Рішення

від 18.06.2018 по справі 914/588/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2018р. Справа №914/588/18

місто Львів

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю УЛФ - ФІНАНС ,

м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцех ,

м. Пустомити Львівської області,

про : стягнення заборгованості в розмірі 371 463,43 грн.

Суддя Синчук М.М.

за участю секретаря судового засідання Карась Х.

Представники учасників процесу:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/588/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УЛФ - ФІНАНС до Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцех про стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу №2597/02/14 - Р від 17.02.2014 р. в розмірі 371 463,43 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.04.2018 р. відкрито провадження у справі №914/588/18 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.05.2018 р. Ухвалою суду від 03.05.2018 р. розгляд справи відкладено на 04.06.2018 р. Ухвалою суду від 04.06.2018 р. закрито підготовче провадження у справі №914/588/18. Розгляд справи призначено на 18.06.2018 р.

07.06.2018 р. на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи 18.06.2018 р. за відсутності представника позивача в судовому засіданні, просить суд розглянути справу за наявними, позовні вимоги підтримав.

Представник позивача в судове засідання не з'явився.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи судом за адресою вказаною у Витязі з ЄДРПОУ на відповідача.

У відповідності до вимог ч.ч. 5, 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України , копії ухвали про відкриття провадження у справі направлені сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресами, зазначеними позивачем у позовній заяві. При цьому, адреса відповідача, зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 81110, м. Пустомити, вул. Лісневицька, 1Г, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверт, яким на адресу відповідача направлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі, повернувся з поштовою відміткою про невручення у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" , витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" ).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до п. 10. ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" , місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як унормовано ч.ч. 1, 2, 4 ст. 10 вказаного Закону , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Таким чином, відомості про місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцех , які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Відповідно до п. 99 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" , рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п.п. 116, 117 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" , у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, якою господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону, надіслав копію судового рішення у даній справі за належною адресою є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі.

Варто зазначити також, що отримавши позовну заяву позивача, належні докази направлення якої відповідачу наявні в матеріалах даної справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Агроцех не було позбавлено можливості дізнатись інформацію щодо зазначеного позову шляхом ознайомлення з відповідними судовими рішеннями в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Виходячи із викладеного, господарський суд вважає, що ним дотримано вимог чинного законодавства щодо вручення сторонам судових рішень.

Пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок учасників справи подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Статтею 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГПК України , якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно ч.9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Товариство з обмеженою відповідальністю Агроцех своїм правом на подання відзиву не скористалось, у зв'язку з чим господарський суд вважає за можливе вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України .

Фактичні обставини встановлені судом:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцех 371 463,43 грн, де 196 429,20 грн заборгованість зі сплати лізингових платежів, 17 501,00 грн 3% річних, 157 533,23 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

17 лютого 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний лізингодавець/кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агроцех (Лізингоодержувач, відповідач) було укладено договір фінансового лізингу №2597/02/14-Р.

Згідно п.1.1. Загальних умов договору Первісний Лізингодавець/кредитор на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату майно (далі - Предмети лізингу), найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Спеціфікації (Додаток №2 до Договору), а Лізингоодержувач (Відповідач) зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

Свої зобов'язання Первісний Лізингодавець/кредитор своєчасно, належним чином та в повному обсязі виконав, зокрема, придбав предмети лізингу, а саме:

- автомобіль ГАЗ 3309, 2013 року випуску, номер шасі/кузова Х96330900D1040793//330700D0216093, №двигуна Д2457Е3746897, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передав його у користування відповідачу на підставі Акту приймання-передачі від 27.03.2014 року.

Відповідно до статті 2 Загальних умов договору Боржник/Відповідач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) Лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі згідно Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору фінансового лізингу), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору.

Згідно п. 8.4. Договору фінансового лізингу сторони погодили, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору, а в п. 8.5. Договору сторони зазначили, що офіційний курс гривні до російського рубля на дату укладення Договору становить 2,4508.

Відповідач оплатив авансовий платіж та сплачував лізингові платежі з березня 2014 року по липень 2014 року своєчасно та в повному обсязі, але з серпня 2014 року почав порушувати платіжну дисципліну по сплаті лізингових платежів, продовжуючи незаконно експлуатувати Предмет лізингу на безоплатній основі.

Пункти 3 та 4 ч.1 ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлюють, що Лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених Договором фінансового лізингу або законодавством та вимагати розірвання Договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Також, умовами пункту 11.2.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу, передбачено, що Лізингодавець (Позивач) має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від Договору та вилучити Предмет лізингу у випадку, коли Лізингоодержувач (Відповідач) не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або Загальними умовами.

Також право на дострокову відмову (розірвання) Лізингодавцем (Позивачем) від Договору передбачено в пунктах 1 і 2 ст. 611 , 615 та ч.2 ст. 598 ЦК України .

17 березня 2017 року, керуючись ст.ст.512-519 Цивільного кодексу України , уклав Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 2 від 17.03.2017, за яким ТОВ "УЛФ-ФІНАНС" (Новий лізингодавець/кредитор/) набуло усі права та обов'язки ТОВ "Український лізинговий фонд" (первісний кредитор) за Договорами фінансового лізингу № 2597/02/14-Р від 17.02.2014р.

