Постанова

від 06.06.2018 по справі 209/3490/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 209/3490/16-ц

провадження № 61-4128св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Оніка-ДН ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., від 27 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Оніка-ДН (далі - ТОВ Оніка-ДН ) про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 16 липня 2016 року між ним та ТОВ Оніка-ДН було укладено трудову угоду, зі строком дії з 01 червня по 01 липня 2016 року.

Відповідно до пункту 2.2 трудової угоди розмір оплати складає 350 грн на день.

Однак протягом дії строкового трудового договору він не отримував заробітну плату.

Вказував на те, що він відпрацював дев'ять робочих днів, а тому відповідач мав сплатити йому 3 150 грн.

Разом із тим, враховуючи те, що заборгованість із заробітної плати йому і по сьогодні не виплачено, відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у сумі 50 050 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати у сумі 3 150 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 50 050 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі судді Лобарчук О. О. від 24 січня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Оніка-ДН на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати у сумі 1 050 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 50 050 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач визнав, що позивач відпрацював три робочі дні і заробітна плата відповідно до трудової угоди за вказані дні не виплачена, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ Оніка-ДН на користь ОСОБА_4 заборгованості із заробітної плати за три робочі дні та середній заробіток за час затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ Оніка-ДН задоволено, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ Оніка-ДН середнього заробітку за час затримки скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ Оніка-ДН про стягнення середнього заробітку за час затримки у сумі 50 050 грн відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що фактично припинення виконання трудових обов'язків ОСОБА_4 відбулось після того, як він потрапив у дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП) на автомобілі підприємства та починаючи з 20 червня 2016 року ОСОБА_4 на підприємстві не з'являвся та в день закінчення дії трудового договору на робочому місці був відсутній і до відповідача в жодній формі з вимогами щодо розрахунку не звертався, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки, оскільки позивач не довів вини підприємства в порушенні трудового законодавства щодо оплати праці.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не встановив належним чином обставин справи, не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки. Вказував на те, що трудова угода була укладена строком дії з 01 червня 2016 року по 01 липня 2016 року, а відповідач не надав доказів на підтвердження дострокового припинення строкового договору. Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач визнав, що заробітна плата за три робочі дні не виплачувалась, відповідно, визнав наявність правових підстав для її виплати, тобто факт його звернення з вимогою про розрахунок. Крім того, вказував на те, що він, будучи допитаним у суді першої інстанції як свідок, повідомив, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про розрахунок.

У березні 2018 року ТОВ Оніка-ДН подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами установлено, що 16 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ Оніка-ДН було укладено трудову угоду строком дії з 01 червня по 01 липня 2016 року, за якою ОСОБА_4 зобов'язався виконувати роботу з вантажних перевезень автомобілем - самоскидом.

Згідно з пунктом 2.2 трудової угоди оплата виконаних робіт проводиться з розрахунку 350 грн за 8-годинний робочий день, за умови повного відпрацювання.

Згідно з табелем обліку робочого часу за червень 2016 року ОСОБА_4 відпрацював 3 (три) дні, а саме 16, 17 та 20 червня 2016 року, однак заробітну плату не отримав.

Також установлено, що 22 червня 2016 року за адресою: АДРЕСА_1, сталася ДТП в результаті зіткнення орендованого ТОВ Оніка-ДН автомобіля Вольво , номерний знак НОМЕР_2, (водій - ОСОБА_4) та автомобіля Тойота Корола , номерний знак НОМЕР_1, (водій ОСОБА_5).

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення остаточного розрахунку, вина підприємства.

Із роз'яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

При цьому нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Суд першої інстанції, установивши, що позивачу не були виплачені належні йому від ТОВ Оніка-ДН суми, що визнав відповідач, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України.

Стягуючи із відповідача належні позивачу суми судом першої інстанції враховано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе рішення і правильно виходив із того, що трудові права ОСОБА_4 були порушені і підлягають захисту в обраний позивачем спосіб.

Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, помилково зазначивши, що позивач не довів вини підприємства в порушенні трудового законодавства щодо оплати праці.

Оскільки факт звільнення ОСОБА_4 не оспорюється відповідачем, а доказів належного розрахунку із позивачем при його звільненні матеріали справи не містять, отже проведення такого розрахунку відповідачем не доведено.

Вказуючи на те, що фактично припинення виконання трудових обов'язків позивача відбулось після 22 червня 2016 року, суд апеляційної інстанції не врахував, що матеріали справи не містять даних про дострокове розірвання трудового договору, укладеного між сторонами, або про відсутність на роботі позивача в кінцеву дату трудового договору.

За таких обставин висновок апеляційного суду про відсутність вини підприємства у затримці розрахунку при звільненні не ґрунтується на матеріалах справи і вимогах законодавства.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року скасувати, рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк