 поновлено ТОВ МЕДМАРКЕТ пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, встановлено ТОВ ТД ЕНЕРГОІНВЕСТ строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі №910/22874/17.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що відповідач був повідомлений про розгляд даної справи місцевим господарським судом ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.12.2017, а тому доводи апелянта щодо його необізнаності про наявність судового спору та призначення підготовчого засідання спростовуються наявними в матеріалах справи доказами; відповідач об'єктивно мав можливість надати відзив на позов та докази на підтвердження своїх заперечень до суду першої інстанції з дотриманням порядку і строку, встановлених ГПК України і судом, проте не скористався своїми процесуальними правами та обов'язками; відповідачем не було доведено відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язання, а тому судом першої інстанції було правомірно застосовано до ТОВ МЕДМАРКЕТ санкції, передбачені законом та договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ МЕДМАРКЕТ на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі №910/22874/17 призначено на 21.05.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 у розгляді справи №910/22874/17 було оголошено перерву до 18.06.2018.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі №910/22874/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 17.11.2016 між ТОВ МЕДМАРКЕТ (у тексті договору - постачальник) та ТОВ ТД ЕНЕРГОІНВЕСТ (у тексті договору - покупець) було укладено договір на поставку продукції № 17/11/16-1 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики якої зазначені у специфікаціях до договору.

Згідно з п. 2.6. договору сторони зобов'язуються забезпечити електронний документообіг в частині адміністрування податку на додану вартість відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 16.04.2014 №569, складання в електронному вигляді і реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 15 календарних днів з моменту виникнення зобов'язань з ПДВ. У разі, якщо постачальник не надав покупцеві податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та не зареєстрував податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або не надіслав її покупцю в електронному вигляді у вказаний термін, або оформив податкову накладну з порушенням Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом МФУ, що призвело до неможливості нарахування покупцем податкового кредиту, постачальник сплачує покупцеві штраф та пеню у розмірах, встановлених даним пунктом договору.

Відповідно до п. 5.3 договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.

Пунктом 5.5 договору визначено, що право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його укладання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині гарантійних зобов'язань постачальника - до повного належного виконання.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору ним була оплачена, а відповідачем поставлена наступна продукція:

- дизельне паливо на суму 291 692,16 грн, в т.ч. ПДВ 48 615,36 грн, масою 12 096,88 кг, об'ємом 14 240 л, поставлене згідно видаткової накладної № 51 від 06.12.2016 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 0612-2 від 06.12.2016, оплачене згідно платіжного доручення №822 від 12.12.2016;

- дизельне паливо на суму 292 716,36 грн, в т.ч. ПДВ 48 786,06 грн, масою 11 799,25 кг, об'ємом 14 290 л, поставлене згідно видаткової накладної № 68 від 09.12.2016 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 0912-4 від 09.12.2016, оплачене згідно платіжного доручення № 809 від 06.12.2016.

Вимоги позивача у справі обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за вищевказаними операціями поставки палива, у зв'язку з чим просив суд стягнути з останнього передбачений умовами договору штраф та відшкодувати завдані вказаним порушенням збитки.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України (надалі - ГК України), одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 ЦК України, відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ МЕДМАРКЕТ та ТОВ ТД ЕНЕРГОІНВЕСТ вищевказаного договору було спрямоване на отримання останнім поставленої відповідачем продукції та обов'язку по здійсненню її оплати. Водночас, відповідач взяв на себе зобов'язання забезпечити складання в електронному вигляді і реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 15 календарних днів з моменту виникнення зобов'язань з ПДВ.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від

03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу продукції (дизельного палива) позивачем було надано суду видаткові накладні № 51 від 06.12.2016 на суму 291 692,16 грн, в т.ч. ПДВ 48 615,36 грн та № 68 від 09.12.2016 на суму 292 716,36 грн, в т.ч. ПДВ 48 786,06 грн (а.с. 19-20).

Колегією суддів встановлено, що зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами обох сторін, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту здійснення господарської операції з поставки (реалізації) відповідачем позивачеві палива на виконання умов договору.

Крім того, факт передачі відповідачем позивачеві дизельного палива також підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) (а.с. 23-24).

Пунктом 5.3 договору сторони визначили, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.

