Постанова

від 20.06.2018 по справі 686/2182/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/2182/18

Провадження № 22-ц/792/864/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства Сетам про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2018 року,

встановив:

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства Будинок юстиції (далі - ДП Будинок юстиції ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_4 зазначила, що з 20 листопада 2017 року вона працювала на посаді державного реєстратора Відділу державної реєстрації Хмельницької обласної філії ДП Будинок юстиції . Наказом №97-к від 27 грудня 2017 року її звільнено з роботи відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажання у зв'язку з переїздом на нове місце проживання. Це звільнення є незаконним, оскільки позивач вимушена була подати заяву про розірвання трудового договору через невиплату заробітної плати. Маючи намір продовжувати роботу на займаній посаді, вона завчасно відкликала заяву про звільнення та приступила до виконання трудових обов'язків, однак, ДП Будинок юстиції не відновило позивача на посаді, а неправомірними діями підприємства їй завдано моральних страждань.

За таких обставин ОСОБА_4 просила суд поновити її на посаді державного реєстратора Відділу державної реєстрації Хмельницької обласної філії ДП Будинок юстиції , стягнути з ДП Будинок юстиції на свою корить середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2017 року до дня поновлення на роботі та 10 000 грн моральної шкоди.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2018 року в позові відмовлено.

Суд керувався тим, що звільнення ОСОБА_4 проведено відповідачем з дотриманням вимог закону, тому її позов є необґрунтованим.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в останній робочий день (29 грудня 2017 року) позивач відкликала заяву про звільнення та продовжила виконувати свої посадові обов'язки, внаслідок чого підстав для її звільнення з роботи не було, натомість, суд не дав належної оцінки дослідженим доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

В порядку, передбаченому ст. 55 ЦПК України, апеляційний суд залучив до участі у справі правонаступника ліквідованого ДП Будинок юстиції - ДП Сетам .

ДП Сетам не подало відзив на апеляційну скаргу.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що наказом №65-к від 16 листопада 2017 року ОСОБА_4 прийнято на роботу на посаду державного реєстратора Відділу державної реєстрації Хмельницької обласної філії ДП Будинок юстиції з 20 листопада 2017 року.

27 грудня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням з 29 грудня 2017 року у зв'язку з переїздом на нове місце проживання.

Наказом №97-к від 27 грудня 2017 року ОСОБА_4 звільнено з 29 грудня 2017 року відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання.

Зазначені обставини визнані учасниками справи та підтверджуються письмовими доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника необхідна наявність домовленості сторін про строк звільнення. Якщо працівник у своїй заяві не вказав причин, що свідчить про неможливість продовження роботи, звільнення не може відбутися раніше настання двотижневого строку, наданого працівникові для письмового попередження власника або уповноваженого ним органу. Таке положення зумовлене тим, що після закінчення зазначеного строку працівник може залишитися на роботі й не вимагати розірвання трудового договору.

Працівник також має право відкликати заяву про звільнення до настання двотижневого строку, зафіксувавши факт подання такої заяви власником або уповноваженим ним органом, наприклад, вислати поштою або передати за допомогою інших засобів зв'язку.

Вказаний двотижневий строк може бути скорочено, якщо заяву працівника про звільнення з роботи зумовлено неможливістю продовжувати роботу з поважних причин, у тому числі в разі переїзду на нове місце проживання.

У цьому випадку власник або уповноважений ним орган зобов'язаний розірвати трудові відносини сторін у строк, зазначений працівником у заяві про звільнення, та видати наказ, у якому причини і дата звільнення мають бути чітко сформульовані. В свою чергу, працівник може відкликати заяву про звільнення до закінчення вказаного у ній терміну розірвання трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що в заяві про звільнення від 27 грудня 2017 року (а.с. 15, 74) ОСОБА_4 зазначила поважну причину неможливості продовження роботи (переїзд на нове місце проживання) та просила відповідача звільнити її з 29 грудня 2017 року. Це давало підставу для скорочення двотижневого строку попередження відповідача про розірвання трудового договору та зобов'язувало останнього звільнити ОСОБА_4 у названу дату.

ДП Будинок юстиції виконало вимоги закону та видало наказ №97-к від 27 грудня 2017 року (а.с. 72), в якому причини і дата звільнення ОСОБА_4 бути чітко сформульовані. У звою чергу, ОСОБА_4 мала можливість відкликати заяву про звільнення до 29 грудня 2017 року включно.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 надала суду заяву від 29 грудня 2017 року про відкликання раніше поданої заяви про звільнення (а.с. 16).

Разом із тим, атрибути заяви (а.с. 75) та скриншоти переписки сторін (а.с. 18-23) вказують на те, що ДП Будинок юстиції одержало цю заяву електронною поштою лише 2-3 січня 2018 року.

Свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 достовірно не підтвердили, що 29 грудня 2017 року ОСОБА_4 відкликала заяву про звільнення, в тому числі шляхом усного повідомлення відповідача за допомогою телефонного зв'язку про свій намір залишитися на роботі. Крім того, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не засвідчили, що на початку січня 2018 року позивач продовжувала виконувати свої посадові обов'язки.

Показання названих свідків є неконкретними, тому суд першої інстанції правомірно визнав їх неналежними доказами та не взяв їх до розгляду.

Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення ОСОБА_4 проведено відповідачем з дотриманням вимог закону.

Посилання ОСОБА_4 на те, що мають місце підстави для поновлення її на роботі, не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаної норми юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння моральної шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв'язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди.

При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. У свою чергу, останній має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.

Матеріали справи не містять доказів про те, що неправомірними діями відповідача ОСОБА_4 завдані душевні страждання.

За таких обставин суд першої інстанції правильно керувався тим, що в цій частині позов ОСОБА_4 є необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують даного висновку суду.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 червня 2018 року.

Судді: /підпис/ ОСОБА_1

/підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції - ОСОБА_7

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 54