Відповідно до умов Договору цесії №2 Первісний лізингодавець/кредитор відступив (передав), а Новий лізингодавець/кредитор/позивач прийняв права вимоги за Договором фінансового лізингу та прийняв на себе всі інші права первісного лізингодавця/кредитора за Договором лізингу, в тому числі, але не виключно, набув право вимагати сплати на свою користь дебіторської заборгованості, що існує у боржника зі сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу, перелік яких передбачено Додатком № 1 до Договору, а також всі інші права Первісного лізингодавця/кредитора за Договорами фінансового лізингу, в тому числі, але не виключно, набуває право вимагати виконання Лізингоодержувачем/боржником/відповідачем на свою користь зобов'язань за вищезазначеними Договорами фінансового лізингу.

Відповідно до п. 2.2. Договору цесії №2 Новому лізингодавцю/кредитору/позивачу передано право власності на транспортні засоби, які є предметами лізингу за зазначеним договором фінансового лізингу.

Пунктом 13.8. Загальних умов від 17.02.2014 року передбачено, що Первісний лізингодавець/кредитор має право переуступати свої права та обов'язки, що виникли за Договором (фінансового лізингу) третім особам, про що письмово повідомляє Лізингоодержувача/відповідача (Загальні умови Договору фінансового лізингу та чинне законодавство України не містить положень про необхідність отримання згоди Боржника при відступленні свої прав Кредитором третій особі).

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" є новим Лізингодавцем за Договорами фінансового лізингу №2597/02/14-Р від 17.02.2014 р.

Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за Договорами фінансового лізингу №№2597/02/14-Р від 17.02.2014 р. щодо вчасного погашення заборгованості, в зв'язку з чим утворилася прострочена заборгованість за лізинговими платежами, яка складається з оплати частини вартості предметів лізингу та оплати комісії (винагороди), з урахуванням суми курсової різниці, відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору, що в свою чергу й зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Станом на 16.02.2018 р. заборгованість зі сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу становить 196 429,20 грн, , з яких: 98 757,70 грн - заборгованість зі сплати платежу, що є компенсацією вартості майна, 27 245,99 грн - комісія (винагорода) лізингодавця згідно Договору фінансового лізингу, 70 426,36 грн - комісія лізингодавця (валютне коригування) згідно п. 2.6. Загальних умов Договору.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу . Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України , зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за Договорами фінансового лізингу №№2597/02/14-Р від 17.02.2014 р. щодо вчасного погашення заборгованості, в зв'язку з чим утворилася прострочена заборгованість за лізинговими платежами, яка складається з оплати частини вартості предметів лізингу та оплати комісії (винагороди), з урахуванням суми курсової різниці, відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору, що в свою чергу й зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та неспростованого відповідачем, останнім порушено договірні зобов'язання щодо оплати заборгованості за лізинговими платежами в сумі 196 429,20 грн, з яких: 98 757,70 грн - заборгованість зі сплати платежу, що є компенсацією вартості майна, 27 245,99 грн - комісія (винагорода) лізингодавця згідно Договору фінансового лізингу, 70 426,36 грн - комісія л

ізингодавця (валютне коригування) згідно п. 2.6. Загальних умов Договору, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість зі сплати лізингових платежів в сумі 196 429,20 грн.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 157 533,23 грн інфляційних втрат та 17 501,00 грн 3% річних.

Розглянувши вимогу про стягнення 3% річних, суд встановив наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, судом встановлено, що його здійснено належним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно розраховано 3% річних, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в сумі 17 501,00 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд встановив наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України .

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України .

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат в сумі 157 533,23 грн, суд встановив, їх розрахунок зроблено позивачем неналежним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно розраховано розмір інфляційних втрат наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 28.02.2015 - 16.02.2018 196429.00 1.727 142742.79 339171.79 Таким чином, за самостійним розрахунком суду, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає інфляційні втрати в розмірі 142 742,79 грн, в задоволенні решти інфляційних втрат в розмірі 14 790,44 грн слід відмовити.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та обєктивного зясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" є частково обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають частково задоволенню, у зв'язку з чим, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцех , на користь позивача підлягає 196 429,20 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 17 501,00 грн 3% річних, 142 742,79 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 ГПК України , витрати на оплату судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13 , 73 , 86 , 129 , 202 , 233 , 237 , 240, ГПК України , суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцех (81110, Львівська область, Пустомитівський район, вул. Лісневицька, 1Г, ідентифікаційний код 32541145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УЛФ - ФІНАНС (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, буд. №35-А, офіс №300, ідентифікаційний код 41110750) прострочену заборгованість зі сплати лізингових платежів в сумі 196 429,20 грн, 3% річних в сумі 17 501,00 грн, інфляційні втрати в сумі 142 742,79 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцех (81110, Львівська область, Пустомитівський район, вул. Лісневицька, 1Г, ідентифікаційний код 32541145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УЛФ - ФІНАНС (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, буд. №35-А, офіс №300, ідентифікаційний код 41110750) 5 350,09 грн витрати на оплату судового збору в грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Суддя Синчук М.М.