У відповідності до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України в редакції, що була чинна станом на час здійснення вказаних господарських операцій (надалі - ПК України), на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Зі змісту ст. 201 ПК України вбачається, що обов'язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів/послуг, а не платника податку, який формує податковий кредит, і при цьому зазначена стаття не містить імперативних приписів про неприйнятність цих документів через несвоєчасність (не у день надання) внесення їх до Реєстру.

Враховуючи вищевикладені приписи законодавства та умови договору, відповідач зобов'язаний був здійснити реєстрацію податкових накладних за вищевказаними операціями з поставки дизельного палива за видатковою накладною № 51 від 06.12.2016 в строк до 21.12.2016, а з поставки дизельного палива за видатковою накладною № 68 від 09.12.2016 - до 24.12.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як встановлено місцевим господарським судом, визнається сторонами та підтверджується матеріалами справи, в порушення вимог податкового законодавства та умов договору, відповідач у встановлений строк, а також станом на час звернення позивача з даним позовом до суду не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У п. 2.6. договору сторони погодили, що у разі, якщо постачальник не надав покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та не зареєстрував податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або не надіслав її покупцю в електронному вигляді у вказаний термін, або оформив податкову накладну з порушенням Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом МФУ, що призвело до неможливості нарахування покупцем податкового кредиту, постачальник сплачує покупцю, зокрема, при затримці постачальником надання та реєстрації податкової накладної більше 180 календарних днів з дати виникнення зобов'язання по її складанню, за умови наявності оплати наданих товарів (робіт, послуг) - штраф у розмірі двократної суми ПДВ незареєстрованої податкової накладної.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції та розраховано позивачем, двократна сума ПДВ незареєстрованої податкової накладної за операцією з постачання продукції згідно видаткової накладної № 51 від 06.12.2016 становить 97 230,72 грн (48 615,36 грн х 2), згідно видаткової накладної № 68 від 09.12.2016 - 97 572,12 грн (48 786,06 грн х 2), що разом становить 194 802,84 грн.

Враховуючи порушення відповідачем свого обов'язку з надання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних більше ніж на 180 календарних днів з дати виникнення зобов'язання по їх складанню, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 194 802,84 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, як стверджує позивач та встановлено судом першої інстанції, поставлена за договором продукція є підакцизною, а операції з її реалізації у відповідності до вимог ст. 213 ПК України є об'єктами оподаткування акцизним податком.

Так, згідно з п.п. 213.1.12 п. 213.1 ст. 213 ПК України об'єктами оподаткування акцизним податком є операції з реалізації будь-яких обсягів палива понад обсяги, які отримані від інших платників акцизного податку, підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Згідно з п. 231.1 ст. 231 ПК України платник податків при реалізації палива зобов'язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого палива та зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних з дотриманням умов щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Відповідно до п.п. 231.3, 231.6 ст. 231 ПК України акцизна накладна складається платником податку в день реалізації пального при кожній повній або частковій операції з реалізації пального. Реєстрація акцизних накладних здійснюється не пізніше 15 календарних днів, наступних за датою їх складання.

З огляду на вказані приписи законодавства та обставини справи, відповідач зобов'язаний був здійснити реєстрацію акцизних накладних за вищевказаними операціями з поставки дизельного палива за видатковою накладною № 51 від 06.12.2016 в строк до 21.12.2016, а з поставки дизельного палива за видатковою накладною № 68 від 09.12.2016 - до 24.12.2016.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом, визнається сторонами та підтверджується матеріалами справи, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем не були складені акцизні накладні за операціями з поставки палива згідно договору, а також відповідно не була здійснена і їх реєстрація.

За твердженням позивача, внаслідок того, що відповідачем при поставці палива за договором не були складені і зареєстровані акцизні накладні в Єдиному реєстрі акцизних накладних, при подальшій реалізації обсягів придбаного у відповідача палива, позивач був змушений скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних акцизні накладні без можливості нарахування вхідного кредиту, що призвело до зменшення реєстраційного ліміту СЕА РП.

Згідно з п. 232.1 ст. 232 ПК України облік обсягів пального в системі електронного адміністрування реалізації пального ведеться за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД. Ведення обліку обсягів пального у системі електронного адміністрування реалізації пального здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Одиницею обліку обсягів пального в системі електронного адміністрування реалізації пального є літри, приведені до температури 15°C. Така одиниця обліку повинна використовуватися в первинних бухгалтерських документах, акцизних накладних/розрахунках коригування до акцизних накладних, декларації з акцизного податку.

Отже, при реалізації придбаного 06.12.2016 у відповідача палива масою 12 096,88 кг, обсяг реалізованого палива для обліку у СЕА, наведеного до температури 15°С у відповідності до паспорту продукції №265, наданого відповідачем на дану партію продукції, становить 14 916,00 л, а при реалізації придбаного 09.12.2016 у відповідача палива в обсязі 11 799,25 кг, обсяг реалізованого палива для обліку у СЕА, наведеного до температури 15°С у відповідності до паспорту продукції №332 становить 14 486,49 л.

Копії зазначених паспортів продукції, а також декларації про відповідність від 16.12.2014 наявні в матеріалах справи (а.с. 25-27).

Таким чином, сума акцизного податку (витрат позивача) склала 80 358,46 грн, розрахованих наступним чином: 14 916,00л + 14 486,49л = 29 402,48 л х 0,095 Євро (ставка акцизного податку, що діяла на момент реалізації палива згідно пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 ПК України) = 2 793,24 Євро х 28,768908 (курс Євро, діючий на момент реалізації).

У відповідності до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Стягнення збитків у вигляді втраченої вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що розмір збитків, заподіяних ТОВ ТД ЕНЕРГОІНВЕСТ в результаті порушення ТОВ МЕДМАРКЕТ обов'язку при поставці палива за договором щодо складання та реєстрації акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, а також причинно-наслідковий зв'язок між вказаним правопорушенням та збитками позивача доведено останнім належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія № 17/11/17-1 від 17.11.2017 на суму 275 161,30 грн з вимогою оплатити штраф у розмірі 194 802,84 грн, а також відшкодувати збитки у розмірі 80 358,46 грн (а.с. 28-30).

Вказана претензія була отримана відповідачем 20.11.2017, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 31), однак, залишена останнім без відповіді та задоволення.

Доказів протилежного, зокрема, як стверджує апелянт, неодноразового повідомлення позивача про наявність обставин, які перешкоджають відповідачеві виконати свої зобов'язання за договором та законом, а також письмових звернень останнього щодо врегулювання спору у договірному порядку, сторонами суду не надано.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з ч. 4 ст. 47 ГК України збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

За змістом ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати порядок у сфері господарювання.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в силу вимог ст. 218 ГК України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно зі ст.ст. 22, 1166 ЦК України, збитки, завдані фізичній або юридичній особі, відшкодовуються в повному обсязі.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, у зв'язку з чим саме на відповідача покладено обов'язок довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачеві.

Разом з тим, колегією суддів відхиляються доводи апелянта щодо відсутності вини відповідача у порушенні ним господарського зобов'язання та відповідно підстав для притягнення його до відповідальності, з огляду на наступне.

Так, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що починаючи з 09.12.2016 ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснюється протиправне блокування договору про визнання електронних документів від 08.11.2016 №081120161, укладеного з ТОВ МЕДМАРКЕТ , що позбавляє останнього можливості реєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки усі податкові накладні та податкова звітність з ПДВ Державною фіскальною службою України не приймаються.

За твердженням скаржника, відповідач намагався припинити умисне технічне блокування вказаного договору та вживав заходи як для захисту власних прав та інтересів, так і для найшвидшого виконання взятих на себе господарських зобов'язань, у зв'язку з чим ним було подано адміністративний позов, за результатами розгляду якого було визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та зобов'язано останню поновити дію зазначеного договору.

На підтвердження вказаних обставин, відповідачем до апеляційної скарги були додані копії постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.10.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 у справі №826/9756/17, а також копії листа ТОВ МЕДМАРКЕТ від 07.03.2018 щодо негайного виконання рішення суду, яке набрало законної сили з доказами подання до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, копії скарги на дії (бездіяльність) посадових осіб останньої по невиконанню (ухиленню від виконання) рішення суду, яке набрало законної сили, докази направлення поштою виконавчих листів у справі №826/9756/17 до органу виконавчої служби.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Як стверджує апелянт, він не був повідомлений про наявність судового спору та попередні підготовчі засідання суду, оскільки не отримував жодних ухвал суду та копії позовної заяви, у зв'язку з чим був позбавлений можливості висловити свої заперечення та надати докази суду першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що до позовної заяви позивачем були додані докази направлення на адресу відповідача копії позовної заяви з додатками.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду м. Києва про відкриття провадження у справі №910/22874/17 від 20.12.2017, якою, зокрема, призначено підготовче засідання на 17.01.2017 та запропоновано відповідачеві надати суду відзив на позовну заяву і відповідні докази у строк протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, була направлена на юридичну адресу відповідача та отримана представником останнього 28.12.2017, тобто завчасно до судового засідання.

Твердження представника апелянта про те, що особа на прізвище Писаренко, якою отримувались ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2018 про призначення справи до розгляду, не є уповноваженою від імені відповідача отримувати поштову кореспонденцію, колегією суддів відхиляються як безпідставні, оскільки такі не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

Отже, доводи апелянта про неповідомлення його про наявність судового спору, а також дату, час та місце розгляду справи є такими, що не відповідають обставинам справи.

Крім того, у зв'язку з неявкою представника відповідача у підготовче засідання 17.01.2018, судом було оголошено про його відкладення та ухвалою-викликом визнано обов'язковою явку відповідача у підготовче засідання на 07.02.2018.

Вказана ухвала-виклик від 17.01.2018 була направлена на адресу відповідача 19.01.2018, проте, не була вручена останньому та повернута поштовим відділенням зв'язку до суду за закінченням терміну зберігання.

У зв'язку з повторною неявкою відповідача у підготовче засідання 07.02.2018 судом було відкладено розгляд підготовчого засідання на 21.02.2018, про що повідомлено відповідача ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.02.2018, яка була направлена на адресу останнього 12.02.2018 та отримана ним 21.02.2018.

Згідно з п. 11 ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Колегія суддів зазначає, що у разі надіслання судових рішень за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту ПАТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З огляду на викладене, враховуючи, що судом першої інстанції здійснено необхідні заходи щодо повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду, а саме, шляхом направлення відповідних ухвал за адресою ТОВ МЕДМАРКЕТ , зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідач вважається повідомленим про вищевказані судові засідання належним чином.

Крім того, судом першої інстанції правомірно застосовано приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень , відповідно до яких ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з відповідними ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, останнє було прийнято судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а також з огляду на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Частиною 4 статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Разом з цим, відповідач, обізнаний про відкриття провадження у справі, не скористався правом участі у судових засіданнях в суді першої інстанції, про поважність причин нез'явлення до суду не заявляв, не виявляв інтересу до наслідків розгляду поданого до нього позову, зокрема, шляхом ознайомлення з матеріалами справи, проявивши таким чином бездіяльність щодо вчинення процесуальних дій.

В даному контексті також слід враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України , згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про неповажність причин неподання суду першої інстанції відзиву на позовну заяву та доказів, доданих до апеляційної скарги, у зв'язку з чим, в силу приписів ст. 269 ГПК України, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття у справі таких доказів як додаткових.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження своїх доводів про вжиття усіх можливих заходів щодо належного виконання зобов'язання, апелянт посилався на те, що ТОВ МЕДМАРКЕТ звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання поновити дію договору про визнання електронних документів від 08.11.2016 №081120161.

Разом з тим, як правильно зауважив позивач у відзиві на апеляційну скаргу, з таким позовом відповідач звернувся до адміністративного суду лише у серпні 2017 року, тоді як його обов'язок здійснити реєстрацію податкових та акцизних накладних виник у грудні 2016 року.

Доказів того, що відповідач намагався виконати свій обов'язок вчасно або повідомляв позивача про неможливість такого виконання матеріали справи не містять.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в силу приписів ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Таким чином, відповідач не позбавлений можливості в подальшому захистити свої права шляхом звернення з регресним позовом до винної особи.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищезазначене, з урахуванням того, що відповідачем не було спростовано обставин, на які посилався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не доведено відсутності його вини та вжиття ним усіх можливих заходів щодо належного виконання зобов'язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 80 358,46 грн.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме, стягнення з ТОВ МЕДМАРКЕТ на користь ТОВ ТД ЕНЕРГОІНВЕСТ штрафу у розмірі 194 802,84 грн та суми відшкодування збитків у розмірі 80 358,46 грн.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі № 910/22874/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ МЕДМАРКЕТ має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МЕДМАРКЕТ на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі № 910/22874/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі № 910/22874/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі № 910/22874/17.

4. Матеріали справи № 910/22874/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.06.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук